Машинобудування – головна галузь обробної промисловості світу. Саме ця галузь відображає рівень науково-технічного прогресу та обороноздатності країни, визначає розвиток інших галузей господарства. Сучасне машинобудування складається з великої кількості підгалузей та виробництв. В економічно розвинених країнах на продукцію машинобудування припадає 35-40% обсягу промислового виробництва та 25-35% числа зайнятих у промисловості.
З точки зору продукції, що випускається, особливостей розміщення та технологій виділяють наступні підгалузі: загальне машинобудування, електротехнічне та електронне, транспортне, ракетно-космічне тощо.
Існують й інші класифікації галузей машинобудування, наприклад, за техніко-економічними особливостями виділяють металомістке, працемістке та наукомістке машинобудування.
На розміщення машинобудівних підприємств здійснюють вплив багато чинників, у т.ч. забезпечення трудовими ресурсами, транспортний, споживчий чинники, а також чинник наукомісткості, а для деяких металомістких підгалузей ще й сировинний (близькість центрів чорної металургії). В останні роки країни з дешевою робочою силою опинилися в більш сприятливій ситуації щодо розвитку працемістких підгалузей машинобудування, ніж країни, що володіють сировинними ресурсами. Важливим чинником, що впливає на розвиток цієї галузі, став розвиток науки та техніки, досягнення НТР. Машинобудівне виробництво ускладнюється, тому виділяються країни-виробники масової продукції та виробники наукомісткої продукції підвищеної складності, розвиваються зв’язки зспеціалізації та міжкраїнного кооперування.
Загальне машинобудування є надзвичайно багатопрофільним, за різними класифікаціями воно охоплює від 300 до 360 основних виробництв. Серед них верстатобудування, випуск виробничого устаткування, сільськогосподарських машин, дорожно-будівельного устаткування, двигунів, насосів, поліграфічного устаткування тощо.
Нині відбувається процес систематичного зрушення загального машинобудування в менш розвинені країни, куди передаються найбільш працемісткі виробництва, зокрема суднобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво дорожно- будівельних машин тощо.
Так, лідерами верстатобудування є ФРН, Японія, США, Італія, Швейцарія. В той же час на всю групу країн, що розвиваються, припадає всього 6% випуску продукції машинобудування (за вартістю), включаючи випуск верстатів у Республіці Корея, Індії та Бразилії.
Інакше розміщені підприємства сільськогосподарського машинобудування: в країнах, що розвиваються, виробляється до 40% сільськогосподарських машин, 30% тракторів.
Дуже обмежене коло країн-виробників продукції важкого машинобудування. В недалекому минулому вся її номенклатура вироблялася в США, Японії, Німеччині, Великобританії. Нині до цієї групи підтягується Китай, але в ньому ця галузь поки що не задовольняє навіть внутрішній попит. Хоча на світовому ринку Китай вже з’явився з малопотужною та нескладною технікою, він залишається значним імпортером продукції важкого машинобудування. Інші постачальники цієї продукції виділяються на світовому ринку тільки окремими виробами, наприклад, Швеція та Фінляндія – устаткуванням паперової промисловості, Австрія – металургійним устаткуванням, Швейцарія – верстатами. Тільки Франція та Італія мають більш широку номенклатуру продукції важкого машинобудування, але повністю свій ринок вони не задовольняють. У цілому найбільший експортер продукції загального машинобудування – Німеччина, друге місце – в США, третє – в Японії. Серед країн, що розвиваються, виділяються Китай, Бразилія та Індія
Електротехніка та електроніка виділися в дві галузі, хоча друга виросла з першої. Незважаючи на своє першорідствоелектротехніка є “бідною” сестрою в електронно-електротехнічній родині. У виробництві електротехнічної продукції за особливостями технології та організації виробничого циклу розрізняють виробництво побутових електроприладів тзв. (білої-кухонної техніки) та промислового енергоустаткування. Перший напрямок нині зосереджений у країнах Східної Азії (Японія, Китай, Республіка Корея, Тайвань тощо) та характеризується великими обсягами виробництва (мільйонні “наклади”). Другий – носить одиничний та дрібносерійний характер, зосереджений на небагатьох заводах розвинених країн, що обслуговують світовий ринок. Так, у США – це Пітсбург („колиска” компанії “Вестінгауз Електрик”), Сенектаді поблизу Нью-Йорку (батьківщина компанії “Едісон”), Мілуокі в штатіВісконсін. У Західній Європі подібні підприємства розміщуються в Манчестері, Великобританія (фірма “Метро-Вікерс”), Бадені, Швейцарія (фірма “Браун-Бовері”), Нюрнберзі, Німеччина (фірма “Сіменс”), Ейндговені, Нідерланди (фірма “Філіпс”).
Електронна промисловість теж поділяється на два напрямки: військово-промисловий та побутовий. Перший розвинений в США, країнах Західної Європи, Японії. Виробництво побутової електротехніки нині майже повністю монополізовано країнами Східної (Японія, Китай, Республіка Корея) та Південно-Східної Азії (Малайзія, Філіпіни, Таїланд, Індонезія, Сінгапур тощо).. Ще більшу частку побутова електроніка складає в нових індустріальних країнах (НІС) Азії, де вона розосереджена за багатьмавиробниками. В результаті імпорт побутової електроніки з цих країн та Японії до США досягає $20 млрд., тобто є майже рівним внутрішньому виробництву. Західноєвропейська електронна промисловість з напругою витримує конкуренцію з НІС Азії, а її частка на світовому ринку невпинно скорочується. Недарма в боротьбі за світовий ринок мікроелектроніки в 21 ст. об’єднали свої зусилля компанії «Філіпс» (Нідерланди) та «Сіменс»(Німеччина).
Структура світового транспортного машинобудування теж змінюється. Інтенсивно розвивають суднобудування та автомобільна промисловість. При цьому відбулося «пересунення» суднобудування та виробництва рухомого залізничного складу до країн, що розвиваються. Провідне місце міцно зайняте автобудуванням, яке поступово розширюється, охоплюючи все нові країни (Бразилія, Аргентина, Індія, Китай, Республіка Корея). Однак головними виробниками залишаються три регіони: Японія, США з Канадою, ЄС (ФРН, Франція, Іспанія, Велика Британія, Італія)
Поза цими макрорегіонами виділяється автопромисловість Латинської Америки (Мексика, Аргентина), Росії, Китаю, Туреччини, Індії, Малайзії, а також автозбиральні заводи в багатьох країнах світу,
Виробництво вантажних автівок зосереджене головним чином у США, Японії, Канаді, Швеції, Україні, Росії, Білорусі.
В Європі автобудування тяжіє до столичних ареалів та морських портів, що є типовим для Франції, Великобританії та Іспанії. І тільки в Німеччині існує стара орієнтація на машинобудівні центри Штутгарту («Мерседес-Бенц»), Мюнхену («БМВ»), Брауншвейгу («Фольксваген»), тому більшу частину виробництва автомобілів забезпечують внутрішні райони, які, однак, добре пов’язані з портами не тільки ФРН, але й Нідерландів та Бельгії.
Головними центрами, як і раніше, залишаються Детройт (Мотор-Таун, колиска американського автобудування, в його передмісті Дірборні був створений перший завод компанії «Форд») та Лос-Анджелес. Разом з цим для цієї країни характерне більш рівномірне розміщення автозбиральних підприємств у центрах основних економічних районів.
Автобудування стало провідною галуззю транспортного машинобудування, хоча ще двадцять років тому найбільш капіталомістким його видом було авіаракетокосмічневиробництво. Зі скороченням військових витрат знизилося значення цієї підгалузі. Найбільшою авіакосмічною промисловістю володіють США, друге місце займає Росія як спадкоємець ракетно-космічного потенціалу СРСР. Далі слідують Франція та Великобританія, космічна промисловість яких також підлягла значним скороченням. Поза цією четвіркою виділяється авіаційна промисловість ФРН, фірма «Фоккер» у Нідерландах та авіаційно-ракетне виробництво в Україні, яка приймає активну участь у міжнародних проектах з освоєння космосу, наприклад «Морський старт» (разом із США, Бразилією, Росією).
У світовому авіабудуванні лідирують США, які контролюють 2/3 світового ринку цивільної авіації. На підприємствах компанії «Боінг» (в містах Сіетл та Лос-Анжелес) в рік будується до 400 лайнерів. Європейський консорціум «ЕйрбасІндастріз» (куди входять авіаційні компанії «Аероспас’яль», Франція, «Даймлер-БенцАероспейс», ФРН, «БрітішАероспейс», Великобританія та «Каса», Іспанія) випускає в рік до 200 літаків марки «Ейрбас».
Такого ж характеру набуло колись найбільше суднобудування США, яке нині зайняте більше виробництвом військових кораблів, ніж цивільних. Дешевизна робочої сили виявляється найважливішим технічним чинником виживання цієї галузі. Це стосується і України, якій доводиться все більше закупляти кораблі за кордоном.
В цілому в світовому господарстві основна частина випуску машинобудівної продукції, як і раніше, зосереджена в розвинених країнах. Але відбувається зрушення машинобудування в країни з дешевою працею. Незважаючи на це, частка країн, що розвиваються у виробництві машинобудівної продукції залишається незначною, тому говорити про корінні зрушення в світовому машинобудуванні ще зарано. Однак зниження ролі двох провідних регіонів – Північної Америки і Західної Європи в світовому машинобудуванні продовжуватиметься, а значення Японії, Китаю та країн «нової індустріалізації» - зростатиме. Однак при цьому остання група країн – це виробники без власного ринку, вони не можуть жити без експорту.
