Читання, як і письмо, вид писемної мовленнєвої діяльності, яка, як правило, тісно пов'язана з усною.
Уроки літературного читання (як окремі) спеціально призначені для розвитку читацьких умінь і навичок у школах з російською мовою викладання розпочинаються з 3-го класу (у школах з мовами інших національних меншин — дещо пізніше). Основною метою курсу є – формування читацької компетентності. яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентностей, ознайомлення учнів з українською дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного курсу української літератури в основній школі.
Для досягнення цієї мети мають реалізуватися такі завдання:
- удосконалення й розвиток техніки читання українською мовою вголос і мовчки;
- розвиток умінь співпереживати, чутливо реагувати на художню красу твору;
- формування уявлень про літературознавчі поняття, художні засоби і їх роль у тексті;
- розвиток умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного, оцінні судження, навички спілкування, роботи в парах і групах;
- розвиток мислення, уваги, оперативної пам’яті;
- естетичне, моральне і громадянське виховання;
- виховання цікавості до творів українських дитячих письменників, української культури, до засвоєння народознавчих та країнознавчих знань. а також виховання поваги й толерантного ставлення до інших національних культур.
Зазначені завдання потрібно розв'язувати в комплексі на кожному уроці.
За своєю значущістю і навчально-виховним потенціалом уроки українського літературного читання важко переоцінити. Чим успішніше учні оволодіватимуть читацькими навичками, чим більше читатимуть, тим кращі успіхи матимуть у засвоєнні української мови загалом. У цьому неабияка роль учителя, його вмілого керівництва читацькими інтересами школярів.
На кожному уроці учні слухають мовлення вчителя, художні чи публіцистичні тексти. Така робота має бути цілеспрямованою і супроводжуватися перевіркою розуміння почутого тексту, оскільки від цього великою мірою залежить успішність у формуванні та розширенні пізнавальних інтересів, кругозору дітей і, нарешті, збагаченні (хай пасивному) українського словникового запасу, що відбувається спонтанно (мимовільно): у пам'яті школяра нагромаджуються слова, образні вислови, синтаксичні конструкції, що врешті знаходить свій вияв у мовленні.
Робота над словом забезпечує правильне сприйняття тексту. Адже неправильне, неадекватне розуміння слова спотворює зміст речення, а то й усього тексту. Наприклад, таким може бути сприйняття російськомовними учнями виразу вродлива дівчина («уродливая девочка»), якщо вчасно не пояснити зміст наведеного виразу. Саме тому словникова робота має бути завжди в центрі уваги вчителя.
Читання — один з компонентів мовленнєвої діяльності учня. Воно має бути правильним (без перекручення слів і неправильного наголошування), свідомим — учні повинні розуміти прочитане; плавним, виразним і в міру швидким.
Уповільнене, неправильне, поскладове читання, як і надто швидке, заважає усвідомленню тексту, не сприяє сприйняттю його образності, виховного потенціалу. Знаючи про це, учитель не повинен дбати понад усе про швидкість читання. Це завдання має розв'язуватися в комплексі з іншими. Удосконаленню техніки читання (правильності, плавності, виразності, швидкості) слід приділяти увагу на кожному уроці через систему спеціальних вправ.
Читання розширює кругозір дітей, формує естетичні смаки й уподобання, впливає на розвиток морально-естетичних ідеалів. Читання будь-яких текстів на уроці має супроводжуватися їх аналізом, у процесі якого вчитель звертає увагу на тему і основну думку твору, образність мови, вчинки і характер персонажів, спонукає учнів оцінювати їх, висловлювати власне ставлення. Все це сприяє усвідомленню прочитаного, а отже, має не лише навчальне значення, а й виховний вплив.
Робота над текстом в умовах навчання української мови як другої має стати, крім того, дійовим засобом розвитку мовлення молодших школярів. Учні повинні мати достатній словниковий запас, орфоепічні й граматичні вміння, щоб відповісти на запитання вчителя, висловити власне ставлення до вчинків дійових осіб тощо. Якщо мовлення не сформоване або недостатньо сформоване, здійснити ці завдання буде складно. Тому на уроці, крім відповідей на запитання у зв'язку з прочитаним, де, як свідчить практика, до уваги береться найчастіше зміст, а не мовне оформлення відповіді, повинні бути спеціальні завдання, спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь.
