У навчанні орфографічно правильного письма як рідної, так і другої мови надзвичайно велике значення має додержання загальнодидактичних принципів: від простого — до складного, від відомого — до невідомого і т. д. та умов, що спричинені психофізіологічною природою орфографічної навички. Серед них важливими є такі:
1. Розвиток усного мовлення.
Відомо, що в основі писемного мовлення лежить усне. Коли учень пише, він відображає на письмі звуковий образ слова. Правильність такого відображення залежить від того, наскільки дитина володіє мовою. І саме під час письма виявляються всі відхилення від нормативного (літературного) мовлення. Спостереження показали, що навіть за правильного сприйняття звукового образу слова від учителя учень, орієнтуючись на власне, внутрішнє вимовляння, пише, в разі його недостатньої сформованості, допускаючи помилки. Отже, несформована або недостатньо сформована вимова часто є причиною помилок на письмі. Тому робота над розвитком усного мовлення — звуковимовою, орфоепією, збагаченням словникового запасу є важливою і необхідною умовою становлення орфографічної навички.
2. Свідомість і активність у засвоєнні знань. В умовах навчання української мови як другої надзвичайно важливе значення має розуміння суті мовних
фактів (звуків, орфограм, граматичних форм), якими відрізняються мовні факти, що вивчаються в обох мовах. Саме тому великого значення надається прийому
відкритого міжмовного зіставлення вимови звуків (враховується фонетична природа написання) на етапі пояснення, з наступним застосуванням прийому евристичної бесіди, що сприяє усвідомленню в учнів відмінності у вимові й написанні слів у російській та українській мовах й активізує розумову діяльність, оскільки не вчитель пояснює, а учні самі доходять потрібних висновків.
Крім того, учні мають розуміти зміст того, що пишуть. Якщо вони не знають значення слів чи виразів, то не зможуть правильно їх записати. Тому вчитель, перш ніж дати завдання списати текст із дошки чи підручника, має з'ясувати, чи розуміють учні значення того чи іншого слова, виразу.
3. Розвиток уваги. Унаочнення. Однією з умов успішного засвоєння матеріалу, зокрема орфографічного, є забезпечення уваги учнів у процесі сприйняття.
Увага, за висловом К. Ушинського, це ті єдині двері, через які в душу дитини входять явища зовнішнього світу. Увагу дитини привертає слово вчителя й унаочнення. Унаочнення є слуховим і зоровим: демонстрація вимови звуків, слів, виразів, читання чи слухання звукозаписів текстів.
Зорове унаочнення — записи слів на дошці, таблиці — використовується як на уроках рідної мови, так і на уроках української як другої, причому слід ефективніше використовувати звукове і зорове унаочнення у їх взаємозв'язку. Це дає змогу дітям чіткіше усвідомлювати зв'язок між звуком і буквою, вимовою і написанням.
4. Уміння розпізнавати орфограми, здійснювати міжмовну диференціацію їх.
Це вміння надзвичайно важливе. Якщо воно недостатньо сформоване, значить учень не застосовує відоме йому з української мови правило письма або швидше застосує те, яке засвоїв на уроках російської. Тому з метою диференціації важливо у випадках розбіжностей, на етапі пояснення і застосування знань, використовувати формулювання «в українській мові на відміну від російської... (звук [ц'] у кінці слів м'який і після букви ц пишеться м'який знак)». Так само, якщо правила за своїм змістом збігаються, важливо вжити формулювання «в українській мові так само, як і в російській...», інакше учні, знаючи про ряд відмінностей, намагаються писати по-іншому і в цих випадках, що призводить до помилок під впливом помилкової аналогії (роса, вода і за аналогією копуста, кортопля).
5. Система вправ. Становлення орфографічної навички — довготривалий процес навіть в умовах навчання першої мови. Цей процес ще довготриваліший, коли вивчається друга мова, адже учням доводиться переборювати інтерференцію навичок.
Під час вивчення української мови в умовах близькоспорідненості орфографічні вправи та системи набувають певної специфіки, зумовленої психологічними особливостями формування орфографічних навичок. Насамперед це:
• максимальна увага до вдосконалення орфоепічних навичок у зв'язку з орфографічними та збагачення словникового запасу;
• враховування не тільки лінгвістичної природи орфограм, а й результатів порівняльного аналізу змісту орфографічних правил російської й української мов.
За повного збігу змісту орфографічних правил система вправ буде дещо іншою, ніж у російській мові, оскільки відпадає потреба у вправах підготовчого етапу. Розпізнавання орфограми, формування вмінь діяти за правилом активізуються на українському мовному матеріалі і мають доповнюючий характер, оскільки це пов'язано з транспозицією вже сформованих навичок. У цьому випадку доцільними будуть такі види вправ, які вже на першому етапі потребують від дітей більшої самостійності у застосуванні знань, а на другому — повного застосування сформованих умінь і навичок. Тому на таких уроках у зв'язку із завданнями розвитку усного мовлення доцільно використовувати різноманітні творчі вправи.
Під час вивчення правил, що не збігаються за своїм змістом у російській і українській мовах, необхідна така система вправ і такі орфографічні завдання, які були б спрямовані на диференціацію написань, їх корекцію (перший етап) та відпрацювання корекцій (другий етап). При цьому слід враховувати особливості розбіжностей (не збігаються вимова і написання, вимова подібна, а написання різні, не збігається вимова, а написання однакові). Залежно від цього добирається система вправ, формулюються навчальні завдання.
6. Повторення вивченого. Спостереження показують, що в умовах навчання української мови як другої уже сформовані орфографічні навички під впливом відповідних з першої мови часто нівелюються, забуваються. Саме з цих причин учитель має організовувати поточне повторення вивченого на кожному уроці — чи то за допомогою спеціально дібраних словникових диктантів, чи приділяти увагу до вивчених орфограм у процесі роботи над текстами вправ, які використовуються на уроці для засвоєння нового матеріалу (супровідне повторення).
Особливо велике значення має повторення на початку нового навчального року, оскільки за літо знання і навички можуть бути частково втраченими.
Як і на уроках рідної мови, повторення з метою систематизації проводиться у кінці кожного семестру та року. У цих випадках, повторюючи, також слід звертати увагу на диференціацію знань і вмінь, засвоєних на уроках російської та української мов.
7. Контроль і перевірка рівня сформованості орфографічної навички. Щоб орієнтуватися, наскільки успішно формуються графічні та орфографічні навички з української мови, учитель має постійно контролювати їх рівень та робити для себе необхідні висновки щодо ефективності тих методичних прийомів і системи вправ, які використовувались на уроці, щоб вчасно зорієнтуватися у їх доцільності й за потреби перебудуватися або звернути увагу на окремих учнів, у яких навички формуються надто повільно і їм необхідні додаткові вправляння.
З метою контролю за ефективністю формування орфографічних навичок, як і на уроках першої мови, перевіряються зошити, проводяться поточні невеликі перевірні роботи (словникові, пояснювальні та попереджувальні диктанти, вибіркові диктанти з логічним завданням; списування з вставлянням орфограм тощо) та контрольні роботи (як правило, в кінці семестру, починаючи з 3-го класу).
Для контрольного списування пропонуються тексти, які містять вивчені орфограми, різноманітні розділові знаки, але багатоскладових та незрозумілих слів слід при цьому уникати. Тексти контрольних робіт (диктантів) мають бути насичені орфограмами, що охоплюють увесь або майже увесь вивчений матеріал, за винятком того, який опрацьовувався за 2—3 уроки до контрольної. Кожна з орфограм повинна траплятися в тексті не менш як два рази.
У 3-4-х класах диктанти використовуються з метою перевірки орфографічної грамотності. Граматичну ж правильність варто перевіряти за допомогою завдань на списування із зміною граматичних форм іменників, прикметників, дієслів чи дописування закінчень у таких словах. Корисними є також завдання на конструювання словосполучень. Саме такі роботи, а не диктанти, дають змогу виявити рівень сформованості граматичних умінь.
Крім того, для перевірки граматичних умінь широко використовуються тести, або так званий метод множинного вибору, коли учневі пропонуються варіанти відповідей на поставлене запитання чи завдання, серед яких є лише одна правильна.
8. Робота над помилками. Успішність формування орфографічних навичок великою мірою залежить від того, як здійснюється робота над запобіганням і виправленням помилок, що їх діти можуть допустити як під впливом інтерференції, так і з інших причин, часто індивідуального характеру (розпорошена увага, пропуски багатьох уроків, несформованість мовлення тощо). Працюючи над помилками, учитель насамперед має виходити з їх причин. Лише знання причин у кожному випадку дасть можливість дібрати таку систему вправ, яка буде спрямована на їх подолання.
Аналіз помилок, які допускають учні шкіл з російською мовою навчання, дає змогу виділити серед них графічні (заміна букв українського алфавіту відповідними буквами російського), фонетико-графічні (пропуск, заміна, перестановка букв) й орфографічні (помилки, що порушують правила правопису). Найпоширенішими серед них є вживання м'якого знака після букв б, п, в, м, ф та р або його відсутність після букви ц, відсутність подвоєння у словах типу знання, гілля, а також наявність подвоєння у випадках, коли це словам української мови не властиво, та ін.
Менш поширеними є помилки на ненаголошені [е], [и], написання префіксів і прийменників, вживання великої букви (ці написання збігаються в обох мовах).
Аналіз орфографічних помилок свідчить про те, що причиною їх часто є несформованість літературної вимови, невеликий словниковий запас, невміння диференціювати написання слів російської й української мов, що посилює інтерференцію.
Помилки на позначення ненаголошених [е], [и] найчастіше виявляються у випадках, якщо слово для учня нове і він не може дібрати перевірного через невеликий словниковий запас або ці вміння недостатньо сформовані на уроках російської мови.
Знання причин помилок у кожному випадку дасть змогу вчителеві організувати індивідуальну та фронтальну роботу, зокрема списування з проговорюванням, частковий звуковий аналіз слів, зорово-слухові диктанти тощо і аж ніяк не багаторазове переписування чи запис слів, у яких були допущені помилки. Слід знати, що робота над помилками — не одноразовий захід, а система вправ, які застосовуються протягом певного часу і спрямовані на їх подолання.
Питання для самоконтролю.
1. Дайте характеристику орфографічного матеріалу української мови порівняно з російською.
2. Як враховуються особливості орфографічного матеріалу української мови у методиці навчання?
3. Що таке орфографія, орфографічне правило, орфограма?
4. Розкрийте поняття орфографічних умінь і навичок.
5. На яких наукових засадах будується методика вивчення того чи іншого орфографічного явища?
6. Розкрийте методику вивчення орфографічних явищ залежно від принципа українського правопису.
7. Розкрийте методику роботи над орфографічним правилом.
8. Назвіть умови успішного формування орфографічної навички.
9. Які вимоги ставляться до повторення вивченого і як воно проводиться в системі роботи над формуванням орфографічної навички
Висновки (стисле резюме).
Методика формування орфографічних умінь і навичок з української мови враховує лінгвістичну природу орфограм та бере до уваги ступінь їх збігу із орфограмами рідної мови.
Розділ 1.6
