Ознайомтесь. Законспектуйте найосновніше. Обов’язково випишіть типи вправ, що є доцільними у роботі над даним розділом

Порівняльний аналіз цього розділу в російській та українській мовах свідчить про спільність усіх понять, що стосуються зазначеного матеріалу. Отже, знання про будову слова (основу, закінчення та корінь; суфікс, префікс; споріднені або спільнокореневі слова), за­своєні на уроках російської, мають бути перенесені й застосовані на українському мовному матеріалі.

Водночас вивчаючи відповідний розділ шкільного підручника, слід особливу увагу звертати на спе­цифічні закони української мови, як от: чергування го­лосних [о], [е], [і] в корені, чергування приголосних [г], [к], [х] із [з'], [ц'], [с'] та інші фонетичні явища, що відбуваються з кінцевими приголосними основ у окре­мих граматичних формах, наприклад подовження приголосних; особливості українських префіксів та де­яких суфіксів. Саме тому уроки матимуть транспозиційно-корекційний характер.

Особливістю опрацювання цього розділу є й те, що він має безмежні можливості для збагачення словни­кового запасу учнів, активізації й розвитку мислитель-них процесів. На жаль, це не завжди належною мірою використовується в навчальному процесі.

Враховуючи загальні методичні підходи, однаковий в обох мовах навчальний матеріал можна подавати через укрупнення одиниць з використанням схем і таблиць.

Так, вивчення теми «Будова слова» одноіменного розділу можна розпочати з роботи над таблицею такого змісту:

Будова слова (состав слова): основа слова і закінчення (основа слова й окончание).

Складові основи (составные части основы): корінь, суфікс, префікс (приставка).

Спільнокореневі або споріднені слова (однокоренные или родственные слова).

Спільна частина (общая часть). |

 

Наведена таблиця дає змогу попрацювати над засвоєнням термінів, активізувати й систематизувати знання учнів про будову слова.

Опісля доцільно виконати аналітичні завдання:

1. Визначити основу і закінчення в таких словах: країна, Україна, батьківщина, батьки та довести, що завдання виконано правильно.

2. Позначити складові основи й довести, що не поми­лилися.

Крім того, на цьому етапі використовуються завдан­ня конструктивного характеру. Наприклад: дібрати слова, будова яких відповідає таким схемам:

Така вправа спрямована не лише на усвідомлення будови слова, а й на активізацію словникового запасу. Однак її виконання можливе лише за умови, що учні мають міцні знання із зазначеної теми, тобто вільно орієнтуються у складових основи, швидко визначають їх і, окрім того, мають достатній словниковий запас.

Якщо ж знання недостатньо сформовані, клас слаб­кий, доцільно запропонувати більш посильне аналі­тичне завдання, яке може супроводжуватись іншими, підпорядкованими усвідомленню граматичного і лек­сичного значення слова. Наприклад:

1. Позначте будову поданих слів, визначивши спочатку їх закінчення і основу.

Спів, співець, співак, заспів, приспів, співучий, співочий, співанка.

2. Подумайте, як називається поданий вище ряд слів. Що у них спільне?

3. Що означає кожне зі споріднених слів (учитель до­помагає з'ясувати це).

4. Складіть словосполучення й речення з кількома з цих слів (за вибором учнів).

Так, перше завдання підказує порядок дій. Його можна доповнити, запитавши «Що треба зробити, щоб визначити закінчення?» та «Поміркуйте, чи кожне слово має закінчення» (якщо діти не ознайомлені з по­няттям «нульове» закінчення).

Крім того, доцільно використовувати завдання аналітико-конструктивного характеру.

1. Прочитайте слова і з'єднайте їх з відповідними схемами.

Пень

пеньок

опеньки

2. Чи однакове значення поданих слів? Доведіть свою думку.

Пам'ятаючи, що основна мета навчання української мови — розвиток комунікативного мовлення, останнє завдання може бути темою діалогу. Так, учитель запи­тує:

— Хто з вас бачив, як ростуть опеньки? Хто збирав їх?

— А хто не бачив цього і не збирав їх? З'ясувавши це, вчитель може запропонувати комусь із тих, хто не бачив, як ростуть опеньки, розпитати у... (вчитель називає ім'я учня (учениці), за потреби допо­магає — дає, наприклад, підказку: запитай, які опень­ки (якого кольору або на яких пеньках — молодих чи старих — ростуть ці гриби). Відповідь на останнє за­питання учні записують у зошити, знаходять і підкрес­люють споріднені слова.

Наступний урок, присвячений темі «Споріднені сло­ва» («Спільнокореневі слова»), має бути підпорядкова­ний активізації знань про такі слова, а також розрізненню спільнокореневих та форм одного й того самого слова, споріднених і синонімів, добору гнізд споріднених слів і рядів синонімів. Працюючи над цим матеріалом, учитель щоразу має виходити із знань і вмінь учнів свого класу. Якщо діти добре обізнані зі спорідненими словами, уміють розрізняти їх і форму слова, то, активізувавши ці знання, урок слід присвя­тити добору споріднених слів, з'ясуванню їх значення, причому не обмежуватись двома-трьома словами, а спонукати до добору якомога більшої кількості їх, щоб утворити цілі «гнізда».

Цікавою і корисною є словотворча робота. Для таких вправ можна пропонувати лише корінь слова, і діти, додаючи суфікси та префікси, утворюють гніздо споріднених. Наприклад:

наводнити приводнитася- водяник

водянистий -вод- вода

надводний підводний водяний

Такі вправи мають величезні можливості для збагачення словникового запасу, оскільки у кожному випадку дитина думає над лексичним значенням слова і пояснює його, утворюючи словосполучення. Учитель тут же вносить поправку, якщо лексичне значення трактується неправильно, залучає до цього весь клас.

Потрібно пам'ятати, що саме добору гнізд спорідне­них слів та словотворчій роботі має бути присвячено більшість уроків, на яких опрацьовується зазначений розділ програми, бо від словникового запасу залежать і комунікативні вміння, й орфографічна грамотність. Під час такої роботи активізується мислення дітей, розширюються горизонти пізнання нового. Так, на­вряд чи діти замислилися б над лексичним значенням слів земний, земляний, підземелля і підземний, назем­ний, якби не добирали ряд споріднених до слова земля та не працювали над їх значенням.

Зовсім іншими будуть уроки, на яких вивчається матеріал, властивий лише українській мові. Це сто­сується, наприклад, такої теми, як «Чергування голо­сних і приголосних у корені слова». Вивчення цього матеріалу ґрунтується на спостереженнях за зміною голосних і приголосних, яка відбувається в коренях деяких слів української мови при словозміні та слово­творенні. Тому під час пояснення учням пропонується провести ряд спостережень. Наприклад, прочитати слова, записані на дошці (таблиці), й виконати вправу.

Прочитайте і поміркуйте, де змінені слова, а де — споріднені. Які зміни відбулися в корені?

Папір — папери — паперовий; стіл — столи — столик; ніж — ножі — ножик. На основі спостережень учні роблять потрібні вис­новки.

Наступні вправи спрямовані на усвідомлення знань.

Так, доцільно дати завдання записати початкове сло­во і змінене (перші два стовпчики), позначити корінь і підкреслити букви, які чергуються, потім — початкове слово та споріднене (перший і третій стовпчики), вико­нуючи ті самі завдання.

Після їх виконання вчитель запитує:

— Які звуки чергуються в корені при зміні слова?

— Які звуки чергуються в корені при утворенні споріднених?

Щоб закріпити знання, пропонуються вправи, в ос­нові яких — власні дії.

1. Змініть слова за зразком: один — багато.

Стіл —..., річ —..., кіт —..., кінь —..., папір —..., ведмідь —...,

2. Запишіть. Позначте корінь і підкресліть букви, які змінилися.

3. Доберіть споріднені слова, які мають ознаку маленько­го предмета.

Стіл—... віз—... кінь—... ніж —... ведмідь—... кіт —...

4. Позначте корінь у парах споріднених слів і обведіть
олівцем букви в корені, які чергуються. Зробіть висновок.

Слід брати до уваги й те, що часто учні відчувають труднощі у визначенні кореня, якщо звуки (букви) в словах змінилися. Тому під час закріплення обов'язко­вими є вправи на розпізнавання кореня, у якому відбу­лася така зміна.

— Випишіть групи споріднених слів. Позначте корінь, обведіть олівцем букви, які змінилися.

Дім, літак, сіль, домашній, солоний, летіти, політ, домівка, сільниця, польоти.

Формуючи вміння змінювати голосні [о, е — і] при зміні слів та при словотворенні, не варто обмежуватись роботою з окремими словами. Тому під час виконання зазначених вправ треба пропонувати завдання скласти словосполучення або речення з парами слів і підкрес­лити букви в корені, які чергуються. Наприклад:

Ось новенький стіл. На столі лежить хліб. Або: Ве­ликий дзвін гуде, а маленький дзвоник весело дзве­нить.

Коротко законспектуйте

Особливості засвоєння вимови і правопису суфіксів і префіксів

Під час вивчення суфіксів і префіксів, які мають певні розбіжності в російській та українській мовах, основна увага має зосереджуватися саме на них. Так, в українській мові вживаються префікси роз-, без- (в рос. рас-, раз-, бес-, без). Засвоєння цієї теми важливе для правильної вимови зазначених префіксів, словотвор­чої роботи і, нарешті, для правильного написання слів.

Аналіз процесу засвоєння цього матеріалу свідчить, що тут має вияв інтерференція навичок, помітна як на рівні вимови, так і написання. Тому на етапі пояснен­ня доцільно використати прийом зіставлення слів російської й української мов з відповідними префікса­ми й на основі спостережень за мовним матеріалом провести бесіду, яка б допомогла учням зробити потрібні висновки.

Під час пояснення доцільно використати порівняль­ну таблицю:

 

Російська мова	Українська мова
Приставки рас-, раз-, бес- без рассказать, разбить бесстрашный, безудержный	Префікси роз-, без- розповісти, розбити безстрашний, безупинний

 

Робота з таблицею може супроводжуватись такими завданнями:

1. Прочитайте таблицю і зробіть висновки про вживання префіксів в обох мовах.

2. Що треба запам'ятати про префікси роз-, без- в українській мові?

Після відповіді учнів (в українській мові у префік­сах роз-, без- завжди пишеться буква з) розпочинається робота над формуванням відповідних умінь. Для цього слід на етапі усвідомлення знань використати такий вид роботи, як коментоване письмо, оскільки воно су­проводжується відповідними поясненнями написання, що сприяє переведенню знань у вербальний план.

Наприклад, учитель пропонує записати такі слова: розбити, безхмарний, розпитати, бездушний, роздяг­нути. Учень при цьому пояснює: у слові розбити префікс роз-, пишемо букви о, з; у слові безхмарний префікс без-, у кінці префікса пишемо букву з.

Наступне завдання — утворити словосполучення із записаними словами — спрямоване на розвиток част­ково мовленнєвих умінь, оскільки учні мають активі­зувати свій словниковий запас, правильно побуду­вавши за правилами граматики і сполучуваності слів словосполучення: розбити (чашку, коліно), безхмарне (ий) (небо, день), розпитати (учителя, маму), роздяг­нутися (у класі, швидко).

На етапі формування вмінь доцільно використати вправу на списування з добором префіксів роз-, без-. Складність полягає не стільки в написанні префіксів (вони записані), скільки у виборі потрібного слова із двох зазначених. Допомагає учням зорієнтуватися в цьому зміст речень чи словосполучень.

Доцільним буде й завдання на розпізнавання слів із зазначеними префіксами у тексті та їх запис (вибірко­вий диктант). Ця робота потребує повної самостійності у застосуванні знань.

Перевіряючи записане, учитель має поставити запи­тання, спрямоване на узагальнення здобутих знань:

— Отже, яка особливість вимови й написання пре­фіксів роз-, без- в українській мові?

Цікавими є ігрові вправи, як от: хто більше слів на­зве із префіксом роз? а з префіксом без?

Цю вправу можна використовувати як змагання ус­но (по рядах) або письмово (теж по рядах або індивіду­ально). Якщо змагання проводиться письмово, треба дати час (до 3 хв) на обдумування і запис слів.

Підсумовуючи урок, учитель знову перевіряє, на­скільки учні запам'ятали особливість цих префіксів в українській мові.

Оскільки формування навички в умовах інтерфе­ренції — довготривалий процес, наступний урок теж доцільно присвятити формуванню вмінь вживати сло­ва з префіксами роз-, без- в усному мовленні й на письмі, а надалі вводити слова з ними у словникові диктанти та інші вправи.

На цьому ж уроці доречними будуть вправи на заміну поданих словосполучень іншими за зразком: океан без берега — безбережний океан.

Пояснюючи відмінності у вимові суфікса -ськ- та йо­го варіантів -зьк-, -цьк-, варто почати не з таблиці, а з демонстрації вимови, давши завдання:

а) назвати суфікси у словах російської і української мов;

б) встановити, чим відрізняється їх вимова.

Наприклад:

києвский — київський; донецкий — донецький; французский — французький.

Поле без меж —....

небо без хмар —....

людина без жалю —....

Або: Як сказати одним словом?

Зняти із себе одяг —....

Зняти взуття —....

Впасти і розсипатись на шматки —....

Щось казати всім —....

Поставити свій підпис —....

Корисною буде і вправа на утворення антонімічних пар. Наприклад, замінити слова на протилежні; склас­ти речення з антонімічними парами, за потреби зміню­ючи їх.

Об'єднатися —..., збігтися —..., згорнути —....

Дбаючи про збагачення словникового запасу дітей, доцільно пропонувати словотворчу роботу. Напри­клад, утворити від коренів поданих слів за допомогою префіксів роз-, без- нові слова і пояснити їх значення (це завдання можна виконати як змагання — хто більше утворить слів):

Дорога, бігти, межа, копати, думати.

І, звичайно, на такому уроці повинна мати місце ро­бота над складанням тексту. Для цього вчитель пропонує опорні слова і словосполучення, які б відповідали темі, що засвоюється. За опорними слова­ми діти добирають заголовок до тексту, який складати­муть. Наприклад:

У неділю, розбрелися по узліссю, побачив(ла)..., роз-горнув(ла) листячко, а там..., знайшли аж..., потім розбрелися, біля безверхого дуба, розкльовані шишки, захоплено розповідали.

Звичайно, текст учні складають спочатку усно (мо­жуть зробити певні записи у чернетках), уточнюють деякі слова, речення. Учитель стежить за логікою роз­гортання сюжету і за потреби допомагає дітям.

Не обов'язково, щоб текст був записаний у зошити, оскільки корисними є і вправляння в усному мовленні. Однак до цього треба залучити якомога більше учнів. У зошити ж можна записати лише окремі речення, у яких вживаються слова з префіксами роз-, без-.

Так само важливо звернути увагу на особливості де­яких суфіксів української мови, їх відмінність від подібних у російській.

Так, українській мові властиве вживання суфікса -ець, що може надавати значення зменшуваності, вно­сити відтінок пестливості. У російській мові цьому суфіксу відповідають суфікси -ек, -ок. Наприклад: хле-бушек — хлібець, камушек — камінець, ветерок — вітерець. Якщо у дітей недостатньо сформовані навич­ки м'якої вимови звука [ц'] у кінці слів, якщо вони до­пускають численні помилки у позначенні цього звука на письмі, то під час ознайомлення з суфіксами слід по­працювати над вимовою та написанням відповідних слів.

Особливої уваги потребують суфікси, які спричиню­ють численні помилки як у вимові, так і на письмі в ре­зультаті інтерференції навичок. Це стосується суфік­сів -еньк- (в українській мові наголос падає на суфікс, а не на корінь, як у російській), -ськ- та його варіантів -зьк-, -цьк-. Тому засвоєння цього матеріалу слід ор­ганізувати так, щоб під час пояснення учні зрозуміли відмінності в його вимові й написанні.

З цією метою використовують таблиці. Так, демон­струючи таблицю слів із суфіксом -еньк- російської та української мов, слід дати завдання, спрямоване на з'ясування відмінностей:

 

Російська мова	Українська мова
маленький тоненький старенький	маленький тоненький ' старенький

Після висновків, які мають зробити учні, варто за­пропонувати усні словотворчі вправи, оскільки поми­ляються діти саме у вимові. Наприклад:

1. За допомогою суфікса -еньк- утворіть споріднені слова до поданих і вимовте кожне утворене слово. Сірий, білий, милий, синій, червоний і под.. 2. До утворених слів доберіть іменники і назвіть словосполучення.

Після встановлення відмінності у вимові пропо­нується евристичне завдання: — Чим буде різнитися написання цих суфіксів? Доведіть свою думку.

Наступна демонстрація таблиці «Написання слів у російській й українській мовах» (або запису на дошці з позначенням суфіксів) підтвердить висновок, зробле­ний учнями, і, крім того, активізує зорові аналізатори. Таблиця використовується також для тренування вимови українських слів.

Формуючи вміння, доцільно запропонувати впра­ви, спрямовані на свідоме застосування здобутих знань. Це може бути коментоване письмо, слово­творчі вправи з частковим мовним розбором та ін. Всі вони спрямовані на формування частково мов­леннєвих умінь (відпрацьовуються вміння вимовляти слова із зазначеними суфіксами й відповідно познача­ти їх на письмі). З метою формування комунікатив­них умінь можна запропонувати таку уявну ситу­ацію:

— Уявіть собі, що зустрілися два товариші (под­руги). Один з них живе в Донецьку, інший — у Києві. Кожен з них вихваляється своїм містом (краєм), вжива­ючи слова: А ти ніколи не бачив.... Після цього викли­кають бажаючих (по двоє) повихвалятися. Звичайно, перед цим, зважаючи на те, що в учнів невеликий життєвий досвід, учитель має розповісти, чим може пи­шатися кожен киянин: київськими каштанами, дніпровськими пляжами, зеленими парками, Софій­ським собором, Майданом Незалежності і под., а до­неччанин: шахтарським краєм, безмежними степами, багатими врожаями, а карпатець: мальовничими поло­нинами, стрімкими потічками, гірським безмежжям.

 

1.4.3 Особливості вивчення розділу «Частини мови»

Ознайомтесь із результатами порівняльного аналізу матеріалу з розділу «Частини мови». Запишіть групи матеріалу, що були визначені у результаті такого аналізу, та характеристику методики їх опрацювання.

Порівняльний аналіз зазначеного матеріалу в росій­ській і українській мовах свідчить про те, що повний збіг в обох мовах мають усі граматичні поняття. Однак поряд зі спільним спостерігаються певні відмінності та специфічні ознаки (наприклад, наявність в україн­ській мові кличного відмінка, належність деяких імен­ників до різного роду (боль — біль, насыпь — насип). Ряд відмінностей спостерігається також у граматич­них формах слів — різних частин мови. Вони зумов­лені різними причинами — графічними (земли — землі), граматичними (розбіжності у системі закін­чень землёй — землею), фонетичними — відмінності у твердості / м'якості кінцевих приголосних основи: (си­ницы — синиці); явищами чергування голосних і при­голосних у корені (стіл — стола, нога — на нозі), по­довженням м'яких приголосних перед закінченням -ю (міддю, сіллю) тощо.

У результаті порівняльного аналізу граматичний матеріал української мови можна розділити на дві ве­ликі групи:

1.Матеріал, що повністю збігається (граматичні по­няття та деякі граматичні форми).

2. Матеріал, який збігається частково (в основному граматичні форми).

Здавалось би, якщо всі граматичні поняття збіга­ються, то для вивчення можна було б обрати лише матеріал, який має певні розбіжності, адже саме йому надається найбільше уваги під час засвоєння. Однак якщо здійснити такий підхід, буде порушена сис­темність викладу. Тому А. Супрун зазначає, що курс граматики має бути побудовано і як навчаючий, і як систематизуючий. Наявність часткових розбіжностей дало право вченому говорити про побудову курсу гра­матики як корекційного, тобто визначаючи зміст на­вчання, потрібно брати до уваги все те, що не збігається, має відмінності. Це повинно враховуватись і в методиці. Якою ж має бути методика навчання гра­матики?

Зважаючи на наявність спільного і відмінного май­же в кожній граматичній темі, у методиці враховують­ся всі варіанти збігу і розбіжностей, тобто вона має варіативний характер. Якщо вивчається матеріал, що стосується граматичних понять, методика буде транс­позиційною, якщо ж вивчаються граматичні форми, що не збігаються або мають специфічні риси (відмінності в роді, наявність чергування при зміні слів, явище подовження тощо), — корекційною, а точніше — корекційно-формуючою.

Завдяки повному збігу змісту граматичних понять у російській та українській мовах вони не потребують спеціальних пояснень. Завдання полягатиме не у фор­муванні граматичних понять, а в активізації знань й ор­ганізації їх транспозиції. Однак перенос можливий буде лише за додержання умов, про які йшлося у І розділі 1 частини.

Деякі дослідники зазначають, що з метою транспо­зиції знань доцільно використовувати таке унаочнення, як таблиці, схеми, які б вказували на ідентичність виучуваного матеріалу в російській та українській мо­вах, а також застосовувати метод укрупнених оди­ниць. Це сприяє кращому усвідомленню спільного в обох мовах, дає змогу економніше використовувати на­вчальний час. Крім того, застосування методу укруп­нених одиниць дає змогу системніше викладати ма­теріал української мови, що забезпечує сприйняття не окремих, розрізнених фактів, які зводяться в систему, як правило, на останніх уроках з теми, а одразу — сис­теми знань з тієї чи іншої теми (розділу).

Дослідники вважають, що для вільного володіння мовою достатньо опанувати 2-3 % лексичного фонду (одинадцятитомний «Словник української мови» містить понад 136 тис. слів), а граматичною будовою — у межах 90-95 %. Саме тому оволодіння граматичним ладом є обов'язковою умовою розвитку практичних на­вичок усного мовлення й грамотного письма. Під час вивчення української мови як другої вирішення по­ставленої проблеми тим більш важливе, оскільки основним завданням є формування комунікативних умінь і навичок учнів, і забезпеченню його мають бути підпорядковані всі уроки.

За висловом А. Супруна, «граматика починається там, де учасник повідомлення постає перед потребою побудувати текст або навіть найпростіше словосполу­чення». І це справедливо, оскільки граматика — це су­купність правил словозміни й сполучуваності слів. Не знаючи їх, неможливо грамотно побудувати най­простіше словосполучення.

В українській мові так само, як і в російській, основ­ним показником граматичного значення слова є закін­чення. Воно може вказувати на число, рід, відмінок або час, особу, дієвідміну. Найточніше граматичне значен­ня слова виявляється в реченні, оскільки слова в ньому перебувають у певних смислових і граматичних зв'яз­ках з іншими, що входять до складу речення.

Лінгвістичною основою граматичних умінь є понят­тя про частини мови, рід, число, відмінок, основу і закінчення. Засвоєння цих понять забезпечується на­самперед на уроках російської мови.

Зазначимо, що ці знання та володіння терміно­логією становлять лінгвістичну компетенцію учнів. Оскільки зазначені знання засвоєні, основна увага має зосереджуватися саме на формуванні граматичних умінь під час вивчення граматичних форм різних час­тин мови.