Облік службових відряджень після прийняття податкового кодексу України

У процесі господарської діяльності підприємства виникають розрахункові відносини з підзвітними особами. Розрахунки з підзвітними особами – це широке коло операцій з готівковими коштами, розрахунками, придбанням матеріальних цінностей, оподаткуванням тощо. В основному на підприємствах підзвітні суми видаються на службові відрядження у межах України та за кордон. Тому для підприємств досить важливим є правильне відображення витрат, які працівник здійснює перебуваючи у відряджені.

Облік розрахункових операцій досліджується широким колом науковців та практиків, серед яких: М. Білик, М. Огійчук, М. Беленкова, Л. Панченко, Л. Сколотій, П. Сук, В. Уланчук, Г. Аніщенко, С. Хома та інші. Проте майже всі вони розглядають проблеми розрахункового характеру загалом або зупиняють увагу лише на розрахунках з дебіторами. Тому питання обліку розрахунків з підзвітними особами є ще не до кінця розкритими.

Розрахунки з підзвітними особами здійснюються в межах правового поля, регламентованого Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями від 24.04.2012 р.) (пп. 1401.1.7, п. 140.1 ст. 140 розділ ІІІ) [2], Інструкцією «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 [1].

Відповідно до Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства) [1].

Направлення працівників підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства з оформленням наказу. Наказ про направлення працівника у відрядження був підставою для видачі йому відповідного посвідчення про відрядження.

На виконання вимог (норм) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наказом ДПА України від 28.07.1997 р. № 260 «Про затвердження форми посвідчення про відрядження» було затверджено форму посвідчення про відрядження, на підставі відміток в якому виплачувалися добові. Однак, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 01.04.2011 р. втратив чинність.

З метою взаємоузгодження актів законодавства з вимогами Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів від 21.06.2011 р. № 738 скасовано вищезгадану форму посвідчення про відрядження. У цьому є свої позитивні і негативні сторони.

Нормами Податкового кодексу передбачено, що в разі відрядження у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Посвідчення про відрядження дозволяло контролювати фактичний термін відрядження працівника підприємства. За датами вибуття та прибуття у підприємство працівникові нараховувалися та виплачувалися суми добових. Без посвідчення про відрядження не можна перевірити чи дійсно працівник був у відряджені ту кількість днів, яка зазначена у наказі на відрядження. Але у відмінені дії посвідчення про відрядження є також і позитивна сторона. Можна сказати, що облік службових витрат дещо спростився, зменшилася кількість документів, які потрібно було оформляти при перебуванні у відряджені.

Понесені працівником витрати відшкодовуються лише за наявності документів, що підтверджують їх здійснення, але окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати.

Згідно Податкового кодексу України (абз. 4 пп. 140.1.7) з 01.04.2011 року добові виплати під час відрядження в межах України складають 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01 звітного (податкового) року в розрахунку за кожний календарний день, за кордон – 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01 звітного (податкового) року в розрахунку за кожний календарний день[2].

Отже, можна сказати, що після прийняття Податкового кодексу України кількість документів, які оформлялися при вибутті працівника у відрядження зменшилася. Також, були законодавчо встановлені норми добових витрат, які відшкодовуються працівникам підприємства, що перебувають у відряджені.

1. Інструкція «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», затверджена наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р.

2. Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4661 –VI від 24.04.2012.

УДК 657

Капасюк Л., ст. гр. ОАз-52

Науковий керівник: Зеленко С.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет