Таким чином, порівняльний аналіз змісту орфографічних правил та їх лінгвістичної природи в російській і українській мовах дає можливість зробити такі висновки:
а) якщо правила повністю збігаються за своїм змістом в обох мовах, то збігається і лінгвістична природа написань;
б) відмінність у змісті правил часто зумовлена фонетичними відмінностями у звукових системах обох мов, хоч лінгвістична природа написань може бути однаковою;
в) спостерігаються випадки, коли однакові за лінгвістичною природою написання різняться лише графічним позначенням («разделительные» твердий і м'який знаки у російській мові й апостроф — в українській). І навпаки, є випадки, коли різні за лінгвістичною природою орфограми позначаються на письмі однаково (позначення дзвінких приголосних, що оглушуються у вимові, — в російській мові та дзвінких, які не оглушуються, — в українській).
Крім того, порівняльний аналіз змісту орфографічних правил обох мов дав змогу виявити специфічні написання: фонетичне явище чергування голосних і приголосних у коренях слів і відповідне позначення їх на письмі, явище подовження м'яких приголосних у вимові і вживання двох однакових букв. Цікаво те, що подовження м'яких спостерігається як у лексемах, властивих лише українській мові, так і в лексемах, що є спільними для обох мов (колосья — колосся, статья — стаття і знания — знання, задание — завдання). Тому останні належать до таких, що збігаються частково.
Варіативність розбіжностей написань української мови, що встановлена на основі порівняльного аналізу, має враховуватись у методиці навчання. Лише у цьому випадку можна правильно організувати процес формування орфографічних умінь і навичок.
1.5.3. Особливості методики формування орфографічних умінь і навичок
Прочитайте. Законспектуйте, виділивши тип написання та прийоми роботи його опрацювання
Вивчення написань, що збігаються в обох мовах. Як уже зазначалося, під час засвоєння таких написань матиме місце позитивний перенос (транспозиція) знань, умінь і навичок. Щоб забезпечити ефективність такого процесу, його треба педагогічно організувати. Свідомий перенос знань та умінь з однієї мови в іншу можливий лише за додержання певних умов. Основні з них:
а) учні мають усвідомити, що виучуваний матеріал ідентичний тому, який уже засвоєно на уроках російської мови;
б) учні повинні мати міцні знання й добре сформовані вміння з теми, яка вивчалася на уроках російської мови і тепер опрацьовується на уроках української.
Класовод, знаючи про ці умови, має заздалегідь перевірити на уроках російської мови якість знань, умінь і навичок з даної теми. Якщо знання знаходяться на нижчому, ніж це потрібно, рівні, слід організувати їх повторення і закріплення.
На уроці української мови з метою організації переносу знань, умінь і навичок необхідно ставити такі завдання і використовувати вправи, які б сприяли усвідомленню того, що в обох мовах правила однакові за змістом. Тому замість пояснення матеріалу пропонуються вправи й завдання, спрямовані на активізацію знань, здобутих на уроках російської мови. Форми цієї роботи можуть бути найрізноманітнішими. Однак у кожному випадку треба забезпечити оволодіння українською термінологією. З цією метою найдоцільніше виготовляти таблиці або робити відповідні записи термінів (разом з перекладом російською мовою) на дошці. Зміст вправи, спрямований на активізацію знань, має охоплювати відразу всі випадки написань, якщо такі є (наприклад, усі випадки вживання великої букви) і мати узагальнюючий характер. Наступні вправи — на повне застосування вмінь на українському мовному матеріалі.
Зверніть увагу
До написань, однакових в обох мовах, віднесено і позначення ненаголошених е, и. Оскільки в російській мові правило про ненаголошені голосні має ширший зміст, ніж в українській, і поширюється ще й на ненаголошені о, а, уміння діяти за ним мало б бути відпрацьованим. Однак спостереження й аналіз контрольних робіт з російської мови свідчать, що серед орфографічних помилок найпоширенішими є помилки на це правило. Хоч його зміст діти знають, але, як виявилося, навички правописних умінь часто є недостатньо відпрацьованими. Тому й на уроках української мови важливо використовувати систему вправ, спрямовану на:
а) розпізнавання ненаголошених е, и у коренях українських слів в усному мовленні й на письмі;
б) формування вміння вибрати з ряду слів перевірне, тобто таке, у якому ненаголошені е, и знаходяться в корені;
в) удосконалення вмінь самостійно добирати перевірні слова.
Відпрацьовуючи ці вміння, слід зважити й на те, що учневі часом важко самостійно дібрати перевірне слово не через незнання правила, а тому, що в нього бідний словниковий запас, учень не розуміє лексичного значення слова. Тому велика увага на уроках української мови має надаватися роботі над збагаченням словникового запасу.
Якщо у контрольних роботах учнів типовими будуть помилки на ненаголошені е, и, важливо виявити причину їх, тобто з'ясувати, яка ланка вмінь недостатньо сформована, і продовжити роботу над її удосконаленням. Може бути й таке, що у різних учнів причини будуть різними. У такому випадку слід організовувати індивідуальну роботу.
Вивчення правил, які мають частковий збіг. Порівняльний аналіз змісту орфографічних правил російської та української мов дав змогу виявити досить велику варіативність спільного і відмінного у змісті правил другої групи. Кожен такий випадок має бути врахований у методиці навчання як під час визначення навчальних завдань, так і під час вибору методів та прийомів пояснення орфограм та формування відповідних умінь.
Слід брати до уваги випадки, коли спільні й відмінні явища у змісті одного й того самого правила можна чітко розмежувати і, плануючи тему, такий матеріал треба розподілити на окремі уроки. Це стосується, зокрема, теми «Вживання м'якого знака», де в одну групу можна віднести матеріал, що має як спільне, так і відмінне, зумовлене відмінністю у фонетичних системах обох мов (м'якість приголосних і відповідно вживання м'якого знака після букв д, т, з, с, л, н (спільне) та букви ц (відмінне), а в іншу — протилежні написання (твердість вимови і відсутність вживання м'якого знака після букв б, п, в, м, ф тар, а також ж, ч, ш, щ у кінці слів).
Кожну із зазначених груп доцільно вивчати на окремих уроках. Оскільки вживання м'якого знака, як і його відсутність у зазначених вище випадках, має фонетичний характер, важливе місце на обох уроках матимуть спостереження за вимовою, частковий звуковий аналіз слів, евристична бесіда, що спрямовує учнів до потрібних висновків про особливості правопису в українській мові, а також робота над удосконаленням орфоепічних умінь.
Як уже зазначалося, під час організації навчального процесу та формулюванні навчальних завдань треба зважати на ступінь збігу змісту правил. Так, перший урок матиме транспозиційно-корекційний характер, а наступний — корекційний, бо в першому випадку вивчаються як спільні, так і відмінні написання, а в другому — тільки відмінні (протилежні).
Етап пояснення кожної з цих груп написань також матиме певні відмінності. Так, перший урок розпочинатиметься з активізації знань, що є спільними для обох мов (вживання м'якого знака для позначення м'якості приголосних), а потім стоятиме завдання корекції цих знань у зв'язку з м'якістю звука [ц'] в українській мові на противагу російській. На етапі формування вмінь необхідно відпрацювати корекції. На наступному уроці етап пояснення матиме характер корекції, та й сам урок буде корекційним.
Однак є правила, коли не завжди можна чітко виокремити спільне й відмінне. Наприклад, у змісті правила про вживання апострофа є написання, які мають спільне у вимові (фонетична ситуація — наявність звука [й] за різного графічного позначення: у російській мові «разделительный» м'який знак, в українській — апостроф) і написання, які відрізняються як вимовою, так і графічним позначенням (протилежні). Однак в обох випадках уроки будуть корекційними. На першому з них учитель має вказати лише на спільну вимову й спиратися на неї в процесі корекції графічних умінь, а другий урок буде повністю корекційним, тобто формуватимуться (корегуватимуться) уміння правильної вимови і, відповідно, написання.
Свою варіативність спільного і відмінного має правило про позначення дзвінких і глухих. Так, в українській мові дзвінкі (крім [г]) не оглушуються і не потребують перевірки на письмі. Це фонетичні написання. У російській мові, навпаки, приголосні оглушуються. Вони пишуться за морфологічним принципом, тобто потребують перевірки. Враховуючи ці особливості дзвінких, на уроках української мови має стояти завдання корекції вимовних умінь і відпрацювання умінь позначати дзвінкі приголосні відповідно до вимови. Спосіб дії тут буде такий: вимовляю звук -> пишу відповідну букву. Тому всі вправи і завдання до них мають бути спрямовані на оволодіння цими уміннями. Причому слід віддати перевагу усним вправам, бо саме від них залежить правильність написань.
Вивчення правил, властивих тільки українській мові. Таких правил усього два: чергування голосних [о], [е] з [і] та чергування приголосних [г, к, х] із [з', ц', с'] у корені слів. Оскільки таких явищ у російській мові немає, то вивчення цього матеріалу організовується відповідно до його лінгвістичної природи, яка є фонетичною, без будь-яких порівнянь з російською мовою. В основі його засвоєння — спостереження за чергуванням голосних і приголосних під час зміни слів і під час словотворення, вправляння у змінюванні та вживанні слів із зміною голосних і приголосних під час побудови словосполучень та речень, які сприяють формуванню необхідних умінь і навичок.
