У методичній літературі зазначається, що ефективне засвоєння граматичних форм слова відбувається лише на основі вправ, що мають мовленнєву спрямованість. Зокрема, така точка зору є пануючою в методиці навчання іноземної мови. В останні роки вона завойовує дедалі більшу популярність і в методиці навчання рідної мови (М. Вашуленко, Л. Варзацька) та близькоспоріднених.
Під час вивчення граматичного матеріалу застосовуються вправи, які в методиці навчання другої мови розділяються на два рівні. До першого з них відносяться безпосередньо мовні тренувальні вправи, які потребують свідомого застосування здобутих знань. До другого рівня належать елементарні комбіновані вправи (Б. Лапідус), які деякі методисти називаютьчастково мовленнєвими, інші —умовно мовленнєвими, або ситуативними. Очевидно, ці назви зумовлені тим, що вправи спрямовані на відпрацювання у мовленні лише окремих умінь, наприклад — граматичних. На нашу думку, у методиці навчання української мови як другої слід виділяти і вправи третього рівня, або безпосередньо мовленнєві вправи, які передбачають вихід на вищий мовленнєвий рівень — текст (діалог і монолог). Складання текстів потребує не лише умінь з граматики, а й лексики, орфоепічних або орфографічних умінь. Такі вправи широко використовують на уроках української мови.
Проаналізуємо вправи, які стосуються формування саме граматичних умінь. Це мовні йкомбіновані, абочастково мовленнєві вправи.
Як уже зазначалося, до мовних вправ належать ті, які потребують свідомого застосування здобутих знань. Наприклад, завдання «Спишіть речення і підкресліть іменники, вжиті у певному відмінку» мовне, бо спрямоване на граматичний аналіз. Таким самим є завдання на визначення відмінків і позначення їх закінчень у заданих граматичних структурах (словосполученнях чи реченнях), на побудову словосполучень і речень з наступним граматичним аналізом.
Такі вправи вкрай потрібні на етапі формування вмінь свідомо застосовувати знання з граматики. Особливо корисними є конструктивні вправи. Адже саме під час конструювання словосполучень виявляються граматичні зв'язки, що виражаються за допомогою закінчень. Ці вправи є також засобом збагачення мовлення граматичними конструкціями іменниково-прийменниковими (пароплав, річка, на), дієслівними з прийменниками або без них (розповідати, товариш; відпочивати, подруга, з). Корисними є і вправи на переконструювання словосполучень (поле без меж — безмежне поле), конструювання словосполучень за допомогою самостійно дібраного залежного слова в словосполученні. Наприклад:
— Утворіть словосполучення, дібравши замість крапок іменник того чи іншого роду. Поміркуйте, якого відмінка потребують прийменники: розмовляти з..., мокнути під....
Виконання таких вправ доцільно супроводжувати граматичними завданнями на усвідомлення вжитих граматичних форм. Такими є визначення відмінка (особи) і позначення закінчень, завдання звірити правильність вживання закінчень з опорною схемою чи таблицею. Робота зі словосполученнями буде неповною, якщо учні не одержуватимуть завдання побудувати речення з одним-двома словосполученнями, що, виявляється, зовсім не просто і вимагає певних вправлянь.
Однак на етапі формування (корекції) граматичних умінь ефективними будуть вправи, що мають мовленнєву спрямованість. Під час виконання цих вправ активізуються засвоєні форми слів у процесі цілеспрямованого усного висловлювання.
До них належать вправи, що містять завдання й опорні слова, які можна використати під час відповіді на поставлене запитання. Наприклад, формуючи вміння застосовувати знання про закінчення іменників у місцевому відмінку однини, можна запропонувати таке завдання:
Дайте відповідь на запитання, використовуючи слова, що в дужках.
— Де ви відпочивали влітку? (Бабуся, село, дача, річка, море.)
Під час відповідей діти вживатимуть слова у формі місцевого відмінка, бо цього вимагає поставлене запитання. Вчитель має простежити за правильним вживанням закінчень. Якщо більшість учнів помиляється, це означає,що вони ще недостатньо засвоїли матеріал про особливості закінчень цього відмінка в українській мові, а тому слід поставити мовне запитання:
— Яке закінчення мають іменники у місцевому відмінку?
Після відповіді вчитель пропонує:
— Отже, відповідаючи на запитання, вживайте слова, що в дужках, у місцевому відмінку.
За таких обставин наведена мовленнєва вправа перетворилася в мовну, оскільки діти тепер зосереджуватимуть увагу на вживанні слова у місцевому відмінку. А для вчителя це сигнал, що треба ще попрацювати над засвоєнням закінчень.
Цікавими й надзвичайно ефективними є ситуативні вправи. Вони також мають мовленнєву спрямованість і підпорядковані формуванню вмінь практично використовувати здобуті знання.
Наприклад, під час засвоєння закінчень іменників жіночого роду в орудному відмінку вчитель у вступному слові змальовує таку життєву ситуацію:
— Я знаю, що до школи ви часто не самі йдете, а з подругою чи другом, з бабусею, мамою чи татком. Розкажіть, хто з ким іде до школи.
Тут учитель змалював ситуацію, в основу якої покладено реальну обставину, й запропонував мовленнєве завдання, що спонукає дітей до розповіді. Але завдання сформульоване так, щоб учні, розповідаючи у невимушеній формі, вживали іменники в орудному відмінку, який засвоювався на уроці.
Таким чином, ситуативні вправи — це такі вправи, коли учень, поставлений у певні життєві ситуації, змушений побудувати висловлювання відповідно до них.
Неодмінною умовою таких вправ є не лише ситуативність, а й цілеспрямованість: завдання (запитання) мають бути сформульовані так, щоб учень вживав саме ту граматичну форму, яку відпрацьовували на уроці під час виконання мовних вправ, бо саме вона (граматична форма) має бути «переведена» у план мовлення.
Вправа, коли діти відповідали на запитання, де відпочивали, теж може бути ситуативною, якщо вчитель потурбується про словесне змалювання реальної дійсності, що створює ситуацію невимушеного мовлення.
— Улітку кожен з вас десь відпочивав. Розкажіть, де саме, використовуючи записані на дошці слова.
Для ситуативних мовленнєвих вправ під час вивчення граматичного матеріалу можна використовувати опорні слова, малюнки, запитання, які стимулюють учнівські висловлювання. Під час таких вправлянь шліфується мовлення школярів, зокрема вміння граматично правильно будувати висловлювання. Наприклад, відпрацьовуючи в мовленні форму іменників місцевого відмінка множини з прийменником по, вчитель використовує малюнок, на якому зображені туристи. Потім контурно на дошці накреслює гори, ліс, озеро, річку, написавши відповідно слова гори, ліси, озера, річки. Після цього вчитель говорить:
— Чи любите ви подорожувати? Отже, уявіть собі, що ми — туристи. По чому ми подорожуватимемо (показує на дошку)?
Учні розповідають, тобто будують висловлювання, вживаючи задану граматичну форму.
Доречними для створення ситуації невимушеного мовлення можуть бути також бесіди. Наприклад, під час вивчення закінчень іменників у знахідному відмінку множини вона може бути такого змісту:
— Ви знаєте, що є птахи, які зимують у наших краях, і є птахи, які відлітають у теплі краї. Птахів, що відлітають у теплі краї, називають перелітними. З перелітних птахів я знаю солов'їв, журавлів. А ви яких знаєте?
Діти, називаючи птахів, використовують задану вчителем граматичну форму — знахідний відмінок множини.
Стимулом для висловлювання може бути і звичайне запитання типу:
— Розкажіть, які породи дерев ростуть у саду. А в лісі?
Головне, щоб учитель не наголошував: «Розповідаючи, вживайте іменники у називному відмінку множини». Якщо трапляються поодинокі помилки, наприклад у вимові шиплячих, педагог виправляє, повідомляючи, що українською мовою треба вимовляти так — груші.
Звичайно, оптимальним варіантом є такий, коли всі мовні тренувальні вправи мають мовленнєву спрямованість. Однак учитель не завжди може домогтися цього з різних причин, одна з яких — захоплення граматичним розбором або завданнями на формування граматико-орфографічних умінь тощо. Але треба намагатися поєднувати ці види робіт. За правильної організації навчального процесу в багатьох випадках досягти цього можна вже на етапі закріплення знань. Так, під час пояснення, ознайомивши учнів з особливостями граматичних форм іменників жіночого роду з нульовим закінченням в орудному відмінку, вчитель для відпрацювання вимови (і правопису) пропонує конструкцію:
мужністю
прославитися (чим?) (хоробрість)
(чесність)
(сміливість)
Після вимови й запису словосполучень доцільно запропонувати завдання, що стимулює побудову висловлювань.
— Подумайте, кого з названих осіб можна назвати українським лицарем-козаком.
Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа.
— Чим вони прославилися?
Мовленнєві вправи доцільно використовувати паралельно з мовними, як у наведеному прикладі. Ефективними вони є і під час перевірки знань та вмінь. Адже правильне, безпомилкове вживання граматичних форм під час невимушеного висловлювання — одна з основних ознак сформованості граматичних умінь. Оскільки між усним і писемним мовленням існує пряма залежність, то можна бути впевненим, що високий граматичний рівень усного мовлення позитивно позначиться і на писемному, зокрема під час самостійного складання текстів.
Питання для самоперевірки
1. Визначте тип уроку, на якому вивчається матеріал, властивий лише українській мові. Чим такий урок відрізняється від уроку, на якому опрацьовується матеріал, спільний для обох мов?
2. Чому уроки розділу «Будова слова» мають транспозиційно-корекційний характер?
3. Проаналізуйте систему вправ, рекомендованих для засвоєння префіксів роз-, без_; і поясніть їх доцільність, запропонуйте свої види вправ і обґрунтуйте свій вибір.
4. На які два рівні можна поділити граматичні вправи? Схарактеризуйте їх.
5. У якому співвідношенні використовуються на уроці мовні й мовленнєві вправи?
6. Що таке ситуативні вправи? Які умови їх використання?
7. Проаналізуйте чинні підручники з української мови для 3-4-х класів щодо ефективності граматичних вправ. Якими будуть ваші пропозиції?
Висновок (стисле резюме)
У 3-4 класах молодші школярі засвоюють основні граматичні поняття. Формування уявлень про них здійснюється з урахуванням спільного у мовному матеріалі української та російської (рідної) мовта розбіжностей у мовних фактах. Робота вчителя має бути спрямована на забезпечення транспозиції, коли матеріал збігається, та інтерференції, якщо він є частково схожим.Цей процесорганізовує цілеспрямовано вчитель, застосовуючи відповідні методи і прийоми роботи. Методика опрацювання мовного матеріалу української мови як другої суттєво відрізняється від методики української як рідної.
Практичне заняття 1.5.1
Завдання 1.
Знаючи підходи до методики вивчення матеріалу, який є спільним або відмінним в обох мовах (повністю чи частково), розробіть уроки з розділу «Слово» (лексичне значення).
