Світове сільське господарство являє нині складну виробничу,соціальну та екологічну систему, де взаємодіють безлічприродних, економічних, соціальних та біологічних чинників.Сільськогосподарські підприємства не тільки забезпечуютьпотреби суспільства в продовольстві й сировині дляпромисловості, а й беруть участь у відтворенні йогодемографічного і трудового потенціалу, відновленні екологічноїрівноваги та збереженні навколишнього середовища. На відмінувід інших сфер виробництва сільське господарство ведеться навеликих площах і територіально розпорошене. В ньомувикористовується земля (як основний спосіб виробництва), атакож світло, тепло, вода та живі організми (рослини й тварини).Разом із тим практично в усьому світі діяльність, пов’язана іззабезпеченням населення продуктами харчування та споживання,вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нинісистему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільськегосподарство, переробна промисловість, складське і холодильнегосподарство, підприємства гуртової та роздрібної торгівлі,підприємства сільськогосподарського машинобудування,сільськогосподарської хімії, сільськогосподарської науки,агробанки тощо. В світовому господарстві систему, в якійпоєднуються сільське господарство і пов’язані з ним галузі,називають агровиробничою сферою або агробізнесом.Необхідно також зазначити, що основним соціально-економічнимчинником світового сільськогосподарського виробництва єаграрні відносини, які залежать від способу виробництва, формиземельної власності, характеру землекористування.В економічно розвинених країнах більша частина земельногофонду і основні виробничі фонди зосереджені в фермерськихгосподарствах. Основою організації сільськогосподарськоговиробництва є сімейна ферма. Частина землі належить державі, атакож великим агрокомпаніям та церкві. Тут склалися аграрнірайони, передумовою формування яких було зростанняторговельного землеробства, що розвивалася шляхомспеціалізації. В силу історичних обставин цей процес найдальшезайшов та наочно проявився в галузевому та просторомуаспектах, у США, де чітко відособилися спеціалізованісільськогосподарські райони або як їх тут називають, поясбавовниковий, пшеничний, кукурудзяний, молочноготваринництва та ін. Виробниче „обличчя” аграрних районіввизначається домінуючим у його межах типом (типами)підприємств. Разом із цим відбувається процес переносу центруваги спеціалізації на низовий рівень, зокрема в зв’язку з появою всільському господарстві промислового розвинених країнзростаючої кількості підприємств, які через ті або інші причинимало залежать у своєму розміщенні від природного середовища.Так у Франції бройлерні фабрики тяжіють до Бретані з їїнадлишковою та дешевою робочою силою. В тих самих СШАнині під сумнів ставиться існування єдиного кукурудзяного табавовникового поясів внаслідок процесів руйнування їхньоїцілісності.Отже, є підстави вважати, що сільське господарство яке водних регіонах світу ще тільки вступає на шляхрайоноутворення, в інших вже проростає в нову, поки що не докінця досліджену стадію. Для неї є характерним, що минуліспеціалізовані райони з чітко вираженою спеціалізацією навеликих просторах починають дрібніти та розпадатися на окреміхаотично розміщені згущення різних типів господарств. Чи станеця тенденція загальною – поки що невідомо, але вже єбеззаперечним, що сільське господарство в своєму розміщенні невиступає неповороткою пасивною системою. Причому працяосновної маси аграрних підприємств на ринок надає виробництвудодаткового динамізму, а основні фонди, що ниминакопичуються, представляють, навпаки, консервативніелементи.
