Хімічна промисловість – одна з найголовніших галузей світової індустрії, яка нині належить до її «авангардної трійки», поряд з металургією та машинобудуванням. У складі цієї галузі виділяють гірничо-хімічну промисловість (видобуток хімічної сировини); основну хімію (виробництво солей, кислот, лугів, мінеральних добрив) та хімію органічного синтезу (виробництво вихідних продуктів органічного синтезу, полімерних матеріалів – синтетичних смол та пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку – та їхня переробка у готову продукцію).
До хімічної галузі також належать фармацевтика, промисловість хімічних реактивів та особливо чистих речовин, лаків та фарб, побутова хімія тощо.
Специфікою галузі є велика різноманітність сировини, що використовується, техніки та технології, що застосовується.
Сировинну базу для галузей хімічної промисловості складають усі види горючих корисних копалин (особливо газ, нафта, сланці), мінеральна сировина (калійні,кухонні та інші солі, фосфорити, апатити, сірка), а також численні види відходів виробництва чорних та кольорових металів та самої хімічної промисловості.
На розміщення виробництв та підприємств хімічної промисловості впливають численні чинники, зумовлені специфікою виробничих процесів.
Підприємства хімічної промисловості належать до сировинно-, водо- та енергомістких виробництв. За водомісткістю хімічна промисловість випереджає всі галузі крім електроенергетики, причому значна частина води використовується в технологічному процесі, що призводить до її хімічного забруднення.
Вплив різних чинників на розміщення підприємств розрізняється у випадку різних галузей хімічної промисловості. Так підприємства з виробництва калійних добрив та соди розміщуються
поблизу сировини; виробництво хімічних волокон – в районах виробництва дешевої електроенергії; підприємства сірко-кислотної та суперфосфатної промисловості – в районах споживання готової продукції; підприємства азотних добрив – в районах споживання поблизу нафто- та газопроводів. Специфіка органічного синтезу визначає доцільність розміщення всіх його
стадій від видобутку вуглеводної сировини до випуску готової продукції на тій самій території. І тільки завершуючі стадії органічного синтезу тяжіють до споживача – центрів машинобудування (це виробництво пластмас, синтетичного каучуку, гуми) та текстильної промисловості (виробництво хімічних волокон). Також зростає працемісткість хімічного виробництва – в міру збільшення ступеню обробки та переробки вихідних матеріалів. До того ж, новітні наукомісткі галузі висувають високі вимоги до кваліфікації робочої сили.
Основна хімія охоплює виробництво кислот, лугів та мінеральних добрив. Основними тенденціями останніх років щодо зміни сировинної бази для виробництва сірки та її сполук є відносне скорочення значення металорудної сировини, самородної сірки та відходів металургійних виробництв на користь елементарної сірки, що отримується з нафти та природного газу. В зв’язку з цим сірко кислотне виробництво комбінується з газо- та нафтопереробними заводами, при цьому використання сірки як супутнього продукту при переробці нафти чи природного газу виявляється більш економічним, а також пов’язане з заходами з охорони навколишнього середовища, оскільки це – утилізація екологічно шкідливих відходів основного виробництва. Найбільшим світовим експортером сірки є Канада. самородна сірка ще зберігає своє значення в сировинній базі США, Мексики, Польщі, Туркменії. В першу десятку країн світу з виробництва сірчаної кислоти входять США, Китай, Росія, Японія, Україна, Франція, ФРН, Іспанія, Бразилія.
Виробництво мінеральних добрив (фосфатних, калійних, азотних та комплексних) є важливою галуззю хімічної промисловості. З усіх видів мінеральних добрив, що виробляються, біля половини припадає на азотні, понад 25% - на фосфорні та біля 20% - на калійні. Наші два регіони – Азія та Східна Європа (включаючи Україну) разом виробляють понад 45% добрив і ще 26% - держави Північної Америки. При цьому основними споживачами мінеральних добрив є країни Азії (Китай, Індія тощо).
Для виробництва фосфатних (фосфорних) добрив (простий та подвійний суперфосфат) використовують два види природної сировини – фосфорити та апатити. Підприємства, що працюють на цій сировині та виробляють фосфоритне борошно, розміщуються в місцях видобутку цих видів корисних копалин, але багато сировини також експортується. Більша частина видобутку сировини для виробництва фосфорних добрив зосереджена в США, Марокко, Китаї, Росії
Значні ресурси та видобуток – у Тунісі, Йорданії, Ізраїлі, Сирії,Бразилії, на островах Тихого океану (Науру, Різдва). Біля 1/3 фосфорної сировини йде на експорт, найбільші експортери – США, Марокко, Йорданія, Ізраїль, Туніс. Найбільшими світовими виробниками фосфорних добрив є США, Китай, Індія, Росія, Україна. Сирія Ізраїль
Виробництво калійних добрив (95% - хлористий калій, а також калій магнезію та сульфат калію) розміщується звичайно поблизу родовищ калійної солі, воно не потребує великих витрат палива та енергії. Калійну сіль видобувають в 14 країнах світу (в т.ч. в Україні). Серед найбільших світових виробників калійних добрив слід відзначити Канаду, ФРН, Росію, США, Білорусь, Францію, Україну.
Виробництво азотних добрив (сульфат амонію, аміачна селітра, мочевина та карбамід) нині головною сировинною базою має природний газ, який служить основним джерелом вихідної речовини до їх отримання - аміаку. Підприємства з виробництва азотних добрив розміщуються поблизу газових промислів або суміщені з підприємствами коксохімічної промисловості та чорної металургії повного складу. Нові підприємства з випуску азотних добрив розміщуються також вздовж трас магістральнихгазопроводів. Найбільшими світовими виробниками азотних добрив нині є Китай, США, Індія, Канада, Україна, Росія. За останні роки до кола значних виробників увійшли також Мексика та країни Перської затоки (Іран, Кувейт, Катар тощо), багаті на нафту та природний газ. Виробляють також комплексні добрива: складні (які отримують в результаті хімічної взаємодії сировини та реагентів) та змішані (отримують шляхом механічного змішування різних видів добрив). Найбільш відомі з них – аммофос, нитрофос, карбоаммофос.
Хімія органічного синтезу – нова динамічна галузь хімічної промисловості світу, значення якої нині зростає завдяки розвитку нафтохімії за швидкого зростання чисельності та потужностей нафтопереробних заводів, збільшення видобутку природного газу, розвитку трубопровідного транспорту тощо. Хімія органічного синтезу вробляє величезну кількість органічних сполук із сировини, що містить вуглеводень (нафта, природний газ, вугілля), шляхом його синтезу.
Основний органічний синтез включає виробництво спиртів, органічних кислот, розчинників. Далі йде виробництво продукції органічного синтезу (пластмас, синтетичних смол, хімічних волокон, синтетичного каучуку) та переробка полімерних матеріалів (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, продукції з пластмас тощо), а також виробництво лаків, синтетичних фарбників, продукції побутової хімії тощо. Зміни в сировинній базі хімії органічного синтезу призвели до суттєвих зрушень у географії галузі.
Однак виникли і нові великі підприємства та хімічні центри, зокрема в країнах, багатих на нафту та газ, що раніше лише експортували цюсировину (держави Перської затоки, Мексика, Венесуела тощо). 256Наприклад, п’ятдесят років тому все виробництво етилену(найбільш масового з олефінів) було в США (95%) та в ЗахіднійЄвропі. Нині на США припадає лише біля 1/3 виробництваетилену, частка Західної Європи – 30%, Японії – 10%, а часткакраїн, що розвиваються, що ще в 1960р. становила 1%, нині вжеперевищила 25% і, за прогнозами фахівців, незабаром досягне 1/3світового виробництва.Особливості розвитку хімічної промисловості світу в другійполовині ХХ – на початку ХХІ ст. відображають швидке зростаннявипуску полімерних матеріалів. Так, за 1938-2000рр. світовевиробництво хімічних волокон зросло з 850 до 35800 тис. тон (в 42рази), пластмас та синтетичних смол – з 350 до 137000 тис. тон (у 391раз), а «наймолодшого» полімера – синтетичного каучуку – з 85 до10200 тис. тон (у 120 разів). Змінилася й географія виробництваполімерних матеріалів. Якщо в минулому дуже високою була часткаПівнічної Америки та Західної Європи (наприклад, одразу післяДругої світової війни 95% світової продукції синтетичного каучукуприпадало на США), то нині ситуація змінилася радикально. Так, вчислі восьми країн – найбільших світових виробників синтетичногокаучуку, чотири – це представники Азії та Латинської Америки(США, Японія, Росія, Франція, ФРН, Китай, Республіка Корея,Бразилія).Хімічні волокна поділяють на штучні (целюлозні), щоотримуються з природних полімерів, та синтетичні, сировиною длявиготовлення яких є вуглеводень. До кінця 1960-х рр. виробництвоштучних волокон перевищувало виробництво синтетичних, але ниніспіввідношення між ними становить приблизно 1:9. До першоїдесятки країн за обсягом випуску цієї продукції належать як розвиненікраїни, так і країни, що розвиваються: Китай, США, Тайвань,Республіка Корея, Індія, Японія, Індонезія, Італія, Таїланд. Причомудуже швидко зростає виробництво хімічних волокон у країнах Східноїта Південно-Східної Азії.Світове виробництво синтетичних смол та пластмасперевищило ще на початку 2000-х рр. 100 млн. тон. Більшачастинапотужностей зосереджена в Західній Європі та ПівнічнійАмериці. Основна вихідна сировина – газ. Серед країн-світовихлідерів з випуску пластмас - в основному економічно розвиненікраїни: США, Японія, Франція, ФРН, Нідерланди, Італія, Бельгія,а також Республіка Корея, Китай.Регіональні особливості хімічної промисловості світуполягають у наступному:1. Провідний район – Західна Європа, частка якої (завартістю) перевищує 30% продукції світової хімічної 257промисловості, а за виробництвом її продукції на одногомешканця – перевищує рівень США. Країнами-лідерами в цьомурегіоні є Німеччина (понад 25% світового виробництва), Франція,Великобританія, Італія. Чотири з п’яти найбільших у світітранснаціональних корпорацій хімічної галузі є європейськими.Це німецькі «Баєр», «БАСФ», «Хьохст» та британська компанія«ІКІ» (ImperialCemicleIndustry).
2. Північна Америка є другим за обсягом продукціїрегіоном хімічної промисловості світу. Її частка – біля 30%світового виробництва, причому частка США – 26%. Країнирегіону володіють власними значними сировинними ресурсамидля хімічної галузі. Збільшилося виробництво та торгівля вмежах НАФТА. США та Канада виділяються на світовому ринкуяк найбільші світові виробники та експортери мінеральнихдобрив, фармацевтичних препаратів, синтетичних та полімернихматеріалів тощо. В США розміщений найбільший нафтохімічнийкомбінат світу – «ТЕХАС» (м. Х’юстон в однойменному штаті).
3. Новий регіон розвиненої хімічної промисловостісформувався в Азії. Його частка у виробництві хімічної продукціїсвіту – біля 30%, а в споживанні – понад 40%. За випускомдеяких хімічних товарів (мінеральних добрив, хімічних волокон)Азія вже випередила інші регіони світу. Особливо виділяєтьсяЯпонія, Китай та країни «нової індустріалізації». Зокрема Японія,володіючи дуже обмеженими ресурсами, має добре розвиненухімічну промисловість, яка за виробництвом багатьох видівхімічних товарів займає 2-3 місце в світі, а за виробництвомполімерів перевищує ФРН. У Японії нині скорочуєтьсявиробництво дешевих хімікатів, але продовжується розвиток 258наукомістких галузей (виробництво нових полімерів, у т.ч.полімерів із пам’яттю, тзв. «інтелектуальних» полімерів, щовідновлюють колір та форму; біотехнологічного виробництва,фармацевтики тощо). Хімічна промисловість Китаю за останніроки прискорила розвиток, хоча в цій країні все ще переважаєвиробництво продуктів основної хімії. Однак слід відзначити, щоза обсягами виробництва пластмас, хімічних волокон тасинтетичного каучуку Китай вже увійшов до першої десяткисвітових виробників. «Нові індустріальні країни» Азії, що маютьвигідне транспортно-географічне положення, такожперетворюються у значних виробників хімічної продукції,спеціалізуючись на випуску синтетичних продуктів та напівпродуктів.А в країнах Південно-Західної Азії (регіон Перської затоки)побудовані комбінати з виробництва азотних добрив, напівфабрикатівдля органічного синтезу, фармацевтичних товарів.
4. Хімічна промисловість країн, що розвиваються, в Азії,Африці, Латинській Америці зростає в останні десятиріччяприскореними темпами, але в першу чергу в країнах, що мають власнізначні поклади нафти і газу. Так, у країн Перської затоки, в Індонезії,Венесуелі та інших збудовано багато підприємств з випуску азотнихдобрив та нафтохімічних напівфабрикатів, та які виробляютьпродукцію на експорт. Гігантський комплекс нафтохімічнихпідприємств у регіоні Перської затоки (Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран,Кувейт) нині є головним конкурентом країн Західної Європи таЯпонії.
Для сучасного світового господарства в цілому характернепоглиблення міжнародного поділу праці, що знаходить відображенняв зростанні експортності хімічної продукції. Причому торгівляздійснюється в основному між промислово розвиненими країнами.Так, за обсягами експорту хімічної продукції виділяються: Німеччина(перше місце в світі), США, Великобританія, Франція, Нідерланди,Бельгія, Швейцарія, Японія. Більша частина продукції хімічної галузівиробляється на підприємствах найбільших ТНК. Розвиток отрималай науково-виробнича кооперація між підприємствами, що належать дорізних ТНК. Так, будівництво нафтохімічного комплексу вСаудівській Аравії здійснювалося за участю американських таяпонських фірм. Найбільшими в світі «хімічними» ТНК єамериканська «Дюпон», а також уже згадані німецькі «Баєр»,«БАСФ» та «Хьохст», британська компанія «ІКІ», італійська«Монтедісон», французька «Рон-Пуленк», японська «Міцубісікемікл»та інші.
