Збиральний див. складальний

ЗБИТКбВИЙ - ЗБИТОЧНИЙ, ЗБИТОШНИЙ

Збитковий. Який завдає матеріаль­них втрат; невигідний: збиткове гос­подарство, збиткове виробництво, збиткове підприємство, збиткове ви­дання.

Збиточний, збитошний, розм. Здат­ний на вчинки, які завдають комусь шкоди; пустотливий, який виражає лукавство. Попід парканом з-за хре­щатих листочків уже голубів ніжний цвіт барвінку, сміявся, як збиточне ди­тя з-за маминого подола (Р.Іваничук); Мов птичка з гнізда, в цю мить збито­чна ідея вривається в його розум (О.Кундзіч); В нього збитошне, весня­нкувате лице (П.Козланюк).

ЗБІДНИТИ - ЗБІДНІТИ

Збіднити, -ню, -нйш, перех. Зроби­ти когось, щось бідним, позбавити якихось рис, особливостей, зробити менш виразним тощо. З болем я ду­маю про те, як ми збіднили свої фільми, коли почали уникати в кіно напливу роздумів і спогадів (О.Довженко).

Збідніти, неперех. Стати бідним, біднішим. — Немає у мене нічого, збід­нів я зовсім, розорився (М.Чабанів-ський).

ЗБІЖЖЯ. 1. Рослини та зерно хлібних злаків. Безкраї лани зеленого

ЗБР

збіжжя, що саме красувалось в той час, дрімали серед тихої ночі (М.Ко­цюбинський); Вродило того літа доб­ре. Збіжжя звезли на тік (А.М'яс-тківський). Треба їй було раз збіжжя молоти. Мачуха злагодила збіжжя та й виправила пасербицю на ніч у млин (Н.Кобринська).

2. Майно, речі (хатні, особисті); пожитки. Середина хати удови Моро-зихи. Стіл, лавки, піч, кочерги, піл, ми­сник і усяке збіжжя (М.Кропивниць-кий); Ось рушає з двору віз; сусід везе збіжжя переселенців до залізниці (В.Потапенко); Чимало й збіжжя про­давалось на базарі в ту суботу. Стояли вулиці возів — із сіном, з прядивом, з вівсом, із хмелем. І лантухи з борош­ном, і мішки з крупами, і камені жов­того цукру, і дупляники меду, і всього було багато (О.Ільченко).

ЗБІЛЬШУВАНИЙ - ЗБІЛЬШУ­ВАЛЬНИЙ

Збільшуваний. Дієприкм. від збіль­шувати — якого збільшували, збіль­шують; також у значенні прикметни­ка: збільшуваний обсяг виробництва, збільшувана доза ліків.

Збільшувальний, прикм. Який збіль­шує: збільшувальне скло, збільшуваль­ний суфікс.

ЗБІРКА - ЗБІРНИК - ЗІБРАН­НЯ

Збірка. Однотомне (рідше кілька-томне) видання художніх творів од­ного автора та фольклорних записів: збірка лірики, збірка дум, збірка на­рисів.

Збірник, -а. Посібник з математи­ки, фізики, мови тощо; видання, в яке входять різні документальні мате­ріали, твори різних авторів: збірник задач, збірник диктантів, філологічний

збірник, збірник наказів і розпоря­джень, збірник документів.

Зібрання, р. мн. -ань. 1. Переважно багатотомне видання, сукупність тво­рів якогось автора; сукупність одно­рідних предметів: Повне зібрання тво­рів Тараса Шевченка, зібрання лек­сики.

2. Спільне засідання членів орга­нізації, колективу: театральне зібран­ня, земське зібрання.

ЗБІРНІСТЬ. Збірні іменники не мають форм множини, бо форма од­нини в них виражає не один предмет чи істоту, а об'єднання багатьох пре­дметів чи істот, які не підлягають ліч­бі: густе волосся, глибоке коріння, ма­лярське приладдя, веселе жіноцтво. Деякі створені за аналогічними моде­лями слова не мають категорії збірно­сті, тому вони вживаються і в однині, і в множині: учасник змагання і спор­тивні змагання, зі знанням справи і не­абиякі знання, малярське знаряддя і пе­реворот у знаряддях виробництва, без жодного зусилля і докладати зусиль.

ЗБбКУ - З БОКУ

Збоку, присл. З бічної сторони, осторонь; у знач, прийм. Збоку біля стіни недбало лежали й стояли прихи­лені лопати, кайла, свердла (О.Досвіт-ній); Збоку дивлячись — Христя не наймичка, а дочка рідна (Панас Мир­ний); Рідкодуб і Карась мовчки йшли збоку созівських гарб (І.Кириленко).

З боку, ім. з прийм. Візникова спина сонно хиталась з боку на бік (М.Коцю­бинський).

ЗБРОЙНИЙ - ОЗБРОЄНИЙ

Збройний. 1. Який відбувається, здійснюється із застосуванням зброї: збройний виступ, збройний конфлікт, збройний напад, збройний опір, збройна

ЗБР

боротьба, збройне повстання, збройні сили, збройні сутички.

2. Те саме, що озброєний: збройний загін, збройний люд.

Озброєний. Дієприкм. від озброїти; у знач, прикм. — який має при собі зброю, забезпечений зброєю: добре озброєний, озброєний вогнепальною зброєю, озброєний до зубів, озброєний загін, озброєні люди.

ЗБРУЯ, -ї, ор. -єю. Предмети для запрягання або сідлання коней та ін­ших тварин; упряж; заст. — споря­дження воїна. Запорожці напували ко­ней, лагодили збрую і зброю (В.Малик); [Маруся:] Буду тобі козацькую збрую готувати (І.Нечуй-Левицький).

ЗВАРЮВАНИЙ - ЗВАРЮВАЛЬ­НИЙ

Зварюваний. У техніці —дієприкм. від зварювати — якого зварюють, зва­рили; також у значенні прикметника: зварюване з 'єднання, зварюваний стик, зварюваний шов, зварювані рейки.

Зварювальний, прикм. У техніці — пов'язаний із зварюванням; призна­чений для зварювання: зварювальна дуга, зварювальний апарат, зварю­вальний електрод.

ЗВЕРТАННЯ - ЗВЕРНЕННЯ

Звертання, р. мн. -ань. 1. Дія за знач. звертати, звертатися: звертання з шля­ху, звертання дитини до дорослого.

2. Вислів, думка, прохання тощо, спрямовані до когось; у мовознавст­ві — слово або словосполучення, що називають особу чи предмет, до яких звертаються: епітетне звертання, ри­торичне звертання, займенникове звер­тання. Див. ще кличний відмінок.

Звернення, р. мн. -ень. 1. Дія за знач, звернути, звернутися: звернення до оперного жанру.

2. Сповіщення, розпорядження або заклик, привітальна промова то­що, адресовані народові, якомусь ко­лективові, організації та ін.: звернення до народу, звернення до селян.

ЗВЕРХУ - З ВЕРХУ, З ВЕРХА

Зверху, присл. У верхній частині чогось; у напрямі вниз тощо; у знач, прийм. — Еге, "добре". А як дід зверху костуром? (М.Коцюбинський); Ро­жева зоря зайнялася над землею, зверху її простяглася чорна хмара (Панас Мирний); Три хлопці з кошиками йшли, Гранати в кошиках несли, А зверху кожної корзини — Лежали свіжі апельсини (І.Нехода).

З верху, з верха, ім. з прийм. Затре­мтіли окремі вогники, їхні сліпучі іск­ри, розбризкуючись у повітрі, переки­далися з верху на верх (М.Стельмах); Дивлюсь, вже Хаброня топить, бо дим йде з верха (І.Нечуй-Левицький).

звершувати див. завершувати.

ЗВЕЧОРА - З ВЕЧОРА

Звечора, присл. З часу настання ве­чора; з вечірнього часу. — Я ще вчора звечора наказав Омелькові, щоб усе го­тово до відізду було (Панас Мирний); Густі хмари, що звечора вкривали небо, зникли (3.Тулуб); Тато з мамою ще ввечері говорили, на яке поле їм іти, що там робити. В них кожен день почина­ється звечора (А.М'ястківський).

З вечора, ім. з прийм. — Ох, панно Замойська!.. Танцював би з тобою з ве­чора до ранку, а з ранку до вечора (І. Нечуй-Левицький).

звиклий див. звичайний.

ЗВИНУВАЧУВАТИ - ОБВИНУ­ВАЧУВАТИ, -ую, -уєш {кого, що в чо­му). Вживаються паралельно, проте в судочинстві — переважно обвину­вачувати (також пох.: обвинувачення, обвинувальний).

зви

ЗВИТЯГА. Перемога в бою, у вій­ні; героїчний подвиг, геройство. — Вперед, братове, я вже бачу Наступ­ну радість в нас гарячу, Звитягу військ моїх кову/(Я.Шпорта); Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її сло­вах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! (Л.Кос­тенко). Пор. навичка.

звичаєвий див. звичайний.

ЗВИЧАЙ - ЗВИЧКА

Звичай, -ю, ор. -єм. 1. Загально­прийнятий порядок, прийняті прави­ла громадської поведінки; давній тра­диційно усталений порядок святку­вання, відзначення пам'ятних і уро­чистих подій: за старим українським звичаєм.

2. Ввічливість, пристойність у по­ведінці, манерах, діях. Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? (Т.Шевченко); [Хвесько Андибер:] Де ж козаку бідному звичаю навчитися? (О.Олесь).

Звичка. Певний спосіб дій, життя, манера поведінки або висловлюван­ня, схильність до чогось, що стало звичним, постійним для кого-небудь; уміння, навики, набуті тренуванням, тривалим досвідом тощо: за звичкою, звичка до розкошів, взяти собі за звич­ку, проти звички, увійти в звичку.

ЗВИЧАЙНИЙ - ЗВИЧНИЙ -ЗВИКЛИЙ - ЗВИЧАЄВИЙ

Звичайний. 1. Який нічим не ви­діляється серед інших: звичайний лист, звичайний робітник, звичайна дівчина, звичайна селянська хата, зви­чайна зовнішність.

2. Те саме, що звичний 2: звичайна плата, звичайна справа, звичайна річ,

звичайне явище, звичайні умови, у зви­чайному порядку.

3. Який звичайно відбувається або часто буває, повторюється тощо: зви­чайний в осінню пору туман, звичайний гомін, звичайне життя.

4. Вихований, ввічливий: звичай­ний хлопець. Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички та й понесли Додому матерям на дро­ва. Звичайні діточки! (Т.Шевченко); — Яка звичайна та слухняна дівчина! (Б.Грінченко); Пан сідає, просить го­сподаря і господиню сісти, але ж зви­чайні, ніде правди діти, стоять перед паном, не сміють... (В.Коховський). Пох. звичайність. [Горнов:] Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності? (М.Кропивницький).

Звичний. 1. Який став чиєюсь зви­чкою, до якого хтось привчився то­що: звична команда, звична праця (ро­бота), звична точність, звична розкіш, звичне заняття, звичні дії. Люди на війні втрачають звичні уявлення і на­бувають нових нахилів та звичок (С.Голованівський).

2. Який не має в собі нічого ново­го, несподіваного для когось: звична форма, звична хвороба, звичне явище. Сагайдачний замовк, але цікавість пе­реборола його звичну стриманість (3.Тулуб); Марія взяла плаща і пішла з двору.. Тікала од звичних кімнат, звич­них стосунків, звичних речей (В.Дрозд); Була якась непевність і порожнеча... Щось схоже до кімнати, з якої повино­сили старі і звичні меблі, а інших ще не занесли... (Вас.Шевчук).

3. Те саме, що звичайний 3: звичний рух, звичним жестом, звична поза, зви­чні думки. Щасливий той, кому пером дано Небачене у звичному відкрити, — Його словам судилось вічно жити, З

зви

роками лиш міцніти, як вино! (Л.За-башта).

4. Який звик, пристосувався до чо­гось: звичне око, звичні пальці, звичний до порядку, звичний до роботи, звичне вухо почуло далекий грім, звичні до мо­ря рибалки.

Звиклий. Дієприкм. від звикнути; у знач, прикм. — до якого звик хтось; повсякденний, добре знайомий; при­звичаєний до чогось, натренований. Раптом машина стала. Чого це? Паса­жири, очевидно звиклі вже до таких зупинок, заворушилися, дістаючи гроші (Ю.Мокрієв); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги (М.Коцюбин­ський); Усе нібито було спокійно, але звикле козацьке око помітило, як зі­рвалися з болота дикі качки (З.Тулуб).

Звичаєвий. Який стосується зви­чаю: звичаєве свято. У словосп. звича­єве право (сукупність звичаїв, які ста­ли нормами права внаслідок санкціо­нування їх державою).

Звичка див. звичай.

Звичний див. звичайний.

ЗВІДКИ-НЕБУДЬ - ЗВІДКИСЬ

Звідки-небудь, присл. З якогось місця; з якого-небудь джерела. Кож­ний раз, порівнявшися з Даркою, всміха­лася [Юзя] або озивалася словом, тіль­ки сторожко, бо стежку могло бути видко звідки-небудь панні Терезі (Леся Українка).

Звідкись, присл. З якогось точно не відомого місця; з невідомого джерела. Звідкись долинув верескливий юнацький сміх (О.Досвітній); Має пристрасть він до книжок рідкісних, звідкись чудом добутих (О.Гончар); [Аврелія:] Мама говорила, що незабаром припадуть їй гроші чималі звідкись (Леся Українка).

звільняти див. визволяти.

звір див. тварина.

ЗВІРЯТИСЯ, ЗВІРИТИСЯ. 1. (ко­му в чому, з чого, з чим, про що, перед ким з чим). Повіряти комусь свої дум­ки, таємниці, розкривати почуття то­що. Шукай розваги в творчій лірі, Та не звіряйся зразу їй (П.Грабовський); Про свій намір вона звірилась тільки Маринці (О.Донченко).

2. {на кого). Довіряти кому-небудь щось, покладатися на кого-небудь у чомусь. Роман Маркович цілком на громаду звіряється (К.Гордієнко); Ви­киньте все з голови і звіртесь на мене (О.Досвітній).

звітрюватися див. обвітрюватися.

ЗВОЛІКАТИ. 1. (кого, що). Стягу­вати, збирати в одне, скидати з кого-небудь щось і т. ін. То вся троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (І. Котляревський).

2. (з чим, що і без додатка). Повіль­но щось робити, не поспішати з чимсь; затягувати виконання, здійс­нення чогось: зволікати з відповіддю, зволікати пуск установки; зволікати сівбу.

ЗВ'ЯЗКІВЕЦЬ - ЗВ'ЯЗКОВИЙ

Зв'язківець, -вця, ор. -вцем. 1. Пра­цівник зв'язку, телефоніст. Назустріч їм повзли зв 'язківці, шукаючи розриву в проводах (В.Кучер).

2. Те саме, що зв'язковий 2. На сніжних наметах стояли темними статуями кінні зв'язківці (О.Дов­женко); Зустрівся один з батальйон­них зв'язківців і вказав стежку, що нею недавно пройшла піхота (О.Гон­чар).

Зв'язковий. 1. прикм. Який служить для підтримання зв'язку між сусід­німи військовими частинами, здійс­нює такий зв'язок: зв'язковий літак, зв 'язковий офіцер.

ЗДІ

2. ім., р. -бго. Той, хто здійснює живий зв'язок між військовими час­тинами, підпільними групами, парти­занськими загонами тощо; посиль­ний. У кутку на околотах соломи спа­ло троє зв'язкових від рот (Л.Дми-терко).

зв'язувати див. пов'язувати.

згаяти див. гаяти.

ЗГОДНИЙ, ЗГОДЕН - ЗГІД­НИЙ

Згодний, згоден, -дна, -дне. Який дає, виявляє згоду комусь, солідар­ний з кимсь тощо. — Ви будете зара­ховані на історичний факультет. Згод­ні?.. — "Згоден" (Григорій Тютюн­ник); [Паріс:] Слухай, сестро, як ти мене затримала для того, щоб я такі слова приймав від тебе, то я на те не згоден (Леся Українка); — Я зо всім згодний (Б.Антоненко-Давидович).

Згідний. 1. (до чого, з чим). Відпо­відний до чогось. Головна річ: відпо­відно поставити питання і дати на нього відповідь, згідну зі звісними нам фактами (І.Франко). Пох. згідно (з чим).

2. Те саме, що згодний. Я не згідна з тим, щоб для розуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора (Леся Українка); — Я не згідний був ні з чим (Ю.Яновський).

ЗГОДбВУВАТИ, -ую, -уєш (кому що). Витрачати на годівлю худоби; віддавати комусь на їжу: згодовувати зерно худобі.

ЗГОРИ - З ГОРИ

Згори, присл. У напрямку вниз, з висоти тощо, а також переносно. Огонь палав, зоря не гасла, Проміння сиплючи згори (Г.Чупринка); Згори звісилась головою вниз дівчина (А.Хиж-няк); Невже для того, щоб усунути

будь-яку бодай навіть найменшу не­справедливість, обов'язково потрібна вказівка зго/?и.^?(С.Журахович); Гордій не був гарний товариш. Себто — не товариш, — бо він, звичайно, дивився на всіх трохи згори, але проводир (Б.Грінченко).

З гори, ім. з прийм. Нема куди при­хилиться, — Хоч з гори та в воду (Т.Шевченко); Сірим змієм плазує шлях з гори в долину (Панас Мирний); Дорога йшла з гори на гору (3.Тулуб).

ЗДАТНИЙ - ЗДІБНИЙ

Здатний (на що, до чого і що роби­ти). Який може, вміє здійснювати, виконувати, робити щось; придатний для когось, чогось: баржа здатна ру­хатися, гімнасти здатні домогтися високих результатів, тварина здат­на жити в цих умовах, здатний на подвиг, здатний до будь-якої робо­ти.

Здібний. Який має здібності, обда­рований: здібний математик, здібний музикант, здібний шахіст, здібний юнак, здібний до вивчення мов.

ЗДІЙСНЕНИЙ - ЗДІЙСНЕН­НИЙ

Здійснений. Дієприкм. від здійсни­ти; у знач, прикм. — якого здійснили; який здійснився, став дійсним. Немає в світі людини, яка б не надіялась, але мало є таких, що побачили свої надії здійсненими (С.Скляренко); Цього їй ніхто не подарує, коли задум не буде ефективно здійснений (В.Кучер).

Здійсненний. Якого можна здійс­нити або який може здійснитися. Всі оповідання про нього [Гарібальді] зда­валися Ніно здійсненною казкою (Н.Ки-бальчич); Він почав діймати бригадира планами й пропозиціями, які зрештою

здо

виявилися здійсненними й прищеплюва­лись на дільниці (Ю.Яновський); Все те, що Головацький вважав за хлібо­робські мрії, в устах бригадира звучало як цілком здійсненні речі (С.Жура- хович).

здобувати див. діставати.

ЗДОГАДЛИВИЙ - ЗДОГАДНИЙ

Здогадливий. Який швидко про все здогадується; кмітливий. Пані була настільки здогадлива, що постелила так, щоб Дарчина отоманка стояла поруч таткового ліжка. Шепталася Дарка з татком аж запівніч (Ірина Вільде); Перехрестик вагався, не зна­ючи, з чого почати розмову. Це по­мітила здогадлива дівчина й заговорила перша (С.Добровольський).

Здогадний. Який ґрунтується на здогадах: здогадний результат.

ЗДОРОВИТИ - ЗДОРбВШАТИ, ЗДОРОВІТИ, ЗДОРОВІШАТИ

Здоровити, -влю, -виш, перех. По­здоровляти; вітатися. Нікого [Івоніка] не здоровив. Не бачив нікого. Його та­кож ніхто не здоровив (О. Кобил я н-ська); Здоровлю родичів і сестру, тебе теж цілую (В.Стефаник).

Здоровшати, рідше здоровіти, здо­ровішати. Ставати здоровшим. Дьяко- нов ніби справді здоровшав за роботою (О.Гончар); Унизу по яру річечка бігла, невелика,..вода у ній, як скло, чиста, а нап 'єшся було — так і чуєш, що здоро­вієш (Панас Мирний); Дівка росла, здоровішала (Ю.Яновський).

ЗЕЛЕНИТИ - ЗЕЛЕНІТИ -ЗЕЛЕНІШАТИ - ЗЕЛЕНИТИСЯ -ЗЕЛЕНІТИСЯ

Зеленити, -ню, -нйш, перех. Роби­ти щось зеленим, фарбувати, забарв­лювати в зелений колір. Так і він-то

[маляр] відтіля родом був, а в нас у селі зеленив нову дзвіницю (Г.Квітка-Осно-в'яненко); Блідий світанок зеленить просвіти між деревами, обличчя пар­тизанів (М. Стельмах).

Зеленіти, неперех. Ставати зеле­ним, зеленішим; виділятися зеленим кольором, виднітися (про щось зеле­не). На осінь гори починають зеленіти, бо сонце вже не так їх випалює (Леся Українка); Трава надворі вже потроху зеленіє (Григорій Тютюнник); Вели­кий лан буряків зеленів проти сонця (М.Коцюбинський); Кликав дядько Трохим, стоячи біля колодязя, над яким шатристим гіллям зеленів клен (Є.Гуцало).

Зеленішати. Ставати зеленішим.

Зеленитися. Те саме, що зеленіти. Зеленися, дерево, розвивайся! (Марко Вовчок); Розпускалися магнолії, зеле­нилися обточені садівниками лаврові кущі (І.Ле); Зелениться хлібець серед поля (П.Грабовський).

Зеленітися. Виділятися зеленим кольором, виднітися (про щось зеле­не). Де-не-десь зеленілися блідо пасма озимини (О.Кобилянська); Над єрика­ми й Конкою зеленяться очерети й вер­би (Ю.Яновський).

ЗЕЛЕНКА - ЗЕЛІНКА

Зеленка. Аніліновий барвник, що використовується в медицині як ан­тисептичний засіб; брильянтова зе­лень.

Зелінка. Зелена (мідна) фарба.

ЗЕМ... - ЗЕМЛЕ...

Зем... Перша частина складних слів, що відповідає слову земляний; пишеться разом: земвідділ.

Земле... Перша частина складних слів, що відповідає слову земля; пи­шеться разом: землевпорядкування, зем­лерийний.