Галузева структура господарства відображає процеси суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями або групами галузей. У різних країнах світу прийняті різні підходи до поділу господарства на галузі. Однак головними компонентами такої структури є виробнича сфера і сфера послуг. До першої належать галузі, що безпосередньо створюють матеріальні блага: промисловість, сільське господарство, будівництво, лісове господарство, а також галузі, які обслуговують виробництво: транспорт і зв'язок, здійснюючи завезення сировини і готової продукції до споживача.
До сфери послуг зараховують галузі, що забезпечують духовні та фізичні потреби населення, тобто освіту, культуру, мистецтво, науку, охорону здоров'я і соціальне забезпечення, а також ті, що задовольняють нематеріальні потреби в послугах: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, фінансово-кредитну сферу, державне управління, рекреаційне господарство.
У спеціальній літературі подаються й інші підходи до структуризації господарства. Зокрема, багато авторів поділяють господарство на сектори: первинний (видобувні галузі, сільське, лісове та рибне господарства), вторинний (галузі обробної промисловості), третинний (сфера послуг).
Якщо виробнича сфера продукує засоби виробництва (сировину, паливо, енергію, машини, будівельні матеріали, різне обладнання) і предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, легкові автомобілі, побутові товари), то сфера послуг здійснює обслуговування конкретних індивідів, організованих і неорганізованих споживачів. Співвідношення між цими основними сферами у різних типах країн є дуже різним. Так, у розвинених країнах, що характеризуються наявністю високоефективних галузей промисловості і наукомістких виробництв, дуже переважає сфера послуг, тоді як у країнах, що розвиваються, за часткою у ВНП і зайнятістю населення — виробнича, і часто з трудомісткими, так званими "брудними" галузями промисловості (нафтопереробною, хімічною, металургійними, легкою).
Найголовніші галузі виробничої сфери, якими є промисловість і сільське господарство, можуть мати різну вагу і значимість у різних державах чи групах держав. Так, у країнах з розвиненою економікою частка сільського господарства у ВНП є дуже низькою, тоді як у країнах, що розвиваються, може досягти 40 і більше відсотків, а в країнах з перехідною економікою—10-20 %.
Галузеву структуру сфери послуг у різних державах розглядають по-різному. Вона може змінюватися залежно від підходу до її вивчення. Так, у країнах з розвиненою економікою (СІНА, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія) за часткою у ВНП на перше місце виходить фінансово-кредитна сфера, далі йдуть торгівля, транспорт, зв'язок і інші галузі. А за числом зайнятих — зовсім інший порядок. Перші місця займають охорона здоров'я, освіта, культура, побутове обслуговування і навіть туризм.
У країнах, що розвиваються, галузева структура послуг має суттєві відмінності. У заможніших країнах (Бразилія, Аргентина, Мексика, Індонезія, Індія та ін.) може розвиватися доволі повна структура галузей, але розподіл підгалузей за значимістю дуже залежить від їх місця як в економіці власної країни, так і на міжнародному рівні.
В умовах сучасного етапу НТР відбуваються суттєві зміни у співвідношенні між найважливішими сферами економіки: знижується частка промисловості у країнах із розвиненою економікою, а у країнах, що розвиваються, ця частка зростає. Питома вага сільського господарства у світовому валовому продукті зменшується, а сфера послуг набирає дедалі більшої ваги.
Незважаючи на зростання ролі сфери послуг, промисловість залишається базовою галуззю національного господарства для більшості країн світу. При цьому ефективність її дуже зростає, якщо вона зорієнтована на сучасні технології і висококваліфіковану робочу силу.
75. Чорна металургія світу. Назвіть країни, які входять до першої десятки лідерів виробництва.
Чорна металургія – одна з найстаріших галузей світової промисловості, до якої відносяться підприємства з видобутку та збагачення рудної та нерудної сировини, з виробництва чавуну, сталі, прокату, феросплавів та виробів подальшого переробу. Цягалузьналежить до базових, оскільки є основою розвиткумашинобудування та будівництва, постачальникомконструкційнихматеріалів для технічногооснащеннявсіхгалузейсвітовогогосподарства. На початку XX ст. чорнаметалургіябуларозвинена в порівняльно невеликому числікраїнсвіту. Так, 80% світовоївиплавкисталібулозконцентровано в США, ВеликійБританії, Бельгії, Люксембурзі та в Росії (при чому головною металургійною базою останньоїбулипідприємстваДонбасу та Придніпров’я).
Нині вона присутня в більшостірозвиненихкраїн та в багатьохкраїнах, щорозвиваються, а виробництвочорнихметалівзбільшилося в багаторазів. Однак в останні роки темпирозвиткуцієїгалузіуповільнилися, а їїзначення стало знижуватисяЦезумовленопередусімконкуренцією з боку кольоровоїметалургії та хімічноїпромисловості, що все більшепродукуютьматеріали-замінникичорнихметалів (сплави легких металів, пластмаса, кераміка, тощо).
Основнавихіднасировина для отриманнячорнихметалів – цезалізна руда, такожвикористовуєтьсямарганець, коксівневугілля та рудиметалів (кобальт, хром, вольфрам, молібден, нікель, тощо).
Технологічнийпроцесвиробництвачорнихметаліввключаєнаступністадії: видобуток та збагаченнязалізноїруди, плавка (виробництвочавуну та сталі), виготовлення прокату та феросплавів, тому більшістьпідприємствгалузі – комбінатиповного циклу. На їхнєрозміщеннявпливаютьтакічинники, як: природно-ресурсні, транспортні, територіальноїконцентраціївиробництва, екологічні. Причому у світовомугосподарствііснуєзначнийрозривміж районами видобутку та споживаннярудноїсировини (1/2 рудийде на експорт). З орієнтацією на сировину та паливосформувалисятакіпотужніметалургійнібазисвітовогозначення, як Донбас-Придніпров’я в Україні, біля Великих озер – в США, Рурська – в Німеччині, Силезька – в Польщі. Нині в чорнійметалургії все ширшезастосовуютьсяновітнітехнології, коли сталь отримуютьбезпосередньо з металобрухту методом електроплавки. За такою схемою нинівиробляють метал в Індії, Китаї, США, ПівденнійКореїтощо. Змінилися й чинникирозміщення таких підприємств: вони тяжіють до океанських і морськихпортів з орієнтацією на привізнийметалобрухт. Так в Японії, ПівденнійКореї на узбережжірозміщено 4/5 усіхпотужностейпідприємствчорноїметалургії. Чітковираженетяжінняпервиннихметалургійнихпідприємств до морськихпортів у ЗахіднійЄвропі та США, де недавно бувпобудованийнайбільший у світікомбінатбіля м. Балтімор на узбережжіАтлантичного океану. 234 Всвітовомугосподарствіпереважначасткавиробництвачорнихметалів, як і раніше, зосереджена в розвиненихкраїнах (Японія, США, Німеччина, Італія). До недавнього часу першімісця з виробництвачорнихметалівзаймалиЯпонія та США, однак на даний час на перше місцестрімковийшов Китай. На першу десятку країн - виробниківприпадає 2/3 світовоговиробництвасталі. Українська чорна металургія займає 8 місце в світі. В якостітенденційрозвиткучорноїметалургіїсвітузазначимонаступні: 489,2 Китай 120,2 Японія 98,2 США 72,4 Росія 53,1 Індія 51,5 П.Корея 48,6 Німеччина 42,8 Україна 33,8 Бразилія 30,5 Італія
Останніми роками дужешвидкими темпами розвиваєтьсячорнаметалургія в Китаї, Індії, Бразилії, Республіці Корея, Туреччина. Виплавкасталі в Китаїтільки за період з 1993 до 2007 рр. зросла з 89 млн. тон (друге місце в світіпісляЯпонії) до майже 500 млн. тон (перше місце в світі) в 5,5 разів. Індія та Бразиліявипередиликожна за обсягомвиплавкисталіВеликобританію та Францію, а Республіка Корея обійшлаІталію, а нещодавно – й Німеччину
Вплив НТР та впровадження в чорнуметалургіюновихметодіввиплавкиметалівпризвело до суттєвоїзміниструктуривиробництваметалів. Зрослозначенняелектрометалургії (щодозволяєотримуватибільшдешеву та якісну сталь), а такожвисокоекономічнихкиснево-конвертернихтехнологій.
На асортиментпродукціїчорноїметалургії великий впливздійснюєспецифікагосподарствакраїнсвіту. Так, у США та Японіїтрадиційно великою є часткавиробництва тонколистового прокату, щопов’язане з розвиткомавтобудівноїпромисловості та з виробництвомпобутовоїелектроапаратури, а в Китаї та ПівденнійКореї – середньо та товстолистового прокату, щоспоживається в основному в суднобудуваннітощо.
Найбільшимисвітовимиекспортерамисталі (головним чином у вигляді прокату та труб) є Японія, Німеччина, країниБенілюксу, Франція, Італія, Великобританія, Республіка Корея і Україна
Чавун: ЯпоніяКитайСШАРосіяНімеччинаТуреччинаРеспубліка КореяІталіяБразиліяУкраїна
76. Кольорова металургія світу. Назвіть країни, які входять до першої десятки лідерів виробництва.
За стадіями технологічного процесу галузь об’єднує видобуток та збагачення руди, а також виплавку кольорових металів та сплавів. Виділяють металургію важких та легких кольорових металів. Низький вміст металу в рудах важких кольорових металів вимагає їх обов’язкового збагачення, при цьому виділяють кожний компонент руди. Збагачена руда плавиться в спеціальних пічках з метою отримання т. зв. чорнового металу, який потім підлягає очищенню від шкідливих домішок (рафінування). Отриманий рафінований метал використовується у вигляді прокату різного профілю.
Раніше ці підприємства розміщувались переважно поблизу районів видобутку сировини (сировинний чинник), оскільки переважала металургія важких кольорових металів. Руди цих металів відрізняються низьким вмістом металу в руді, так для отримання 1 тони міді необхідно біля 100 тон руди, 1 тони олова – понад 300 тон руди тощо.
З середини ХХ ст. прискорено розвивається металургія легких кольорових металів (особливо алюмінієва промисловість), тому посилилася енергетична орієнтація в розміщенні галузі. Руди легких металів (алюміній, титан, магній) значно багатші за вмістом металу, але їхнє виробництво потребує величезної кількості електроенергії. Тому заводи розміщують частіше всього поблизу джерел дешевої енергії (біля ГЕС) або врайонах видобутку дешевого палива (наприклад, у країнах Близького Сходу).
З 1970-х рр. стало зростати значення використання вторинної сировини для виробництва кольорових металів (нині за рахунок переплавки отримують 1/5 олова, ¼ алюмінію, до 2/5 міді, ½ свинцю), а також посилюється орієнтація підприємств галузі на споживача. Сьогодні кольорова металургія світу виробляє 70 різноманітних металів, при цьому до 96% усіх металів, що виробляються, припадає на алюміній, мідь, цинк та свинець.
Кольорова металургія має свої особливості в економічно розвинених країнах та країнах, що розвиваються. В перших ця галузь характеризується низьким ступенем забезпеченості 239 сировиною, значною та швидко зростаючою часткою вторинної сировини у виробництві металів, більш повною структурою (у т.ч. виплавкою рідкісних та стратегічно важливих металів – титану,кобальту, танталу, германію).
Переважаючими в розміщенні підприємств є транспортно-енергетичний та споживчий чинники, а сировинний має менше значення. Головні райони концентрації ресурсів та видобутку сировини до виробництва основних кольорових металів серед промислово розвинених країнзосереджені в Канаді, Австралії, ПАР, а також у Казахстані, Росії, Китаї. Більшість підприємств кольорової металургії розвинених країн працює на імпортній сировині. В країнах, що розвиваються, кольоровій металургії притаманний високий ступінь забезпечення сировиною, перевага нижчих стадій (видобуток та збагачення, виробництво чорнового металу) в структурігалузі, а також енерго-сировинна спрямованість при розміщенні підприємств.
Виняток становить лише виробництво олова з часткою цих країнпонад 80%, але ж і основні запаси олов’яних руд зосереджені в Малайзії, Бразилії, Індонезії, Таїланді та Болівії.
Великі запаси мідної руди знаходяться в Чилі, Зімбабве, Замбії, Заїрі, Перу, Казахстані, Росії (а з розвинених країн – в США та Канаді).
Виплавка чорнової міді здійснюється в США, Японії, а також – в Чилі, Замбії, Заїрі.
Основними виробниками рафінованої міді є США, Японія, Росія, Казахстан, Чилі, Канада Бельгія.
Алюмінієва промисловість. Ця підгалузь включає три основні стадії, що становлять єдиний виробничий цикл: видобуток алюмінієвих руд (бокситів, нефелінів, плунітів), виробництво глинозему та виплавку металічного алюмінію. Вс більше значення в останні роки набуває виробництво металу з вторинної сировини (понад 25%).
Основні напрямки міжнародних перевезень бокситів металургійних сортів: з Австралії до США, Венесуели та Європи; з Бразилії – до США та Венесуели; з Гвінеї – в Північну Америкута Європу. В 2000р. було вироблено 49 млн. тон глинозему. Найбільші його виробники: Австралія (15 млн. тон), США (5,5), Ямайка (5,1), Китай (4,2 млн. тон), а також Бразилія, Сурінам, Венесуела, Росія. Причому виробництво глинозему тільки в Австралії з 1960 до 2006р. зросло в 400 разів (з 30 до 15000 тис. тон). Різниці в чинниках розміщення глиноземних та алюмінієвих заводів зумовлюють територіальні розриви в їх локалізації, а також великі обсяги далеких перевезень самого глинозему.
В розміщенні світового виробництва первинного алюмінію теж відбулися суттєві зміни. Так, якщо в 1950р. ¾ світового виробництва алюмінію було зосереджено тільки в двох країнах – США та Канаді, то нині частка розвинених країн становить 60%.США Росія Китай Канада Австралія Бразилія Норвегія Німеччина Індія Венесуела
