Індивідуальне здоров’я – це абсолютна i непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі iepapxiчної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст i щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожний член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, соціальну i філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних i перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я — з іншого.
Теоретико-методологічні підходи (феноменологічний, онтологічний, гносеологічний, системний) дозволяють більш глибоко проаналізувати поняття «здоров’я людини» та визначити його критерії. Згідно феноменологічного підходу, «здоров’я» розглядають як багатовимірний, багатогранний і водночас цілісний феномен «взаємоузгодженої життєдіяльності людини». За системним підходом, «здоров’я» розглядають в цілісності, взаємозв’язку, взаємозумовленості, гармонійній взаємодії усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної, здатності підтримувати гомеостаз організму, виконуючи саморегулюючу функцію. Онтологічний підхід виходить з розуміння «здоров’я» як необхідної умови індивідуального та родового буття людини. Він дозволяє об’єднати процеси формування, збереження, зміцнення, використання, відновлення, та передачі здоров’я в єдиний «оздоровчий імператив». «Оздоровчий імператив», що охоплює всі складові здоров’я, притаманний як кожному індивідууму, групі, спільноті так і суспільству в цілому (гносеологічний підхід). Наукове розуміння "здоров’я" виводить його на рівень категорії, даючи підстави для «аргументації ключового характеру здоров’язбережувальної компетентності» [9].
При всій важливості поняття здоров’я не так просто дати йому вичерпне визначення. Зараз налічується понад 400 визначень цього поняття. Дослідники виділяють найбільш типові елементи визначення здоров'я:
1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації (органів, гістологічних, клітинних і генетичних структур, нормальний перебіг фізіологічних і біохімічних процесів, що сприяють індивідуальному виживанню й відтворенню).
2. Динамічна рівновага організму та його функцій з навколишнім середовищем.
3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці.
4. Здатність організму пристосовуватися до постійно змінюваних умов у навколишньому середовищі, здатність підтримувати сталість внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну та різнобічну життєдіяльність і збереження живого початку в організмі.
5. Відсутність хвороби, хворобливих станів, хворобливих змін.
6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя [26].
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає здоров’я як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Потрібно зазначити, що поняття «здоров’я» є дещо умовним і об’єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, фізіологічних та біохімічних показників, що визначаються з урахуванням статевого та вікового факторів, а також кліматичних і географічних умов [9].
По суті це визначення відтворюється і в останніх спеціальних працях, хоча має свої нюанси. Американський вчений Є. Мінард у монографії «Еволюція богів. Альтернативне майбутнє людства» пише: «Здоров’я можна визначити як функціонування психіки і тіла людини – не тільки відсутність хвороб (болю та безсилля), а й наявність у неї достатньої кількості енергії, ентузіазму і настрою для виконання чи завершення справи» [30, с. 35-37].
Здоров’я відображає якість пристосування організму до умов зовнішнього середовища, становить процес взаємодії людини та середовища існування; сам стан здоров’я формується у результаті взаємодії зовнішніх (природних, соціальних) та внутрішніх (спадковість, стать, вік) факторів [9].
Здоров’я — багатовимірне явище і багатоаспектне поняття. Існує ряд концептуальних моделей визначення поняття здоров’я.
Медична модель здоров’я. Вона припускає таке визначення здоров’я, яке передбачає лише медичні ознаки й характеристики здоров’я, тобто здоров’ям вважається відсутність хвороб, їхніх симптомів.
Біомедична модель здоров’я. Здоров’я розглядається як відсутність у людини органічних порушень і суб’єктивних відчуттів нездоров’я. Увага акцентується на природно-біологічній сутності людини, підкреслюється домінуюче значення біологічних закономірностей у життєдіяльності людини та її здоров’ї.
Біосоціальна модель здоров’я. Поняття «здоров’я» охоплює біологічні та соціальні ознаки, що розглядаються в єдності, але при цьому соціальним ознаками надається пріоритетне значення.
Ціннісно-соціальна модель здоров’я. Здоров’я — цінність для людини, необхідна передумова повноцінного життя, задоволення матеріальних і духовних потреб, участі в праці та соціальному житті, економічній, науковій, культурній та інших видах діяльності. Саме цій моделі найбільше відповідає визначення здоров’я, сформульоване ВООЗ [26].
Не менш важливим у комплексній характеристиці здоров’я є чинники, що впливають на процес його формування. Узагальнені підсумки досліджень щодо здоров’я людини переконують, що воно залежить від багатьох чинників, зокрема таких як:
- соціально-економічні та екологічні умови (20%);
- стан системи охорони здоров'я (10%);
- спадковість (20%);
- умови та спосіб життя (50%) [30, с. 35-37].
Важливою складовою концепту «здоров’я» є репродуктивне здоров'я. Під репродуктивним здоров’ям, відповідно з рекомендаціями Програми дій Міжнародної конференції з питань народонаселення і розвитку (Каїр, 1994), також розуміється «стан повного фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань репродуктивної системи, порушення її функцій і (чи) процесів у ній». Таким чином, репродуктивне здоров’я означає можливість задоволеного і безпечного сексуального життя, здатність до відтворення (народження дітей) і можливість вирішувати, коли та як часто це робити. Це передбачає право чоловіків та жінок на інформацію і доступ до безпечних, ефективних, доступних за ціною і прийнятних методів планування сім'ї та/або до інших, вибраних ними методів регулювання народжуваності, які не суперечать законом країни. Це означає також і право доступу до певних послуг в області охорони здоров’я, що дозволяють жінці безпечно перенести вагітність та пологи і забезпечують найкращу можливість народити здорову дитину [9].
Репродуктивне здоров’я як складова загального здоров’я, основні елементи репродуктивної поведінки та проблеми, пов’язані з ним, розглядались і розглядаються багатьма науковцями. Так, В. Князевич у свій час зазначив, що сьогодення прирівнює проблему репродуктивного здоров’я населення до глобальних проблем, вирішення яких впливає на існування нації загалом. Наразі стан репродуктивного здоров’я в Україні перебуває далеко за межами міжнародних стандартів і характеризується низьким рівнем вирішення проблем у цій сфері.
Н. Авраменко, Д. Барковський розглядають репродукцію як складний біологічний феномен, за допомогою якого природа реалізує програму збереження і продовження роду, що набуває важливого значення в Україні, з її несприятливим у демографічному відношенні розвитком [1, с. 71-73].
Зазвичай, у сучасних наукових дослідженнях розкривається суть лише окремих елементів репродуктивного здоров’я. Соціальна обумовленість репродуктивних процесів та репродуктивного здоров’я призвела до того, що часто проблему починають розвивати дослідники соціальної сфери – соціологи, соціальні психологи та педагоги. Так, наприклад, Н. Слободяник розглядає репродуктивне здоров’я з погляду на народження здорової дитини передусім у плані психологічного благополуччя, оскільки першопричиною до розвитку різних захворювань і адиктивної поведінки є психологічне здоров’я людини.
А. Гльоза розвиває тезу про педагогічні проблеми, вважаючи що педагоги не готові працювати у напряму розвитку і збереження репродуктивного здоров’я дітей. Американський соціолог Е. Гіденс стверджує, що кожне суспільство має свій “образ” здоров’я; соціологічні студії виявляють тісний зв’язок між здоров’ям, захворюваннями і соціально-економічної нерівністю у сучасних державах.
Соціологи розглядають розвиток здоров’я, та репродуктивного здоров’я, зокрема, чере призму взаємозв’язку соціальних, соціоемоціональних, соціокультурних аспектів міжособистісної комунікації у сім’ї, розвиваючи таким чином один із напрямків соціології – соціологію сім’ї.
Як зазначає М. Сурмач, загальні характеристики, які визначають репродуктивне здоров’я поки не розроблені, тому більшість авторів екстраполюють методологію дослідження суспільного здоров’я на сферу репродуктивного здоров’я та розглядають лише окремі його складові [14, с. 29-36].
До поняття «репродуктивне здоров’я» входить і сексуальне здоров’я – стан, що дозволяє людині в повній мірі відчувати статевий потяг і реалізовувати його, отримуючи при цьому задоволення [26].
Репродуктивна система складається з чоловічих та жіночих статевих органів, але вони самі, без відповідного фізичного й репродуктивного здоров’я, не здатні забезпечити продовження людського роду. Репродуктивне здоров’я дає можливість людям мати повноцінних нащадків. Репродуктивна функція проявляється лише в певному віці, який є досить обмеженим, особливо з урахуванням сучасних екологічних обставин, здатних впливати на стан і функцію статевих органів та викликати мутації у геномі всіх клітин. Лише фізично, духовно й репродуктивно здорові люди можуть мати життєздатних, повноцінних нащадків [9].
Концепція ВООЗ щодо здорового статевого життя кожної людини грунтується на таких засадах:
1) на можливості одержувати насолоду від статевих стосунків, мати дітей, контролювати свою поведінку згідно з вимогами суспільства та особистої етики;
2) на свободі від страху та сорому, відчуття провини, забобонів та інших психологічних факторів, які заважають статевим відносинам;
3) на відсутності органічних розладів, хвороб та вад, які обмежують статеві та репродуктивні функції.
Загальноприйнятим є виокремлення на життєвому шляху людини особливих вікових періодів, на які припадають найбільш істотні зміни, коли організму висуваються підвищені вимоги, з якими він не завжди може впоратися, що, у свою чергу, може призвести до різноманітних розладів та перешкоджати повноцінному функціонуванню особистості. Одним з яскравих прикладів таких періодів є період початку статевого життя та вступ у шлюб, особливо для жінок, під час якого відбуваються не тільки психофізіологічні перебудови організму, а й психосоціальні зміни особистісних орієнтацій, цінностей та установок [15, с. 24-26].
В умовах соціальної напруженості та розшарування суспільства, різкого падіння життєвого рівня населення та інших наслідків кризового періоду сьогодні саме молодь є однією з найбільш соціально уразливих груп населення, яка, з одного боку, є майбутнім будь-якої держави, її економічним, демографічним, культурним потенціалом, а з іншого боку постає перед великою кількістю особливих проблем, що виникають унаслідок процесів входження в нове соціальне середовище та опанування нових соціальних ролей, бажання випробувати нові та часто ризиковані переживання, схильності до нездорового способу життя, що призводить не тільки до погіршення їх психічної та соціальної адаптації, а й ставить під загрозу особисте загальне та репродуктивне здоров'я, а також здоров’я всього сучасного і майбутнього поколінь [18].
Формування репродуктивного здоров’я - дуже складний і тривалий процес, тому що значною мірою визначається умовами розвитку жінки, починаючи ще з особливостей перебігу внутрішньоутробного періоду. Найбільше навантаження на репродуктивне здоров’я припадає на дітей підліткового віку та молодь, оскільки в цьому віці відбувається бурхливий розвиток індивіда як на соматичному, так і на психічному рівнях з формуванням усіх функціональних систем організму, в тому числі й репродуктивної, а також із становленням когнітивної, емоційно-ціннісної сфер та формуванням цілісної особистості. Саме в цей період відбувається активний розвиток репродуктивної сфери та формуються основи репродуктивної поведінки. Тому зрозуміло, що одним із першочергових завдань сучасного суспільства є охорона здоров’я дівчаток та дівчат майбутніх матерів, адже гармонійний розвиток у ранньому репродуктивному періоді багато в чому визначає наступне життя жінки у фізіологічному, психологічному та соціальному аспектах [16].
На сьогодні, враховуючи результати факторного аналізу причинно-наслідкових зв’язків, які спричиняють погіршення стану репродуктивного здоров'я та поглиблення кризових демографічних процесів на державному, регіональному та місцевому рівнях, термін «репродуктивний потенціал» визначається як рівень фізичної, розумової, статевої, біологічної та соціальної зрілості осіб чоловічої та жіночої статі, який дозволяє за відповідних біологічних, соціальних умов та заходах охорони здоров’я народжувати та виховувати здорових нащадків. Тобто якщо людина розвивається в оптимальних умовах, то її репродуктивний потенціал і чинники, що впливають на нього, перебувають у стані рівноваги, тобто балансу репродуктивного здоров’я.
Організм кожної людини має певні репродуктивні ресурси, тобто можливість позитивно змінювати свій баланс і тим самим підвищувати репродуктивний потенціал. Репродуктивний потенціал умовно можна поділити на індивідуальний і суспільний, при цьому індивідуальний потенціал вивчається на рівні окремих осіб чоловічої та жіночої статі, суспільний - на рівні популяції. З цього зрозуміло, що базуючись на визначенні поняття репродуктивного потенціалу та репродуктивного здоров’я з урахуванням чинників, що їх обмежують, можна розробити дієві та ефективні заходи профілактики й корекції порушень репродуктивного здоров’я на етапах його формування в процесі онтогенетичного розвитку жінки [15, с. 24-26].
Отже репродуктивне здоров’я - це можливість зачати, виносити і народити здорову дитину. Його збереження - завдання і жінки, і чоловіка. В той же час фізична особа, реалізуючи своє право на репродуктивне здоров'я, може:
1) володіти репродуктивним здоров'ям, тобто вчиняти певну поведінку, яка б свідчила, що ця особа є носієм конкретно визначеного репродуктивного здоров’я;
2) користуватись своїм репродуктивним здоров’ям, тобто використовувати своє репродуктивне здоров’я, в тому числі і шляхом укладення відповідних правочинів, наприклад, щодо сурогатного материнства чи донорства статевих клітин;
3) розпоряджатись своїм репродуктивним здоров’ям, тобто вчиняти діяння, що спрямовані на відновлення, підтримання, покращення (підвищення) чи погіршення (зниження) стану репродуктивного здоров’я, шляхом відповідних медичних маніпуляцій, аж до припинення репродуктивної функції (використання контрацепції; стерилізації; штучного переривання вагітності).
