У країнах, що розвиваються, - картина більш строката. Таму середньому більше половини землі перебуває в общинномуземлеволодінні або обробляється дрібними сімейнимигосподарствами. Виробництво тут напівнатуральне абодрібнотоварне.
Другий за площею (але основний завиробництвом) сектор землекористування – крупніземлеволодіння. У Латинській Америці – це латифундії, в країнахАфрики та Азії – землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи,племінні вожді тощо). Але феодальні відносини поступовозмінюються на ринкові, в результаті чого дедалі більшого значеннянабуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії) та місцями – фермерське господарство.Щодо субсидійних війн, то країни, що розвиваються, знаходятьсяв найважчому становищі (розвинені країни забезпечують субсидіїсільському господарству за рахунок промисловості та сфери послуг).Деякі з цих країн підтримують своє сільське господарство шляхомсубсидій, але більшість – обкладають його податками. Іззростанням субсидій сільському господарству в розвинених країнахбагато країн, що розвиваються, взагалі припиняють виробництводеяких продуктів і повністю переходять на їхній імпорт. Відповідноколи на світовому ринку продовольства виникають якісь труднощі, вцих країн Процес перебудови переживають землеволодіння іагровиробництво постсоціалістичних країн (або країн транзитивноїекономіки).ах надходить голод.
Колишні радгоспи, колгоспи, комуни перетворюються накооперативи й агрофірми різних типів, поступово розвиваєтьсяфермерське господарство. Так, у країнах Центральної СхідноїЄвропи в результаті аграрного реформування зазнала істотнихзмін соціально-економічна структура аграрного сектору. По-перше, набагато скоротилася частка державнихсільськогосподарських підприємств. Так, у нових „землях”Німеччини раніше було 580 народних (державних) господарств тапідприємств із 15 % зайнятих та 7,5 % земельної площі. Ці землінині продаються або здаються в оренду, при цьому господарствапопередньо діляться на оптимальні з точки зору ефективногогосподарювання ділянки. В Чехії 99 % угідь державнихагрогосподарств продається на аукціонах. В Угорщині в ходіреорганізації державних агропідприємств їхні працівникиотримали земельні ділянки, за винятком спеціалізованихдержавних господарств, земля яких не підлягає розподілу.По-друге, помітно розширилися організаційні формисільськогосподарських підприємств (акціонерні та повнітовариства, командитні товариства, товариства на довірі тощо),що відповідає уявленню про аграрний сектор, як систему збагатоукладною економікою в сільському господарствіНе залишилась осторонь цих процесів і Україна, де в ходіаграрної реформи запроваджено приватну власність на землю,проведено роздержавлення земель з передачею їх у власністьколективним сільськогосподарським підприємствам ігромадянам, розпайовано землі колективних господарств міжпрацівниками і пенсіонерами. Замість домінуючої колгоспно-радгоспної форми господарювання на рівноправній основістворені і розвиваються різні форми господарювання.Подальшого розвитку набули побудовані на приватній власностіна землю та на індивідуальній або сімейній формах організації
Внаслідок скорочення випуску сільськогосподарськоїпродукції, зменшення сировинної бази, погіршення фінансовогостану переробних підприємств істотно знизився рівеньзабезпечення населення основними продуктами харчуваннявітчизняного виробництва.
Головними причинами скороченняобсягів виробництва продовольчих товарів є різке зниженнякупівельної спроможності населення, відсутність у підприємствдостатніх для відтворення обігових коштів, скорочення паркусільськогосподарської техніки, а також імпортна експансія іслабкаконкурентоспроможністьвітчизняних споживчих товарів.
Серйозну і необґрунтовануконкуренцію вітчизняним продуктам створюють імпортні товари,часто низької якості, котрі продаються за нижчими цінами.
Зарахунок імпортної продукції зросла насиченість ринку забагатьма групами споживчих товарів, хоча багато з них невідповідають санітарним нормам, вимогам до якості та безпекисировини та застосовуваних матеріалів, що є загрозою життю іздоров’ю людей. Покращити становище, зокрема в Україні,можливо лише за рахунок докорінної перебудови аграрнихвідносин, запозичення досвіду провідних країн світу в розвиткусільськогосподарського виробництва.
