Трудові ресурси як соціально-економічна категорія

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси.

Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвиток, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття “працездатне населення”, “працездатний вік”, “працюючі підлітки”, “працюючі пенсіонери”.

Працездатний вік – поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в України працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків – 16-59 років. Нижня межа передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного і розумового розвитку. Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов”язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшується (наприклад, спорт, балет) пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи і більше.

Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів. (Слід зазначити, що в багатьох розвинутих країнах законодавчо встановлена верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує показники нашої країни).

Все сказане стосується працездатних, тобто людей, фізично і психічно досить здорових для того, щоб працювати.

На жаль, в кожному суспільстві є значний прошарок людей, не досить здорових для цього, тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку. (Значне погіршення умов життя для абсолютної більшості населення України в останнє десятиріччя дало зростання кількості пенсіонерів-інвалідів з 1986 р. на початок 1999 р. на 46%).

Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для трудової самореалізації інвалідів. Наша держава зобов”язує роботодавців до 5% робочих місць виділяти для осіб з обмеженою. Конкурентноздатністю на ринку праці (в тому числі інвалідів), однак на практиці проблеми працевлаштування інвалідів вирішуються дуже важко, в результатів чого інваліди складають значну частку економічно неактивного населення. Тенденцією економічно розвинених країн є зменшення частки непрацюючих інвалідів серед населення працездатного віку.

Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних і бажаючих працювати. Працівників, молодших працездатного віку, звичайно називають працюючими підлітками, а старших – працюючими пенсіонерами. (В наш час зростає кількість і частка працюючих підлітків та пенсіонерів).

Таким чином, ми підійшли до кількісного визначення поняття “трудові ресурси”. Вони складаються з населення у працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів, і працюючих в економці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

В економічній літературі використовуються різні поняття для означення людських ресурсів. Важливо чітко уяснити їх смислове навантаження та межі використання. Поняття “трудові ресурси” ширше, ніж поняття “економічно активне населення”, оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються. Реально за поняття “трудові ресурси” стоїть кількість населення, яку можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж “економічно активне населення” – це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства, і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття “трудові ресурси” поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку – потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (і це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне населення або трудоактивне населення. Однак і поняття “трудові ресурси” має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення.