Ще за життя Б. Хмельницького військова рада оголосила наступником – його малолітнього сина Юрія. Але більшість старшини не співчували цьому вибору і після смерті Б.Хмельницького під різними приводами обійшло Юрія і вибрало гетьманом Івана Виговського, що довгий час займав пост генерального писаря. На думку М.С.Грушевського «Це був дрібний київський шляхтич за походженням, людина досить освічена і інтелігентна для свого часу, безперечний український патріот, але більш спритний, ніж талановитий».
Навколо Виговського об'єдналася в основному старшина і люди освічені і тому здатні заглянути далеко вперед. Душею цієї кампанії став Юрій Немирич, що мав великий вплив на Виговського.
Немирич був людиною високо освіченою. Освіту він здобув в Голландії, проживши там 10 років, де наочно і переконався в перевагах федерального пристрою західних країн. Під його впливом і Виговський став думати над варіантом федерального об'єднання з Польщею. Проти Виговського виникла опозиція на Запоріжжі, до неї прилучилися південні Лівобережні полки – Полтавський і Миргородський (на чолі з Мартином Пушкарем).
У травні 1658 р. під Полтавою відбулася битва, в якій Пушкар був убитий, а його партія розгромлена. За це Виговський отримав догану з Москви, і, роздратований поведінкою московських воєвод і самого уряду, порахував відносини зіпсованими безповоротно і вирішує відновити зв'язки з Польщею.
Цьому сприяла, в першу чергу, політика Москви. Після виборів Виговського гетьманом, до нього прибув московський посол і повідомив його, що цар посилає на Україну, нібито для вітання нового гетьмана, казанського намісника, боярина Олексія Трубецького і намісника Ржевського Богдана Хитрого, з думним дяком Ларіоном Лопухіним. А для оборони України від ворогів посилає князя Григорія Ромодановського з кінним і пішим московським військом. Гетьман повинен був приготувати заздалегідь для них провіант і півводи. Така безцеремонність росіян побудила Виговського на переговори з поляками. До нього були вислані делегати польського сейму, які і уклали 16 вересня 1658 р. в Гадячому трактат с И. Виговським.
По Гадяцькому трактату:
1. Україна поверталася під владу польського короля, але не як проста провінція, а як Князівство Російське (Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) - з своїми особливими міністрами, казною, монетою і гетьманом під керівництвом. Гетьман Великого Князівства Російського повинен був обиратися всіма станами і затверджуватися польським королем.
2. Козацький реєстр встановлювався в 30.000 і, крім того, допускалося 10.000 гетьманського найманого війська.
3. Православна релігія на всій території, заселеною Руссю, повинна була бути зрівняна в правах з католицькою. Православний митрополит і 4 єпископи отримували місця в Сенаті. 4. Всі найвищі представники влади повинні бути тільки православними українцями.
5. У Великому Князівстві Російському повинні бути два українські університети, вирішувалося створення шкіл в необмеженій кількості.
6. Дозволялося заводити друкарні і друкувати які завгодно видання.
7. Гетьман міг подавати королеві список тих козаків і міщан, які були гідні отримання шляхетства.
У 1659 р. в Сейм була вислана петиція з поправками – найбільш важлива з яких – включити до складу Великого Князівства Російського також Волинське, Подільське, Руське, (Галичина) воєводства.
Цей Гадяцький договір був затверджений 10 червня 1659 р. на Варшавському сеймі і внесений до Конституції Речі Посполитої. Тоді ж багато козаків отримали шляхетську гідністю. Король з вельможами присягнув у виконанні всіх статей цього договору, і по два сотника з кожного козацького полку присягнули на цьому сеймі у вірності підданству королеві.
Московський уряд оголосив И. Виговського зрадником і розпорядився провести вибір нового гетьмана.
29 червня 1659 р. в битві під Конотопом московські війська під командуванням Трубецького були знищені. Шанси Виговського піднялися невимірно, але він або не зумів або не встиг ними скористатися.
11 вересня 1659 р. відбулася козацька рада, на якій, видимо, мабуть, московськими людьми, козаки заявили, що не бажають битися проти Москви, і хочуть проголосити гетьманом Юрія Хмельницького.
Виговський поступився тиску козацтва, відіслав Юрієві знаки гетьманської гідності і виїхав до Польщі, де був призначений польським королем Київським воєводою.
Молодий Юрій Хмельницький (18 років) був недосвідченим і наївним політиком. Він заявив, через своїх послів, Трубецькому, умови (статті), на яких він бажав вступити в підданство російського царя:
1. Збереження всіх умов підписаних на Переяславській Раді.
2. Московський воєвода – тільки в Києві.
3. Без відома гетьмана і його грамоти, ніхто з Війська Запорізького не може бути прийнятий в милість пануючи Російського.
4.Все полковники з обох боків Дніпра визнають владу гетьмана.
5. Не чинити тиску з боку Москви на вибори гетьмана.
6. Гетьманові зберегти незалежну зовнішню політику (копії в Москву).
7. Митрополит Київський - під керівництвом Константинопольського патріарха.
8. Обрання в митрополити і єпископи – самими українцями.
Але, 7 жовтня 1659 р. під погрозами Трубецького, гетьманові Юрієві Хмельницькому довелося підписати абсолютно інший варіант угоду т.з. новий варіант Переяславської угоди:
1. Гетьман зобов'язаний відправляти повсякчас, на царську службу козацькі полки і без государевого указу нікому не допомагати.
2. Гетьман зобов'язаний зберігати вірність і не вдаватися до поляків, підбурництва внутрішнього спокою – позбавляти життя.
3. Російським воєводам з ратними людьми бути в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаве, Умані, для оборони від ворога.
4. Гетьманові без Ради і ради всієї черні, в полковники і в інші начальники, нікого не обирати.
5. Очистити для царських військ Старий Бихов і інші білоруські міста.
Польща не хотіла позбавлятися України, і пішла війною на Москву.
У польському війську йшов і колишній гетьман Виговськой.
У 1660 р. російські війська під командуванням Шеремет’єва, були оточені під Чудновим і капітулювали. Ю. Хмельницкий переметнувся до поляків. Правобережжя опинилося під владою поляків і Ю.Хмельницького, Лівобережжя – під владою московського царя і наказного гетьмана Якова Самко.
17 жовтня 1660 р. під Чудновим між поляками на чолі з Хмельницьким, був поміщений договір – в якому були підтверджені Гадяцькі статті з невеликими поправками. Цьому договору присягнули гетьман і війська, а за польського короля – польський і литовський короні гетьмани. Тим часом, на Лівобережжі у Москви домагалися гетьманства два родичі Ю. Хм. – переяславський полковник Яким Самко і ніжинський полковник Іван Золотаренко.
У 1661 – 1662 рр. йшли бойові дії: Ю. Хм. З поляками татарами, обклав своїми силами Самко його загонами. Йому на виручку приходить Ромодановський з московським військом і Юрій терпить страшну поразку (загинуло більше 10.000 козаків).
6 січня 1663 р. хворий і позбавлений здібностей Юрій Хмельницький складає з себе гетьманство і постригається в ченці – ставши ченцем Гедеоном, чигиринського монастиря. На його місце був вибраний правобережними поляками, його зять – Павло Тетеря. На Лівобережжі, не дивлячись на те, що основними суперниками в боротьбі за гетьманську булаву були Самко і Золотаренко, гетьманом в червні 1663 р. був вибраний Іван Брюховецкий.
Ів. Брюховецкий – колишній слуга Б. Хмельницького, який був при Ю.Хм. Коли останній шукав допомоги у запорожців, то послав туди Брюховецкого, який там і залишився. Він був вихідцем з простолюдинів і своєї показної ненависті до поляків і панів завоював пошану у запорізької голоти. Випросивши гетьманство у Москви і, змістивши старшину, він став ставити на його місце запорожців. Голодні запорожці стали ще більше обдирати народ, чим викликали загальну ненависть. Бр. – постійно навідувався до Москви, одружувався на дочці боярина кн. Дм. Долгорукова, сам став боярином і выпросив своїй старшині російське дворянство, Натомість – просив у всіх містах, і навіть в Запоріжжі, ставити московські гарнізони, збирати податки, ставити шинки і т.д.
Таким чином, в 1660 р. Україна формально розділилася: Правобережна отримала свого гетьмана, Лівобережна – свого. Перша опинилася під верховенством Польщі, друга – Москви.
В кінці 1663 р. польський король разом з гетьманом П. Тетерею, здійснюють похід на Лівобережжя, проте він завершився повним фіаско. У 1665г. коли з території Правобережжя були виведені польські війська, П. Тетеря, що втратив серед козацтва своїх прихильників і авторитету, відрікається від гетьманства і біжить до Польщі.
Гетьманом обирають (у 1666 р.) Петра Дорошенка. Це був родовитий козак, що був полковником вже при Б. Хмельницьким. За словами М. Грушевського: «Людина поза сумнівом здатний, із залізною енергією, за сприятливіших умов він міг би створити щось велике, при цих же – тільки довів положення справ до крайності, до абсурду».
Справа була в тому, що в 1667 р. поляки і росіяни уклали Андрусівський мир – поляки визнали владу Москви над Ліврбережжям, а Москва не заперечувала проти повернення поляків на Правобережжя. Це була нова зрада інтересів козацтва. П. Дорошенко пориває з поляками і прагне відродити один з давніх проектів Б. Хмельницкого – звернутися за допомогою до Оттоманской Порте.
У 1667 р. об'єднане турецько – козацьке військо напавши на поляків на Галичині, примушує Яна Казимира дати Правобережжю широку автономію. Закріпившись на правобережжі, Дорошенко переходить з військом на лівий берег і скидає гетьмана Брюховецького (був убитий козаками). У 1668 р. Дорошенко проголошує себе гетьманом всієї України. Наказним гетьманом на Лівобережній Укр. Він призначає Дем’яна Багатогрішного, а сам відправляється додому (по Грушевському – звістка про зраду дружини). Залишений на лівобережжі Багатогрішний з місцевою старшиною вирішує повернутися до московської влади. У 1669 р. у Глухові був підписаний новий договір між Москвою і Україною (Глухівські статті): - московські воєводи окрім Києва призначалися в (Переяславль, Чернігів, Ніжин, Остер, але їм в підпорядкування давалися лише московські ратні люди. За гетьманом не признавалося право зносин з іноземними державами, але козацькі делегати могли брати участь в московських дипломатичних конференціях. У 1672 р. проти Багатогрішного була організована змова, його схопили і відправили до Москви. Разом з сім'єю і найближчими родичами він був засланий до Сибіру.
Новим гетьманом Лівобережжя був вибраний ген. суддя Іван Самойлович. При його обранні були відновлені Глухівські статті, але за винятком участі укр. делегатів в дипломатичних конференціях. З Дорошенком, Самойлович не підтримував вже таких тісних відносин, як Багатогрішний і розділення України відчувалося вельми дотиково.
У 1669 р. Дорошенко вступає в остаточний договір з Портой, визнавши себе васалом султана, за що останній обіцяв йому допомогу в звільненні України в її етнографічних межах. Але союз з турками був вельми не популярний серед козацтва. У 1672 р. султан рушив з величезною армією на Польшу. Поляки погодились на всі умови. Україна в її «давніх межах» віддавалася Дорошенко, а всі польські гарнізони виводилися звідти. Але, в 1673 р. під Хотином турки потерпіли поразку.
У 1674 р. Самойловіч з російськими військами рушив на Правобережжя, де 15 серпня 1674 р. був проголошений єдиним гетьманом України. Дорошенко через свою непопулярність (турки) був залишен майже всіма. Почалася масова міграція населення з території Правобережжя – причиною були постої і грабежі з боку татар і турків, московських військ, масові екзекуції і т.п. Це було назване надалі Руїною.
____________________________________________________________
За яку – небудь чверть століття, що протекла після смерті Б.Хм. Правобережна Україна перетворилася на Руїну. Подільське, Брацлавське і частина Київського воєводства – звернулися в пустелю. Може десятка два тисяч населення ще і бродили по околицях цієї пустелі, але далі углиб краї пустелі робилися абсолютно безлюдними. Розкішні ниви заросли бур'яном, ніде житла людського, ні ознак життя, бродили здичавілі собаки, почали з’являтися навіть дикі коні, які зробилися рідкістю, расплодилися дикі кози, лосі, ведмеді. Лук’янов – великоруський мандрівник, в п'ять днів їзди через цю пустелю не зустрів ні душі.
Від Корсуня до Білої Церкви у напрямку до Волині, по свідченню сучасників, можна було бачити лише безлюдні замки, високі вали, що служили притулком для диких звірів. А зруйновані стіни, порослі мохом і бур'яном, – служили притулком для гадів.
У вересні 1676 р. Дорошенко складає з себе гетьманські клейноди. Цим і закінчилася його політична кар'єра.
У 1677 р. – турки проголошують гетьманом Правобережної України Юрія Хмельницького. У 1677-78 рр. він разом з турками приймає декілька невдалих спроб підпорядкувати собі все Правобережжя. Потребуючи грошей Ю.Хм. вводить небачені податки (фактично побори) - наприклад – на весілля. Не отримавши з одного одруження мзду – він напав додому батьків нареченого і зрадив її матір мученицької смерті. Її чоловік – багатий купець – в цей час був в Стамбулі і дізнавшись про той, що трапився поводився зі скаргою у візиреві. Хмельницький (обридлий вже і туркам) в 1681 р. був спійманий, судим і за вироком суду втоплений.
У 1681 р. між Туреччиною і Росією був підписаний мир. А в 1686р. мир був підписаний і між Польщею і Росією (т.з. Вічний мир). Київ, Лівобережна Україна і землі Війська Запорізького – відходили під владу Москви. Правобережжя і Зап. Галичина залишалися під владою Польщі.
