Після того, як козацько-селянські повстання зазнали остаточної поразки в 1638 р., ще більш посилився соціальний і національний гніт.
Реєстрове козацтво практично було позбавлене, і так не великих прав і привілеїв. Запорізьке козацтво опинилося під жорстким контролем Речі Посполитої.
Селян примушували відпрацьовувати на свого пана по 3- 4 дні на тиждень. Окрім цього, селяни відпрацьовували на користь феодала різні повинності, а також платили в королівську скарбницю податки за будинок і худобу.
Проте магнатам цього було мало, - вони часто здавали свої володіння в оренду і орендарі, головним чином особи єврейської національності, нещадно експлуатували селян, вимагаючи, щоб ті працювали на них по 6-7 днів на тиждень.
Окрім цього, орендарі, користуючись ненавистю поляків до пра-вославної віри, брали в оренду церкви, накладаючи на віруючих мита за хрещення дитини, за вінчання, за поховання і, нарешті, взагалі за всяке богослужіння.
Українська шляхта на зайнятих поляками землях, була позбавлена прав на чини (що не прийняли католицтво), а значить і можливості робити кар'єру.
Купецтво і міське ремісниче населення було витіснене з торгівлі євреями, що користувалися заступництвом католицької церкви польських панів.
Польські магнати, отримавши на українських землях великі маєтки, зовсім не хотіли займатися господарством. Вони вважали за краще їздити по столицях Західної Європи, веселитися у Варшаві і Кракові. Оскільки такий відпочинок був дорогим і відібирав масу сил і часу, пани потребували посередників здатних забезпечити постійний потік грошових коштів. Таких посередників вони знайшли в особі євреїв, яких запросив до Польщі ще в 14 столітті король Казимир Великий. Євреї непогано влаштувалися в цій країні, орендували корчми і лавки, займалися лихварством.
У маєтках, як вже було сказано, вони ставали довіреними особами польських панів (факторами) і фактично відбирали гроші у селян. Переслідування православної релігії польськими католиками викликало ще більший гнів українців. Українське населення стояло перед важким і аморальним вибором або приймати католицтво і ставати поляками або терпіти всілякі приниження (Гумилев Л.Н. «От Руси к России» с.240-242)
Для грандіозного соціального вибуху на Україні не вистачало тільки іскри. І такою «іскрою» став Б.Хмельницкий.
Народився він 27 грудня 1595 р.,очевидно в Чигирині, в сім'ї дрібного українського шляхтича, Михайла Хмельницького, який служив у магнатів, а потім отримав місце підстарости Чигиринського.
Вчився Богдан спочатку в українській школі, а потім в Львівській єзуїтській колегії. Знав латинь і декілька іноземних мов. Був освіченою і культурною людиною.
Двадцяті роки 17 ст. Принесли Хмельницькому перші життєві труднощі і випробування. У 1620 р. у битві під Цецорою загинув його батько Михайло Хмельницький. Сам же Богдан опинився в полоні і декілька років провів в Константинополі – рабом в галерах. Через два роки йому вдалося вирватися з полону (згідно одним джерелам його обміняли запорожці, іншим – викупила матір).
Далі він служить в реєстровому війську і до 1637 р. обіймає високу посаду військового писаря, а в 1638 р. позбувається її і стає одним з десяти Чигиринських сотників (згідно королівського ордонансу 1638 р.)
Звичайно ж, на формування його поглядів і переконань величезний вплив справила і його особиста образа. Підстароста Чигиринський Данило Чаплинський, користуючись підтримкою старости А. Конецпольського, із загоном слуг, зробив розбійний наїзд на хутір Хмельницького – Субботів, захопив все майно, худобу, хлібні запаси. Піддався нападу і син Хмельницького, якого слуги Чаплінського жорстоко, до смерті, побили на ринку в Чигирині. Всі спроби сотника законними шляхами знайти захист і управу на шляхтича не дали ніяких результатів.
У грудні 1647р. (у деяких джерелах в січні 1648 р.) Б. Хмельницкий разом з своїм старшим сином Тимофієм і загоном вірних козаків, біжить на Запоріжжя. За короткий час він отримує підтримку запорожців, виганяє з Січі польський гарнізон і добивається гетьманства.
Розуміючи, що одним з головних недоліків козаків в їх боротьбі з поляками була недостатня кількість кінноти, Хмельницький дуже сміливо вирішує цю проблему, - звертається до запеклого ворога козаків - кримського Хана з проханням про допомогу. Залишивши свого сина Тимофія в заручниках, він отримує в допомогу 4.000 перекопських татар, на чолі з їх мурзою Тугай - Беєм. Окрім татар у війську запорізькому налічувалося 1 тис. козаків. Це і були (спочатку) всі озброєні сили Богдана Хмельницького.
Таким чином, основними рушійними силами війни під керівництвом Б. Хмельницкого стали – козаки, селяни і кримські татари.
ХІД ВІЙНИ.
Спочатку Б.Хмельницкий не ставив своєю метою політичне відокремлення від Польщі. Він хотів лише домогтися повернення, відібраних в 1638 році, козацьких прав і привілеїв і їх примноження, при цьому підкоряючись законам Речі Посполитої.
Початковий період війни охоплює 1648-1649 рр. Вставши на чолі козацького війська, Хмельницький зажадав від шляхти:
1.Зарахувати в козаки всіх охочих і надати козакам як військовому стану, шляхетські привілеї. (відміна Ордонанса 1638р.);
2. Заборонити пропаганду католицької унії, прибрати всіх уніатських священиків і повернути захоплені католиками православні храми, дозволивши кожному вільно сповідати власну віру;
3. Вигнати з України євреїв і єзуїтів.
Ці вимоги були визнані великим польським гетьманом Н. Потоцьким неможливими і образливими, і війна була вирішена.
Спочатку під Жовтими водами, а потім під Корсунем в травні 1668 р. польська армія була абсолютно знищена.
Після цього успіху Хмельницького вся Східна Україна була охоплена повстанням і опинилася під його владою.
Проте цей успіх міг стільки ж радувати Богдана, скільки і турбувати. Адже головна мета, яку він перед собою ставив в 1648 році, – була лише чинити на польський уряд тиск, щоб повернути козацькі привілегії.
Польському королеві була надіслана від козацького війська петиція, в якій козаки вимагали:
1. Збільшення реєстру до 12000;
2. Сплати затриманої платні;
3. Відміни ухвали 1638 р. щодо заміщення вищих посад в козацькому війську поляками.
Проте в цей час якраз вмирає король Владислав. Козаки не хотіли вести переговори з сеймом або польським урядом. А поляки у свою чергу, відкладали рішення козацьких питань до виборів нового короля.
Б.Хмельницкий, щоб запобігти розкладанню козацького війська, переважна більшість якого складалися з татар і повсталих селян, вимушений був рухатися на захід, підтримуючи динаміку повстання.
20 вересня 1648р. польське військо, на чолі з бездарним полководцем кн. Д. Заславським, зійшлося з військом Хмельницького під Пилявцями (півд. Волинь) і було повністю розгромлене.
Хмельницький рухаючись за інерцією на захід обложив Львів, потім, отримавши викуп, рушив до Замостя. Тут він дочекався обрання нового польського короля – Яна Казимира.
Вирішивши скористатися обранням короля, як приводом для припинення війни, він повернув свої війська і увійшов до Києва, куди повинні були прибути королівські посли.
У Києві його підхопила хвиля небувалого народного підйому і натхнення, під впливом якого відбувається перелом в поглядах Хмельницького. У Києві його чекав і Єрусалимський патріарх Паїсій, що їхав до Москви. Він від імені всього православного світу спонукав Богдана на нову війну проти ненависного католицизму.
Під впливом всього цього думки і задуми Б. Хмельницкого починають виходити за горизонт чисто козацьких інтересів.
Коли в лютому 1649р. в Київ до Хмельницького прибули королівські посли, щоб вручити йому знаки гетьманської гідності, вони почули абсолютно несподівану річ: він не хотів вже вступати ні в які переговори і заявляв рішучість «вибити з ляської неволі український народ».
Відмовившись від переговорів Б.Хмельницкий почав готуватися до війни. У серпні 1649р. під Зборовим ним були оточені польські війська на чолі з самим королем. Проте, коли Хмельницький вже готувався диктувати свої умови королеві, полякам вдалося підкупити кримського хана - союзника Б. Хмельницкого і він опинився в дуже складній ситуації.
Козакам довелося піти на поступки. У серпні 1649р. був укладений Зборівський мир, згідно з яким козацький реєстр збільшився до 40000, на територію Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств не могли бути введеними польські війська, на цих територіях не могли проживати євреї і єзуїти. А також, на зазначеній території всі адміністративні посади повинні були займати лише православні, а православний митрополит повинен був отримати місце в Сенаті.
Все це було повним тріумфом, якщо порівняти з початковими вимогами Хмельницького, але повним фіаско порівняно з ширшими його планами. У договорі абсолютно ігнорувалися вимоги і інтереси селянства, яке повинне було повернутися в колишню залежність від польських панів. Народні маси відчули себе обдуреними і поступово стали розуміти, що козаки воюють за свої, а не селянські інтереси.
У 1651р. почався новий етап польсько-української війни. Обидві армії - Польська, на чолі з Яном Казимиром і українська, на чолі з Б. Хмельницким зійшлися під Берестечком на Волині. Союзник Хмельницького кримський хан вийшов з своїм військом з поля битви в найкритичніший момент, на додаток захопивши самого гетьмана. Зос-тавшись без керівника, козацьке військо почало відступати і практично зазнало поразки. Кампанія закінчилася Білоцерківським миром, козацький реєстр зменшився до 20000, а влада гетьмана обмежувалася територією Київського воєводства, і йому заборонялося вступати в зовнішні стосунки з іноземними державами, і особливо - з татарами.
У 1652 р. влітку, військові дії поновлюються. У травні 30000 тис. польська армія зазнає поразки під Батогом. В помсту за поразку під Берестечком козаки убили всіх полонених поляків.
У 1653 р. стало зрозуміло, що ні та, ні інша, сторона не може нанести своєму супротивникові вирішального удару. Два місяці простояли дві армії в Подолії, поки чергова зрада татар (6 грудня 1653р.) не припинила цю кампанію.
Цього разу Хмельницький, проте, не надав цьому великого значення, оскільки його дипломатичні комбінації з Москвою почали приносити плоди.
По Жванецькому договору (гру. 1653р.), Україні поверталося те становище, яке вона отримувала по Зборівському договору.
