До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі 2 страница

Переважна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше таких в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Здебільшого це колишні колонії. Їхнє населення загалом не виявляє політичної волі і прагнення до прогресивних змін в економіці й політиці. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є сировинними донорами розвинених держав.

Крім основної ознаки, для класифікації країн використовуються й інші, які за тих чи інших обставин стають провідними у країнознавстві. Спираючись на історичний критерій, деякі дослідники виділяють постсоціалістичні країни. До них належать колишні республіки СРСР, Югославії, Чехословаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія. За цією ознакою також виокремлюють пострадянські країни, тобто ті держави, які колись входили до складу Радянського Союзу.

Дехто продовжує виділяти так звані нові індустріальні країни: Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Бразилія. Майже всі вони в недалекому минулому були слаборозвиненими державами. Їхня сучасна економіка характеризується високими темпами індустріалізації, активною участю в міжнародному поділі праці.

Організація Об'єднаних Націй склала також список найменш розвинених країн. Це насправді найбідніші держави світу. Система освіти та охорони здоров'я в цих країнах на найнижчому рівні в світі, переважають доіндустріальні форми праці. До таких держав належать Афганістан, Нігер, Сомалі, Чад.

На політичній карті світу є низка дуже багатих країн. Своєрідну групу серед них становлять країни експортери нафти. Економічний розвиток цих країн дуже тісно пов'язаний з територіальною локалізацією нафтових ресурсів. Ці країни відіграють надзвичайно велику роль у глобальних паливно-енергетичних проблемах світу. Великі поклади нафти у цих країнах визначають галузеву структуру промисловості. Основна частка ВВП створюється за рахунок продажу нафти на світовому ринку. До таких держав належать Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Бахрейн, ОАЕ та деякі інші невеликі країни Середнього Сходу. Казково багатою за рахунок видобутку місцевих фосфатів стала і колишня злиденна країна Океанії Науру. Інші в недалекому минулому дуже бідні країни стали багатими завдяки правильно обраним спеціалізації й моделі розвитку.

67. Світове господарство та його структура.

У сучасних умовах розвиток людської спільноти призвів до формування світового господарства. Світове господарство являє собою сукупність взаємопов'язаних національних економік, які взаємодіють на основі міжнародного поділу праці. У межах світового господарства діють і розвиваються міжнародні економічні відносини.

Світове господарство формувалось протягом багатьох століть. Спочатку воно виникає у формі торгівлі між країнами-сусідами. Потім вона значно поширюється, а після зроблених людством великих географічних відкриттів XV - XVI ст. міжнародна торгівля відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку багатьох країн світу.

Для цього початкового періоду в розвитку світового господарства характерним було те, що зовнішня торгівля була панівною формою світо-господарських зв'язків між країнами. Вона розвивалась на фоні колоніальних захоплень з боку розвинених країн, які сформували великі колоніальні імперії й територіально поділили між собою світ. Зрозуміло, що в цих умовах народам колоній і напівколоній з боку метрополій нав'язувалася та участь у господарському житті імперій, яка була вигідна капіталу метрополій.

На цьому етапі становлення світового господарства зароджується й починає швидко розвиватись міжнародний поділ праці. Окремі країни або території зосереджуються на виробництві певних товарів. Виникає і посилюється спеціалізація виробництва, яка в умовах наявності нерівноправних відносин між метрополією і колоніальними народами веде до вузької спеціалізації виробництва залежних територій і широкої практики нееквівалентного обміну. Наслідком цього стає швидкий розвиток метрополій і зубожіння народних мас, що проживали в колоніях.

Процес первинного нагромадження капіталу в більшості розвинених країн завершився на початку XVIII ст. і розвиток капіталістичних відносин привів до посиленої міграції капіталу. Майже два століття, починаючи з XVIII ст. і до кінця XIX ст., цей рух капіталу мав один напрям: з метрополії в колонії. Він привів до дуже важливих наслідків. По-перше, відбулося поглиблення міжнародного поділу праці, а разом з ним і посилення спеціалізації країн і територій з виробництва окремих товарів. Це, у свою чергу, заклало основи виробничої кооперації. По-друге, нерівномірність розвитку країн різко посилилася і виявилася, зокрема, у появі "бананових" територій або країн.

Світове господарство - це сукупність національних економік, які тісно пов'язані між собою. Характер цих зв'язків, як це вже відзначено, визначається, перш за все, рівнем розвитку економіки кожної конкретної країни. Але структурна побудова світового господарства подана не тільки цим. Вона визначається також від загальної функціональної спрямованості національної економіки конкретних країн. З цього погляду виділяють такі групи країн, як індустріальні, аграрно-індустріальні й аграрні. Належність країн до конкретної групи обумовлює і специфіку тих міжнародних відносин, які складаються між конкретною країною й іншими учасниками світового господарства. Так, становлення аграрних країн дуже суттєво залежить від зовнішніх чинників, як клімат, погодні умови тощо. Важливим чинником, який обумовлює їх становище на світовому ринку, є і той факт, що продукція таких країн, а вона подана переважно сільськогосподарськими товарами, має досить обмежені терміни зберігання й уразлива до хвороб та бактерій, що можуть її псувати під час зберігання.

Як економіка окремої країни, так і світове господарство мають певні первинні господарські ланки. Це виробники - як правило, великі компанії, що діють у світовому просторі. Особливість їх функціонування у світовому господарстві полягає в тому, що вони мають потужну підтримку з боку національних урядів, які намагаються здебільшого політичними методами відстояти їх інтереси або створити таким виробникам певні преференції на світовому ринку.

Але при цьому панівною організаціонно-виробничою ланкою в структурі світового господарства в сучасних умовах є транснаціональні корпорації (ТЕЖ). Вони можуть базуватися як на національному, так і на інтернаціональному капіталі. Саме ці утворення уособлюють процес усуспільнення світового господарства і надають певних рис процесу функціонування міжнародного економічного співтовариства. За великим рахунком, це монополії, але вже транснаціональні, які не тільки відображають внутрішню глибинну суть монополії як такої, а й набули нових специфічних ознак.

68. Типологія країн за рівнем соціально-економічного розвитку.

 

Для визначення типів країн, крім рівня економічного розвитку, особливостей структури господарства, враховуються також рівень сформованості організаційно-управлінських, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур. Виходячи з цих критеріїв, виділяють чотири типи країн:

1. Країни розвинутої економіки.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки.

4. Країни, що розвиваються.

1. Країни розвинутої економіки. До них належать постіндустріальні та деякі індустріальні

країни. Група країн цього типу налічує близько десятка, у них проживає 15 % населення планети, але вони виробляють майже 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами, і на їх частку припадає 9/J 0 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. Саме економічно розвинуті країни є членами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і так званого Паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок. Основна закономірність цих країн — наявність високо розвинутого господарства, в якому поєднуються діяльність держави і потужних угрупувань капіталу. Особливо помітне місце серед них посідають головні країни, або "Велика сімка". Це — США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія та Канада. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. Для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн три мають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.

Корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони придбали цінні папери — акції цього підприємства. Корпорації, сферою діяльності яких є весь світовий ринок, називають транснаціональними (ТНК).

До решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та інші, а також промислово розвинуті країни Південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки. Йдеться про групу індустріальних та індустріально-аграрних країн, у яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але їх господарство має економічні показники поки що скромніші порівняно з економічно розвинутими країнами і не до кінця сформовані господарські структури. Серед них розрізняють дві підгрупи країн. Перша—країни, що із запізненням стали на шлях капіталістичного розвитку. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція та ін. Всі вони віддавна відігравали важливу роль у світовій історії, перші три навіть мали в свій час могутні колоніальні імперії. Однак їх розвиток деякий час стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються найбільш динамічні процеси економічної перебудови. Ці країни дедалі більше інтегруються до загальноєвропейських економічних структур, їх господарство набуває ознак індустріальних країн.

Друга підгрупа — країни нової індустріалізації. На сході Азії це — Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.; в Латинській Америці – Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови господарства. В азіатських країнах, так званих далекосхідних ти фах (або драконах), поштовх прискоренню економічного розвитку дали значні інвестиції американського та японського капіталу, залучення передових технологій промислово розвинутих країн. Дальші успіхи пов'язані із вдало проведеними економічними реформами.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. Наприкінці 80-х років XX ст. частка країн соціалістичної системи в усьому світі становила за площею 26 %, за населенням — 33 %,за обсягом промислового і сільськогосподарського виробництва — трохи менше 30 %. У 90-ті роки більшість цих країн стала на шлях побудови ринкового господарства. Зросла їх кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колишньої Югославії — 5, роз'єднались Чехія і Словаччина, а територія колишньої НДР ввійшла до складу ФРН.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних держав, своєрідність динаміки і рівня завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють дві групи постсоціалістичних країн перехідної економіки.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Республіка Сербія і Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії — Монголія.

Молодими незалежними державами на терен і колишнього Радянського Союзу стали

Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркмен істан.

Майже всі вони є індустріальними або аграрно-індустріальними країнами, і головні особливості їх господарства вирізняються наявністю цілком сформованого господарства, яке за своєю структурою мало відрізняються від структури господарства економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технології. У цих країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

4. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний дохід, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни — важливий постачальник сировини на світовий ринок. З-поміж них є не тільки аграрні, а й аграрно-індустріальні. Проте на шляху самостійного розвитку країни, що розвиваються, зазнають значних труднощів, у багатьох з них поки що не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості (водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя буржуазії розвинутих країн). Усе це відбувається в умовах існування багатоукладності господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та продуктивності праці.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового й технічного потенціалу. Можна виділити досить багато підтипів цих країн. Зосередимо увагу лише на основних.

Насамперед, звертають на себе увагу підтипи індустріально-аграрних країн з порівняно зрілою структурою господарства. Це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія — в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка та ін. — в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. — в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували в свій час економічне зростання в сучасних країнах нової індустріалізації: активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода індустрія, де, крім гірничодобувної, розвивається й обробна промисловість, енергетика, покращуються транспортні комунікації, сфера обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Своєрідний підтип утворюють так звані нафтодобувні країни з сучасною нафтовидобувною промисловістю. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, а також Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі умови для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування, соціальної сфери. Деякі з них за показниками ВВП надушу населення є найбагатшими у світі.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Вони мають винятково слабкий розвиток продуктивних сил. Це переважно аграрні або до індустріальні країни. В них переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. В сільському господарстві працює понад 85—90 % населення, промисловість перебуває в зародковому стані. До найбідніших належать 2—3 десятки країн світу, серед яких Мозамбік, Ангола, Ефіопія, Ерітрея, Сьєрра-Леоне, Бурунді і Руанда, Сомалі, Танзанія, Чад, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісаута ін. — в Африці, Афганістан, Камбоджа, Бангладеш, Ємен та ін. — в Азії.

З-поміж великої кількості країн, що розвиваються, можна виділити ще кілька підтипів. Це країни з переважанням монокультури в сільському господарстві ("бананові республіки"), які виходять на світовий ринок з одним-двома експортними продуктами, невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

69. Суспільно – географічна характеристика країн Європи за вибором викладача (Великобританія, ФРН, Франція, Італія, Польща, Швеція).

 

Велика Британія

Географічне положення та основні відомості про країну. Офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії. Вона є острівною країною, що знаходиться на північному заході Європи. Під її контролем залишаються 13 залежних територій з населенням менше 800 тис. осіб. За адміністративно-територіальним поділом до складу Великої Британії входять 4 історичні провінції: Англія (45 графств і особлива адміністративна одиниця — Великий Лондон); Уельс (8 графств). Північна Ірландія (26 округів), Шотландія (9 районів і 3 островні території), острів Мен і Нормандські острови—самостійні адміністративні одиниці. її терени — найбільший у Європі острів Велика Британія та північно-східна частина острова Ірландія, а також багато невеликих островів, що оточують острів Велика Британія з півночі, північного заходу, заходу і півдня. Великій Британії належить також значний сектор Північного моря, де вона видобуває нафту і природний газ. На суходолі межує лише з Ірландською Республікою (Ірландією). Найближчими сусідами Великої Британії на материковій частині Європи є Франція та Бельгія. Загалом географічне положення Великої Британії нині можна оцінити як сприятливе для її соціально-економічного розвитку і встановлення контактів з іншими країнами. Особливо покращилося воно після спорудження транспортного тунелю з материкової частини Європи.

Територія — 244,1 тис. км2. Столиця—Лондон (з передмістями — 7, 1 млн.жителів). Офіційна мова — англійська. Релігія — англіканство, поширені також пресвітеріанство й католицизм. Грошова одиниця — євро.

Велика Британія — парламентська монархія. Глава держави — королева. Державний законодавчий орган — парламент, що складається з палати лордів і палати громад. Уряд формується лідером партії, яка отримала на виборах більшість або найбільшу кількість місць у палаті громад.

Найвпливовіші політичні партії: Консервативна, Лейбористська і Ліберально-демократична. Найбільші профспілкові об'єднання: Британський конгрес тред-юніонів. Шотландський конгрес тред-юніонів, Уельський конгрес тред-юніонів.

Природні умови та ресурси. На природні умови країни значною мірою впливає її острівне положення. У Великій Британії немає точки, віддаленої на більш як 120 км від вод Атлантичного океану, що не замерзають.

Рельєф південно-східної частини Великої Британії являє собою плоскі низовини з окремими підняттями. У Шотландії, Північній Ірландії, Уельсі й на півночі Англії переважають середньовисотні гори й височини. Найбільш розчленований рельєф у Шотландії.

Клімат Великої Британії морський з відсутністю різких коливань температури і значними опадами. Погода характеризується нестійкістю, частими циклонами й сильними вітрами. Значна хмарність, тумани. Влітку середні температури коливаються від +17 °С на півдні до +13 °С на півночі. Взимку на південному заході в січні +7, на сході — до +3,5 °С.

Велика Британія має густу мережу багатоводних річок. Найбільші з них — Северн і Темза. Річки не замерзають. Вони з'єднані багатьма судоходними каналами. У горах багато озер. Найбільші з них — у Північній Ірландії та Шотландії: Лох-Ней, Лох-Ломонд, Лох-Несе.

Досить різноманітні ґрунтові ресурси. У центральній та південній частинах Англії переважають лісові бурі грунти. На півночі Англії та Уельсу — дерново-підзолисті, на півночі Шотландії — гірські підзолисті грунти.

Під лісами — близько 6 % території країни. На півночі переважають сосна, дуб та береза, на півдні — дуб, граб, ясен, бук.

Тваринний світ дуже збіднений через високий рівень господарського освоєння території. Щоправда, поширена лисиця, яка є об'єктом національного виду полювання (кінного, з хортами).

Серед природоохоронних територій переважають національні парки.

Велика Британія добре забезпечена водними ресурсами. Ґрунтові ресурси небагаті, а тому потребують значних затрат на поліпшення. Вкрай недостатні лісові ресурси. Старовинні міста приваблюють туристів. Мінерально-сировинна база значно виснажена, особливо кам'яне вугілля й залізна руда. Є запаси олова, свинцево-цинкових і мідних руд. Особливо велике значення мають запаси нафти і природного газу, що видобуваються в британському секторі на шельфі Північного моря та доправляються трубопроводами в Англію й Шотландію.

Населення. У Великій Британії проживають 59,3 млн.осіб (2003 p.). Англійці становлять 80 % від усього населення, шотландці, ірландці, уельсці — 15%, вихідці з країн Співдружності — 5 %. Біля 90 % населення живе в містах, що охоплюють 11 % території. У Кардіффі (столиця Уельсу)—279тис. жителів, в Единбурзі (столиця Шотландії) — 438 тис, у Белфасті (столиця Північної Ірландії) — 284 тис. Найбільші міста: Бірмінгем (1,2 млн.), Ліде (800 тис), Глазго (700тис).

У сільській місцевості мешкають не тільки зайняті в сільському господарстві, а й мігранти, які щоденно виїжджають на роботу до міст. Фермери зазвичай живуть окремо від поселень, їхні будинки розташовані серед земельних угідь. Осібно стоять і житла (зазвичай замки) великих землевласників (лендлордів).

Як і в інших країнах регіону, у Великій Британії низька народжуваність на тлі значної тривалості життя, тому для країни є характерним так зване старіння нації. Зайнятість населення свідчить про високий рівень ринкових відносин у країні. Найманою працею охоплено 93 % працюючих, з-поміж яких дрібна буржуазія становить близько 17 %.

У Великій Британії висока густота населення — більше 240 осіб на 1 км2, при цьому в Англії — більше 350, Уельсі — 130, Шотландії і Північній Ірландії — близько 100 осіб на 1 км2. На території країни сформувалось вісім міських агломерацій з чисельністю населення більше і млн. осіб: Великий Лондон, Західно-Мідлендська (центр — Бірмінгем), Мерсейсайд (Ліверпуль), Великий Манчестер, Західно-Йоркширська (два центри — Лідс і Брадфорд), Південно-Йоркширська (Шеффілд і Ротерем), Клайдсайд (Глазго), Ньюкаслепон-Тайн. Майже 1/2 населення проживає у великих містах (з числом жителів більше 100 тис).

Господарство. Велика Британія — високо-розвинута індустріальна держава, яка посідає одне з провідних місць у світі за обсягом промислового виробництва й затрат на наукові дослідження та розробки. Обсяг ВВП у 1998 р. перевищив 1,4трлн дол. США. Частка промисловості в структурі ВВП (1997 p.) — 20 %, послуг—60%.

Промисловість дає майже 90 % експорту. Відповідно до загальної для світового господарства тенденції зменшилася питома вага інвестицій у старі, традиційні галузі, такі як видобування вугілля, металообробка, текстильна і харчова промисловість. Рівночасно зріс обсяг інвестицій у передові та наукомісткі галузі — верстатобудівну, електротехнічну, авіаційну, електронну. Бурхливо розвиваються видобуток нафти і газу на шельфі Північного моря. Рівень видобування нафти 1998 р. склав 124 млн. т, газу — 96 млрд. м3, виробництво електроенергії — 359 млрд. кВт (діють 14 АЕС).

Основні центри чорної металургії зосереджені у прибережних районах, де споруджено спеціалізовані причали великотоннажних рудовозів: у Сканторпі (поблизу естуарію Хамбер), Південному Уельсі, Шотландії. У центральній частині країни зберіг своє значення район Шеффілда з його виробництвом високоякісних сталей. Виплавка кольорових металів тяжіє до портів, куди довозиться сировина. Алюміній виробляється на заводах поблизу ГЕС Шотландії, але основну продукцію дають нові великі заводи в Лінмуті на північному сході та в Холіхеді на острові Англсі. Вторинний метал виробляють поблизу споживачів у великих машинобудівних районах: Західному Мідленді, Великому Лондоні й Ланкаширі. Машинобудування розосереджене по країні й типове для міст різної величини, але кожна його галузь прив'язана до певних районів і центрів. Так, верстатобудуванням вирізняються Ковентрі, Лестер, Бірмінгем; приладобудуванням — Великий Лондон з його потужною науковою базою і кваліфікованими кадрами, а також Бірмінгем. Текстильне машинобудування — в текстильних районах: Ланкаширі, Йоркширі та Східному Мідленді. Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз на північному сході Англії та у Клайдсайді. Найбільший центр електротехнічної та електронної промисловості — Великий Лондон. У виробництві автомобілів перед ведуть Бірмінгем, Ковентрі, Великий Лондон, Літон і Оксфорд. Авіаракетна промисловість характерна для півдня і центру країни—у Бристолі, навколо Великого Лондона, у Східному Мідленді (Дербі — виробництво авіадвигунів) і Західному Мідленді. Найбільші центри суднобудування — Клайдсайд і північний схід Англії, а також Біркенхед, Барроуін-Фернесс, Белфаст. Головні райони хімічної промисловості: південний схід, де у Великому Лондоні чимало підприємств тонкої хімії, особливо фармацевтичної, а у Фолі — велика нафтохімія; Ланкашир із Чеширом, де зосереджено значну частину хімії країни, і нафтохімічний вузол Стенлоу — Каррінгтона: північний схід Англії з комплексом виробництв органічної та неорганічної хімії Біллінгема — Уїлтона — Тіспорта; Середня Шотландія з нафтохімією Грейнджмута; Південний Уельс із Севернсайдом. вузол нафтохімічних та інших виробництв у Хамберсайді біля Іммінгема. Загалом нафтохімія тяжіє до портових міст, куди надходить нафта; мінеральні добрива виробляють на південному сході та в Йоркширі. Основна частина бавовняної промисловості сконцентрована в Ланкаширі, вовняної — в Йоркширі, трикотажної—у Східному Мідленді, лляної — в Північній Ірландії.

Сільське господарство Великої Британії — одне із найпродуктивніших і наймеханізованіших у світі. У ньому зайнято близько 2,1 % самодіяльного населення. У країні 241 тис. фермерських господарств. Загальна оброблювана площа — 11,9 млн. га. Обсяги виробництва таких продуктів, як зерно, яловичина, свинина, м'ясо птиці, яйця, молоко тощо, відповідають потребам або перевищують їх. У 1998 р. вироблено (млн.т): зерна — 23,3, м'яса — 3,7, молока — 13,9. Поголів'я (млн, 1997 p.): великої рогатої худоби — 11,8, овець—29, свиней — 8, птиці — 94,6. Загальний рівень самозабезпеченості сільськогосподарськими продуктами помірного клімату зріс із 62 % в 1974— 1976 pp. до 82% 1997 р.

У структурі сільськогосподарського виробництва переважає тваринництво завдяки м'якому вологому клімату, що дозволяє використовувати пасовища і сінокоси на більшій частині території цілий рік. У тваринництві основна галузь — розведення великої рогатої худоби. Істотне значення мають свинарство і птахівництво.

У рослинництві 1/3ріллі зайнято зерновими культурами (в т. ч. 18 % — пшеницею, 11 % — ячменем). По 3—4 % ріллі під цукровим буряком, картоплею, ягідними, кормовими культурами, більше 50% — під посівами багатолітніх трав. Основні землеробські райони — Східна Англія і Південний Схід, окремі ареали по східному узбережжю, навколо затоки Уош, поблизу курортних міст південного узбережжя і великих конурбацій — інтенсивне плодівництво.

Транспорт. У 1997 р. вантажообіг склав: залізничний транспорт — 16,4 млрд, автомобільний — 430 млрд т/км. У морських портах Великої Британії було оброблено біля 500 млн.т вантажів. У Великої Британії 9/10 вантажообігу припадає на морський флот. Цивільна авіація перевезла 55,7 млн. пасажирів і 20,1 млрд. т/ км вантажів. Торговий флот має 785 суден (загальний тоннаж — 14,8 млн. бр.-рег. т), автопарк — 24,5 млн. машин (у тому числі 20,3 млн. легкових автомобілів). Лондон і Ліверпуль — головні експортні порти країни. Великі спеціалізовані порти: нафтоналивні — Мілфорд — Гейвен (близько 45 млн. т), Саутгемптон (30млн.т), Іммінгем (понад 20 млн. т), а з приймання великотоннажних рудовозів — Порт-Толботі Редкар.

Частка автомобільного транспорту на внутрішньому вантажо- і пасажирообігу складає 4/5. Найбільш інтенсивний рух по осьовій магістралі Лондон — Бірмінгем — Манчестер — Глазго. На залізничний транспорт припадає І/10 внутрішнього вантажо- і пасажирообігу. Загальна довжина ліній 16,7 тис. км, 1/3 ліній нерентабельна, але збережена за соціальними причинами. З 1993 р. діє залізничний тунель під Ла-Маншем.

Внутрішні водні шляхи (ріки, з'єднані каналами), використовуються головним чином для рекреаційних цілей. Перевезення вантажів здійснюється в основному в межах глибоководних естуаріїв Мерсея, Темзи, Северна, Хашбера.

Значення трубопровідного транспорту (5 % вантажообігу) зростає з початку видобування нафти і газу в Північному морі. 75 % нафти поступає на сушу по нафтопроводах.

Роль повітряного транспорту збільшується яку перевезеннях пасажирів, так і наукомісткої продукції. Лондон — найкрупніший порт міжнародного значення.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Частка Великої Британії у світовій торгівлі близько 6 %. Вона експортує біля 1/4 вироблюваної продукції Доля готових виробів у експорті — 80 %. Найбільші торгові партнери Великої Британії – ФРН, США, Франція, Нідерланди. На країни ЄС припадає до 54 % британського експорту та імпорту. Країна експортує автомобілі, літаки, судна, хімічні продукти, текстильні вироби, імпортує продовольство, корми, метали, ліс.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. ВН П з розрахунку надушу населення становить 20,9 тис. дол. США (1997 p.). Безробіття — 1,6 млн.осіб (7,4 % працездатного населення, 1997 p.). Середня тривалість життя чоловіків — 73, жінок — 78 років. Близько 60% сімей володіють окремими будинками, 67 % мають автомобілі, 98 % — телевізор, 68 % – відеомагнітофон, 87 % — телефон, 21 % — персональний комп'ютер. Робочий тиждень триває 35—40 год. Освіта й медичне обслуговування безплатні (хоч є і приватний сектор). Понад 20 млн.осіб щорічно проводять відпустку за кордоном.