Інфраструктура ринку праці включає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечує взаємодію між попитом і пропозицією праці.
Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками стосовно оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів.
У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система, безсумнівною перевагою якої є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов’язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів – страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.
Цивілізований ринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об”єднань працівників з обмеженою конкурентноздатністю тощо) і державного посередництва і питаннях соціального партнерства.
До функцій інфраструктури ринку праці відноситься також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі і відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці.
У відповідності з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:
1) комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері трудової зайнятості;
2) комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);
3) комплекс регулювання компенсацій у зв’язку із втратою або зміною роботи, а також при перепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, підйомні при переїзді на нове місце роботи тощо);
4) пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників передпенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;
5) комплекс регулювання умов праці – закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів, і зокрема у несприятливих для здоров’я умовах;
6) служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенії по працевлаштуванню тощо);
7) система професійної підготовки та перенавчання;
8) об’єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);
9) об’єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;
10)кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості;
Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура – невід”ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості.
На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.
Сегментація ринку праці.
Лише в дуже узагальненому умовному уявленні ринок праці можна розглядати як єдиний економічний простір з вільною грою ринкових сил та досконалою конкуренцією. Насправді ж різноманітність трудових послуг і робочих місць народжує сегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш або менш автономних взаємопов”язаних ринків праці.
Кожен різновид праці, професія, спеціальність, кожна особлива категорія працівників (наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди) мають свій певною мірою відокремлений від інших ринок праці. Для найвище кваліфікованих, рідкісних спеціалістів і навіть міжнародні масштаби. Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках. Існують чітко структуровані і ледь оформлені ринки праці. Перші передбачають укладання трудового контакту у відповідності з діючим законодавством, що регулює умови праці та її оплати та інші аспекти трудових відносин. Ринки з нерозвиненою інституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих формальних ринків праці існують також тіньові неформальні ринки.
Отже, сегментація ринку працю – це поділ робочих місць і працівників з а об”єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється на дві частини: первинний і вторинний.
Первинний ринок праці – це та його частина, яка об”єднує “престижні” роботи, що характеризується стабільністю зайнятості і надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності до навчання від працівників.
Вторинний ринок праці – це та його частина, яка об”єднує “непрестижні” роботи і характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо.
Характерні для обох частин ринку праці риси взаємовизначають і взаємопосилюють одна одну.
