Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки вчителя 4 страница

Характерною його рисою є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження. Від­повідно гуманістична педагогіка характеризується пова­гою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагнен­ням до вдосконалення здібностей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню ді­тей, вивченню рідної, грецької й латинської мов, матема­тики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі нав­чання й виховання діти повинні активно мислити, само­стійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-ви­ховний процес треба зробити привабливим для них, ши­роко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії та ін. Діти повинні навчатися рідною мовою. Жінки мають право навчатися в різних типах шкіл.

Серед тогочасних мислителів вирізняється Бразм Рот-тердамський (1469—1536) — відомий нідерландський письменник-педагог, один з видатних гуманістів епохи Ві­дродження. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Роз­мови запросто» гостро висміює середньовічні школи і ви­ховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність учителів. Навчання, на його думку, має бути легким, при­ємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню актив­ність і самостійність. Його книга «Молодим дітям наука» містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприк­лад, «Не будь надмірно цікавим до чужих справ»).

Італійський педагог Вітторіно да Фельтре (1378—1446) створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом го­ворили і мріяли багато педагогів. Школа була розташова­на на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному та розумовому вихованню (вивча­ли грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис).

Розвиток школи у середньовічній Європі

У школі не було тілесних покарань, виховання здійсню­валося на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494—1553) у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» гостро критикував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув показати, яким має бути гуманістичне виховання. На відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах, він пропонував будувати навчання на зацікавленості дити­ни навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою ді­яльністю людей — усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні й тяж­ких покараннях. Він пропонував широку програму нав­чання.

Французький мислитель-гуманіст, представник філо­софського скептицизму Мішель Монтень (1553—1592) у творі «Досліди» виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, пропонував розвивати у дітей критичне мислен­ня, обґрунтовував необхідність їх всебічного розвитку. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не моральними повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. Вважав, що молода людина по­винна рости фізично здоровою, загартованою, вміти воло­діти зброєю. Освіта, на думку Монтеня, має поєднувати принцип свободи (учень мусить сам просівати крізь сито власного розуму все, що йому викладають), принцип чуй­ності та відповідності (слід зважати на душевні й розумові нахили дитини, дати їй можливість висловитися, спрямо­вуючи і виправляючи її), підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання — своїм життям.

У творі «Золота книга про найкращий лад і про новий острів Утопія» англійський соціаліст-утопіст Томас Мор (1478 — 1535) обстоює необхідність надання всім громадя­нам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад в Англії, змалював карти­ну виховання й освіти дітей та молоді на фантастичному острові Утопія. Тут усі люди працюють, держава піклуєть­ся про освіту і виховання громадян, які навчаються рід­ною мовою, вивчають арифметику, геометрію, природоз­навство, астрономію, діалектику, музику. Вчителі викори­стовують наочні посібники, велика увага приділяється фі-

З історії педагогіки

зичному вихованню, гімнастичним та військовим вправам. Діти працюють разом з дорослими, опановують землероб­ство, ремесла. Дорослі мають можливість займатися само­освітою, до їхніх послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права й можливості для здобуття осві­ти. Таким чином, Мор проголосив принцип загального навчання, вимагав однакової освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Італійський мислитель Томаззо Кампанелла (1568— 1639) у творі «Місто Сонця» у фантастичній формі пока­зав життя людей в соціалістичній державі, верховним ке­рівником якої є вчений — «Сонце» (метафізик). Його по­мічники — «Мон» (могутність), «Сін» (мудрість), «Мор» (любов) керують обороною, економікою, наукою, мистец­твом, сімейно-побутовими справами. Усі громадяни пра­цюють, займаються самоосвітою, відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї. Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників. Діти ви­ховуються у спеціальних групах під керівництвом нянь-виховательок, у школах вивчають науки рідною мовою, займаються гімнастичними вправами (ігри, біг, метання диска), працюють у майстернях (взуттєвій, ковальській, столярній, художній та ін.), у полі, на городі. На думку Кампанелли, навчання і виховання мають бути такими, щоб із шкіл не виходили «дармоїди і злодії».

Протести гуманістів проти змісту й методики схолас­тичної освіти не могли істотно вплинути на діяльність середньовічної школи, яка залишалася під впливом като­лицької церкви. Почату гуманістами боротьбу продовжили представники Реформації: Ян Гус (Чехія), Мартін Лютер і Томас Мюнцер (Німеччина).

Мартін Лютер (1483—1546) — засновник протестан­тизму, очолив освітній рух, основна мета якого — за до­помогою держави звільнити освіту від надмірного впливу церкви, підняти роль освіти, створити для неї кращі умови та можливості для її отримання. Свої погляди на школу і виховання Лютер докладно виклав у посланні «Бургомі­страм усіх міст німецької країни про влаштування та ут­римання християнських шкіл» (1524). Передусім він ви­магав від уряду змусити громадян віддавати дітей до шко­ли. Початкова школа, на його думку, — це насамперед школа релігійного настановлення в дусі протестантизму, в якій діти навчаються читання, письма, лічби, закону Бо­жого і церковних співів. Він детально визначив обсяг ре-

К

Розвиток школи у середньовічній Європі 457

лігійного навчання, взявши за основу складений ним но­вий катехізис, запровадив недільні заняття священиків з дітьми за катехізисом. Для шкіл підвищеного типу Лютер пропонував вивчення латинської, грецької, єврейської мов, історії, діалектики, природознавства, математики і музики. Нововведенням стало фізичне виховання.

Боротьба проти католицизму сприяла не лише виник­ненню і поширенню різних протестантських шкіл, а й єзуїтських шкіл, які пропагували католицизм. Орден єзуїтів, створений 1540 р. іспанським релігійним фанати­ком Ігнатієм Лойолою (1491—1546), обрав знаряддям бо­ротьби проти прогресу, науки і вільної думки сповідь, про­повідь і школу. Єзуїтів не цікавила освіта народних мас. Середні школи-колегіуми вони створювали для дітей фео­дальної знаті. Виховання в них передбачало зміцнення впливу католицької церкви. Добре оснащення школи, за­стосування принципу наочності, м'яка (зовні) дисципліна, лицемірно ласкаве поводження з дітьми, доволі широке коло загальноосвітніх знань — нові риси єзуїтського ви­ховання.

Діти в цих закладах були позбавлені свободи думки, їм були чужі такі моральні поняття, як гуманізм, честь, пат­ріотизм. У боротьбі з ворогами церкви єзуїти вважали придатними будь-які засоби.

Література

Історія педагогіки /За ред. М.С. Гриценка. — К., 1973.

Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. — Тернопіль, 1996.

Мешко О. І., Янкович О. І., Мешко Г. М. Історія зарубіжної школи і педа­гогіки. — Тернопіль, 1996.

5.3. Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—XX ст.)

Педагогічна система Я.-А. Коменського

Ян-Амос Коменський (1592—1670) — фундатор науко­вої педагогіки, видатний чеський мислитель. Жив і тво­рив у період переходу від середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і ка­піталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо розвивалися.

Я.-А. Коменський народився у невеличкому містечку Нівніце в сім'ї мірошника — члена громади «Чеських бра­тів». Рано втративши батьків, завдяки громаді здобув по­чаткову, середню і вищу освіту. З 1614 р. завідував почат­ковою школою в м.Прешові. Під час Тридцятилітньої вій­ни (1618 — 1648), після поразки чехів у битві біля Білої го­ри (1620), Коменський переховувався, а згодом оселився у м.Лешно (Польща), де працював ректором гімназії. Там він написав твори «Велика дидактика», «Материнська школа», «Відкриті двері до мов і всіх наук» та ін. Побу­вав у Англії, Швеції та Голландії. В 1650 —1654 рр. жив у м.Паток (Угорщина), де написав твори «Про культуру природних обдарувань», «Правила поведінки дітей», «За­кони добре організованої школи», «Видимий світ у малюн­ках» та ін. Останні роки жив у Амстердамі, помер у 1670 р. (похований в Неардені, неподалік Амстердама).

Педагогічним поглядам й педагогічній діяльності Ко­менського були притаманні демократизм, гуманізм, жит-

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.) 459

тєрадісність, релігійність — визнання Бога як першопри­чини появи природи і людини; сенсуалізм, згідно з яким началом пізнання є відчуття, досвід. У його світогляді сен­суалізм вступав у суперечність з релігійністю, демократиз­мом, просвітительством, що зумовило двоїстість підходу вченого до основних питань педагогіки.

Педагогічна спадщина Коменського охоплює всі най­важливіші питання педагогічної науки. Але передусім ви­різняються ідеї, які визначають необхідність навчання і виховання у школі. Згідно з ними, у школі повинні нав­чатися хлопчики і дівчатка, бідні й багаті. У процесі ви­ховання людина вчиться пізнавати себе і навколишнє життя (розумове виховання), володіти собою (моральне ви­ховання), вірити в Бога (релігійне виховання). Майбутнє держави і народу залежить від того, як організовано осві­ту, навчання і виховання підростаючого покоління.

Вважаючи людину частиною природи, Коменський за­значає, що її виховання має враховувати закони природи, тобто бути природовідповідним. Цей принцип став мето­дологічною засадою трактування ним процесу навчання і виховання та побудови шкільної системи. Він перший у світі піднявся до усвідомлення особливих законів у вихо­ванні й навчанні. Згодом до цього принципу з різних по­зицій зверталися інші педагоги, він і сьогодні знаходить своє застосування у сучасній прогресивній педагогіці.

Я.-А. Коменський запровадив вікову періодизацію роз­витку дітей і, згідно з нею, систему шкільної освіти та її зміст. Він запропонував таку періодизацію в системі на­родної освіти: дитинство, отроцтво, юність, змужніння. Кожний період триває 6 років.

У дитинстві (від народження до 6 років) діти виховують­ся вдома, під наглядом матері. У цей час треба розвивати їх мову, збагачувати запас уявлень про навколишнє життя, привчати до самообслуговування, поміркованості, охайно­сті, пошани до батьків і старших, правдивості, справедли­вості, слухняності. Підлітки (від 6 до 12 років) навчають­ся у початкових школах, де опановують читання рідною мо­вою, письмо, арифметику з елементами геометрії, початки природознавства, географію, історію, співи, ручну працю, закон Божий. Такі школи повинні бути в кожному населе­ному пункті. їх відвідують хлопчики і дівчатка всіх станів. Юнаки (від 12 до 18 років) навчаються у загальноосвітній середній школі (гімназії), де вивчають «сім вільних мис­тецтв»: фізику, географію, історію, хронологію, етику, ре­лігію, а також рідну, латинську та одну з нових мов.

З історії педагогіки

Люди змужнілого віку (від 18 до 24 років) навчають­ся у вищих навчальних закладах (академія або універси­тет) у великих містах країни. В університетах є три фа­культети: богословський, юридичний і медичний, які го­тують студентів до майбутньої наукової діяльності. На думку Коменського, після закінчення академії (універси­тету) молоді люди можуть здійснити подорож для вивчен­ня економічного і політичного життя народів, їх мови, культури і побуту.

Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдан­ня освіти, яка покликана служити людині для вдоскона­лення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за енциклопедичність, посиль-ність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розмі­щення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи нав­чання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його дум­ку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кін­ці року, різні види контролю й перевірки успішності уч­нів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати нав­чання в школах щороку в один день і час; старанно роз­поділяти навчальний матеріал за роками навчання, одно­часно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість за­старілих середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкри­ті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для кожно­го класу, доступними для розуміння учнями, написані гар­ною мовою, відповідати вікові дітей; у них не повинно бу­ти нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.) 461

освіта людини повинна сприяти підвищенню її морально­сті, формуванню мудрості, помірності, мужності й спра­ведливості — головних моральних якостей гуманної лю­дини. До основних засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків, учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний поря­док шкільного життя, обов'язковий для всіх, і як умову правильної організації навчання й виховання, і як систе­му покарань, засіб впливу на школярів («школа без дис­ципліни є млин без води»). Головним засобом дисципліну­вання вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому непокору вчителеві, за пиху, не­доброзичливість, відмову допомогти товаришеві в нав­чанні).

Я.-А. Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є «найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителя­ми». Педагог повинен любити свою справу, бути працьо­витим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути ви­сокоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре воло­діти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.

Розвиток педагогічної теорії і практики в працях інших видатних педагогів

Розвиток освіти й виховання у європейських країнах у XVII — XVIII ст. відбувався під значним впливом ідей Відродження та Реформації. У цей час на педагогічному горизонті з'являються нові імена видатних педагогів.

Помітне місце серед них посідає англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632—1704). Народився у сім'ї адвоката, початкову освіту здобув удома, закінчив Вестмінстерську школу та Оксфордський університет. От­римав ступінь бакалавра медицини, а згодом магістра. Працював викладачем грецької мови і літератури в універ­ситеті, домашнім лікарем і вихователем онука графа Шеф-тсбері, з яким емігрував до Голландії; повернувся до Анг­лії після революції 1688 р. Написав низку праць: «Лист

З історії педагогіки

про віротерпимість», «Дослідження про людський розум», «Думки про виховання», «Розумність християнства».

Світогляд Локка сформувався під впливом буржуазної сім'ї, боротьби буржуазії проти феодально-королівської влади, близькості до англійського ліберального дворянст­ва. За своїми соціальними поглядами він був прихильни­ком договірної теорії походження держави і теорії природ­ного права. Відкидаючи вчення про вроджені ідеї, дово­див, що в свідомості людей немає природжених ідей і уяв­лень, що людина — «чиста дошка», а уявлення і поняття виникають під впливом предметів зовнішнього світу через органи чуттів. З усіх людей дев'ять десятих є такими, яки­ми їх зробило виховання: добрими або злими, корисними або некорисними. Виховання не просто відіграє вирішаль­ну роль, воно долає і вплив спадковості, і вплив середови­ща, тому що ці чинники пасивні, а виховання — визна­чальне начало.

Мету виховання Дж. Локк вбачав у підготовці джен­тльмена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибутково вести свої справи, не заважаючи іншим, має здоровий дух у здоровому тілі й уміє поводитися в това­ристві. Діти бідних верств населення його не хвилювали. Локк, категорично виступаючи проти шкільної освіти, яку вважав відображенням суспільства, аморального у своїй сутності, обстоював домашнє, індивідуальне виховання ді­тей. Для досягнення мети виховання, на його думку, треба забезпечити виховання тіла, характеру й розуму. Дітей ще змалку слід фізично загартовувати і привчати зносити вто­му, незгоди, нестатки. Така система фізичного виховання є необхідною умовою створення «здорового духу в здоро­вому тілі».

Особливе місце у формуванні джентльмена Дж. Локк відводить моральному вихованню. З раннього віку дити­ну необхідно привчати і вправляти в умінні перемагати власні примхи, пристрасті, йти за тим, що схвалює розум. Головне завдання морального виховання — формування в людини дисципліни духу, яка виховується обмеженнями. Розумове виховання Локк відсуває на задній план. Він вважав, що вміння триматися в товаристві, діловитість, заповзятливість важливіші за більшість знань, що їх да­ють європейські школи — без них джентльмен може обій­тися. Мета навчання — готувати не вченого, а ділову лю­дину. Тому треба зробити її розум здатним сприймати будь-яке знання, коли вона сама того захоче. Він запропо­нував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки {XVII—ХХст.) 463

підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комер­ційної діяльності. Радив вивчати реальні навчальні пред­мети і живу мову замість мертвих мов: вважав, що час, працю і зусилля треба витрачати на здобуття корисних і потрібних знань (англійської та французької мов, гео­графії, малювання, математики, астрономії, філософії, історії, права, верхової їзди, танців, фехтування); пропо­нував вивчати бухгалтерію, ремесла (столярне, теслярсь­ке) і сільське господарство. На його думку, праця на сві­жому повітрі сприяє зміцненню здоров'я, а ремесло зав­жди може знадобитися діловій людині, до того ж, запобі­гає неробству. Методи навчання слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони робили процес навчання цікавим і захоплюючим. Дітям треба показувати користь того, що вони вивчають.

«Думки про виховання» Дж. Локка відіграли вагому роль у розвитку педагогіки не лише в Англії, айв усій Єв­ропі.

Французький філософ Клод-Адріан Гельвецій (1715— 1771) свої педагогічні погляди виклав у творах «Про ро­зум», «Про людину, її розумові здібності та її виховання». Він заперечував вирішальну роль спадковості та вродже­них ідей, доводив, що виховання робить людину тим, чим вона є. Виходячи з того, що перебудова суспільства мож­лива через виховання, захищав суспільне виховання й ос­віту. Вважав, що мета виховання в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум — для правди, щоб виховати громадян, у свідомості яких ідея особистого до­бра поєднувалася б з ідеєю добра для всіх.

Головним завданням морального виховання, на думку Гельвеція, є моральне вдосконалення людини. Здійснюва­ти моральне виховання можна за допомогою «Катехізису моралі». Мораль треба викладати, як і будь-яку іншу нау­ку. Принципи моралі слід зробити наочними і доступни­ми дітям. Виховують моральність формуванням в учнів правильних суджень і понять. Гельвецій надавав велико­го значення активності й самодіяльності дитини, ролі її особистого досвіду, виступав проти фізичних покарань. Він припускав застосування покарань лише за умови, що всі інші засоби виховного впливу вже вичерпано.

Вирішальну роль у формуванні особистості відводив її розумовому вихованню, правильно поставленій освіті. Вва­жав, що чим освіченіші народи, тим вони добродійніші, могутніші й щасливіші. Фізичне виховання має зробити її сильною, здоровою. Для цього при школах потрібні май-

З історії педагогіки

данчики, де діти вправлялися в бігу, боротьбі, стрибках, плаванні та ін.

К.-А. Гельвецій вважав, що жінкам треба надати мож­ливість отримувати освіту нарівні з чоловіками, бо вони ві­дрізняються від чоловіків тільки своєю організацією. При­чину відсталості жінки вбачав у її суспільному становищі, змінити яке можна добре організованим вихованням.

Один із найвидатніших представників світової демо­кратичної педагогічної думки швейцарський педагог Йо-ганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) упродовж третини століття керував навчально-виховними закладами, де вті­лював у практику і розвивав свої педагогічні ідеї. Спочат­ку у своїй садибі Нойгоф він організував «Установу для бідних» (1770—1780) — один з перших в історії дошкіль­них навчально-виховних закладів. З 1798 по 1799 рік створив і утримував притулок для сиріт. У 1800—1804 рр. керував у Бургдорфі інститутом, який являв собою ком­плекс середніх шкіл — базу для підготовки вчителів. У 1804 р. інститут було переведено до м. Івердон. Песталоцці керував ним до 1825 р.

Свій багатий педагогічний досвід учений теоретично узагальнив у творах «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Лебедина пісня» та ін. Виступаючи за нову початкову школу, вважав за необхідне зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій; створення теорії початкового навчання з опертям на психологічні засади; опрацювання методики початкового навчання.

Виходячи з положення, що тільки власні сили люд­ської природи є основою, яка формує людину, Песталоц­ці вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різ­нобічним і гармонійним. Педагог не повинен придушува­ти природного розвитку дитини. Головний принцип вихо­вання — його відповідність природі. Властиві кожній ди­тині від народження задатки здібностей треба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини.

Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він від­водив сім'ї, родинному, зокрема материнському, вихован­ню. На його думку, родина — це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємної допомоги. Важливим засобом морального виховання вважав вправляння дітей у моральних вчинках, які потребують самовладання і фор­мують волю.

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.) 465

Згідно з Песталоцці процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які відтак обробляє свідомість. Був переконаний, що усунути недоліки сучасної йому шкіль­ної освіти можна лише за умови, що будь-яке навчання спиратиметься на спостереження і дослідження, після чого треба зробити відповідні висновки та узагальнення. Саме в результаті зорових спостережень, слухових та інших від­чуттів збуджуються думки, формулюються судження. Здійснити розумове виховання Й.-Г. Песталоцці намагався за допомогою спеціально підібраних для кожного ступеня навчання вправ, які безпосередньо і послідовно розвива­ють інтелект кожного індивіда. Методика такого навчан­ня має бути настільки простою, щоб нею легко могла ово­лодіти кожна мати. Виходячи з ідеї, що існують найпрос­тіші елементи знання про речі та предмети (число, форма, слово), він зводив елементарне навчання до вміння вимі­рювати, лічити і володіти мовою. Найважливішою засадою навчання вважав наочність, без якої неможливо сформу­вати правильне уявлення про світ, розвивати мислення і мовлення. Крім уміння мислити, дітям слід прищеплюва­ти практичні навички, бо оволодіння знаннями без умін­ня користуватися ними — великий недолік навчання. Для формування цієї якості потрібна система спеціальних вправ, які поступово ускладнюються. Слід ураховувати та­кож фізичні та психічні особливості учнів.

Й.-Г. Песталоцці заклав основу спеціальних методик початкового навчання. У процесі навчання дитина з ран­нього віку повинна сама вести спостереження і розвивати свої здібності. Щодо вивчення рідної мови завдання педа­гога полягає в тому, щоб розвивати мову дитини і збага­чувати її словниковий запас. Він обстоював звуковий ме­тод навчання грамоти, що було надзвичайно важливо, ос­кільки в ті часи панував буквоскладальний метод.

Великого значення учений надавав фізичному вихован­ню, вважаючи його найпершим видом розумного впливу дорослих на розвиток дітей. Мати, годуючи і доглядаючи дитину, вже має дбати про її фізичний розвиток. Вважав, що фізичне виховання повинно бути тісно пов'язане з мо­ральним і розумовим.

Вплив И.-Г. Песталоцці як педагога та реформатора важко переоцінити. Його погляди і діяльність надали по­чатковому навчанню відповідного сенсу: виховання має не тільки давати певні елементарні відомості, а й ураховува­ти індивідуальність дитини, пробуджувати і зміцнювати її духовні сили, виховувати морально і суспільно. У такому

З історії педагогіки

напрямі педагогіку Песталоцці розвивали його прихиль­ники та учні з різних країн (Фребель, Гербарт, Ушинсь-кий).

Найвідомішим його послідовником був німецький пе-дагог-демократ Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790—1866). Ще за життя його називали «учителем ні­мецьких учителів». У 1848 р. Дістервега було обрано го­ловою «Всезагальної вчительської спілки», а пізніше — представником від учительства до прусської Палати депу­татів. З 1827 р. і до кінця життя видавав журнал «Рейн­ські листки для виховання і навчання», опублікував по­над 400 статей, а з 1851 р. випускав журнал «Педагогіч­ний щорічник». Написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів, зокрема «Керівництво до освіти німецьких учителів».

Як і Й.-Г. Песталоцці, Ф.-В.-А. Дістервег вважав, що людська природа виявляє себе у задатках. Але, на відмі­ну від свого попередника, гадав, що ці задатки — тільки можливості для розвитку й освіти, тому завдання вихован­ня — спонукати і спрямовувати самодіяльний їх розвиток. Учений обстоював ідею загальнолюдського виховання, яка передбачає виховання єдності любові до всього людства і до свого народу. На його думку, головна мета вихован­ня — гармонійний розвиток можливих задатків людини, її можна досягти через самодіяльність. Правильне вихо­вання будується на основі таких трьох принципів: приро-довідповідність, культуровідповідність та самодіяльність. Спираючись на ці принципи, він створив дидактику роз­виваючого навчання, зробивши наступний крок у розвит­ку започаткованої Й.-Г. Песталоцці ідеї розвиваючого нав­чання. Процес навчання, на його думку, включає дидак­тичні принципи і правила, що стосуються учня; дидактич­ні положення, що стосуються об'єкта — навчального матеріалу; правила навчання, що стосуються вчителя. Він сформулював 33 правила навчання: навчання має розви­вати природні сили і задатки дітей; навчати треба приро-довідповідно та ін.

Ф.-В.-А. Дістервег запропонував і обґрунтував розви­ваючий метод навчання, орієнтований на активність і сві­домість учнів, який передбачає проведення занять у фор­мі діалогу, коли запитання ставлять і учитель, і учні. Цей метод привчає учнів мислити, самостійно знаходити істи­ну. Щоб знання учнів були ґрунтовними, радив частіше звертатися до вже вивченого, повторювати пройдене. Міц­ному засвоєнню знань сприяє також свідоме засвоєння уч-

Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII—ХХст.) 467

нями навчального матеріалу. Успішне навчання завжди має виховуючий характер, не тільки розвиває розумові си­ли дитини, а й сприяє формуванню в неї волі, почуттів, поведінки.