Аграрні реформи в українських землях Австрії та Росії

Реформування аграрних відносин, яке відбулося в західноукраїнських землях 1848 р., справило позитивний вплив на розвиток капіталістичних відносин на селі. У тойже час, ця реформа зберігала чимало пережитків, які перешкоджали нормальному розвитку економічних відносин. Тому однією з характерних ознак пореформенного періоду була боротьба селян за ліквідацію феодальних пережитків.

До 1853 р. залишалась неврегульованним проблема сервітутних земель. Ними володіли землевласники, які забороняли селянам використовувати ці землі, або ж вимагали за них окрему плату. Для того, щоб домогтися права на користування лісами та сіножаттями, селяни вдавалися до судових процесів. Проте, їх розгляд, як правило, не приносив позитивних результатів.

Болючою проблемою для селян залишалася сплата різноманітних податків поряд із відшкодуванням поміщикам індемнізаційного боргу. Викуп підданських обов’язків був значно завищенним, навіть у порівнянні з сумами, які виплачували чеські або німецькі селяни. Такі виплати супроводжувалися заборговуванням перед державою.

Селянське малоземелля, на фоні збереження та збільшення поміщицьких латифундій одна з ключових проблем аграрного сектору. Так, наприклад, у кінці ХІХ ст. 40,3% території Галичини складали землі, що належали крупним землевласникам. У Буковині всього лише 63 господарства володіли 30,2 % землі, а в Закарпатті 0,8% землевласників – 45% землі. Великими земельними власниками залишалися католицька, уніатська і православна церкви. Зворотнім явищем цього процесу було посилення малоземелля селян, або повна втрата землі. Для капіталістичного розвитоку – це закономірний процес. Аграрне перенаселення вирішується за рахунок перетікання робочої сили до промислового сектору. Проте, на західноукраїнських землях він залишався слаборозвиненим. Промисловість могла використати близько 1 млн. робочої сили, а надлишок становив 9,3 млн. чоловік. Тому, в пошуках заробітків населення емігрувало за кордон. Працюючи за кордоном, українські емігранти заощаджували кошти і надсилали їх на Батьківщину. Це давало можливість частині селян зміцнювати своє господарство купляти додаткові наділи землі. Цьому сприяв закон 1868 р., за яким селяни могли вільно розпоряджатися своєю землею: купляти, продавати, ділити її між спадкоємцями. У цьому ж році, був створений Рустикальний банк, який позичав селянам гроші під заставу землі, став посередником у процесі її купівлі – продажу.

Вадливе значення для розвитку сільського господарства західноукраїнських земель мало зародження та розвитку кооперативного руху. Його піонером вважають В.Нагірного, який при сприянні редактора газети „Діло” В.Барвінського почав активно поширювати ідею кооперації. Перша кооперативне підприємство виникло 1883 року у Львові і називалося „Народна торгівля”. 1899 року виникає перший сільськогосподарський кооператив „Сільський господар”, який, згодом, стає краєвим органом кооперації Галичини. Об’єднання селянських господарств у кооперативи, сприяло не лише зростанню доброботу селян, а й піднесенню національного духу серед широких народних мас.

На теренах Російської імперії аграрна реформа відбулася пізніше, шляхом вольового рішення нового російського царя Олександра ІІ. Це був крок „з верху”, а не „з низу”, як сталося в Австрії. Необхідність її проведення була викликана зовнішнім фактором - впливом європейських країн. Крім цього, давалися в знаки внутрішні чинники: економічна відсталість, яка яскраво виявилася у програній Кримській війні, наростання селянського супротиву, формування протестних настроїв у середовищі прогресивної громадськості. Влада не стала очікувати вибуху й почала робити відповідні кроки. Спочатку в центрі, згодом на місцях були створені Головний та губернські комітети по розробці селянської реформи. До їх складу входили переважно поміщики тому зрозуміло, що реформа відображала їх інтереси.

В Україні з кріпацької залежності звільнялося 10.5 млн. селян, із загальної чисельності населення 13.5 млн.осіб. Указ про звільнення селян від кріпацтва був підписаний царем 19 лютого 1861 року, проте оголошений поступово протягом наступних тижнів, аби не викликати можливого і одночасного вибуху з боку селянства.

Згідно селянської реформи передбачалося ліквідувати особисту залежність селян від поміщиків, вони позбавлялися поміщицької опіки, могли вільно одружуватися, займатися торгівлею, найматися на роботу, продавати й купляти нерухоме майно. Cеляни наділялися землею й визначалися повинності за користування нею. За отриману землю й свободу вони мусили сплачувати поміщикам компенсацію. Реформа зберігала чимало пережитків. Розмір конпенсації за землю був після проведення реформи приблизно в 17 разів дорожче, ніж вони платили до реформи за користування поміщицькою землею. Так, як абсолютна більшість селян не мала потрібних грошових сум, вводився спеціальний механізм: 20% селяни безпосередньо сплачували землевласнику, а 80% виплачувала держава у вигляді 5% банковських білетів, або викупних свідотств. За таке кредитування селяни мусили протягом 49 років повертати гроші державі, виплачуючи щорічно 6% викупної суми. Розмір землі який отримали селяни в результаті „відрізування” став менший у порівнянні з тим, яким вони користувалися до реформи, до того ж, селяни часто наділялися гіршою землею, або отримували невеликі смужки землі у різних місцях (черезполосиця). Серед інших пережитків потрібно згадати збереження общини, а де її не було кругової поруки, натуральних повинностей, правових обмежень, наприклад, щодо пересування. За викуп землі у поміщика слід було платити необгрунтовано високу ціну. Процес звільнення селян і надання їм землі, регулювався викупними угодами, на цей час селяни залишалися тимчасовозабов’язиними і платили землевласникам оброк і відбували панщину. Розміри повиннестей і польового наділу фіксувалися уставними грамотами, що складалися між поміщиком і сільською громадою протягом двох років. Адміністративно-судові функції покладалися на спеціально призначених осіб - мирових посередників. Такі посередники обиралися із дворян і незалежили від місцевої адміністрації.

Схожий механізм застосовувався при звільненні удільних селян, тобто тих, які знаходилися у власності царської родини (закон 1863 р.), та державних селян, які вважалися власністю держави (закон 1866 р.).

Механізм селянської реформи російська влада використала для покарання польських землевласників Правобережної України, за те, що вони активно підтримали, польське національно-визвольне повстання 1862-1863 рр. Тут розмір викупних платежів був зменшений на 20%, ліквідовано тимчасовозобов’язуючий стан селян, збільшено їх земельні наділи.

Незважаючи на фактичні недоліки селянської реформи, вона мала позитивний вплив на економіку. Земля перетворилася на передмет куплі-продажу, у село швидко проникали товарно-грошові відносини. Багатство і достаток селянина і поміщика залежалли не від їхнього соціального походження, а від підприємливості, введення передових засобів та методів господарювання, використання кращих сортів сільськогосподарських культур.

Наслідками змін у сільському господарстві стало поступове зникнення дворянського землеволодіння, складання ринку робочої сили за рахунок обезземелення селян, формування на основі подвірно-сімейного землеволодіння господарств фермерського типу. Розпочався процес капіталізації сільськогосподарського виробництва. Найбільш помітні зрушення виявилися у цукровій промисловості та вирощуванню зернових. Правда, на цьому шляху зберігалося чимало перешкод і, передусім, наявність общини.