Повстання 1648 р. знищило на українських землях польську адміністрацію. Таким чином, українське феодальне суспільство, ведучи війну за національне визволення, роздираючись внутрішніми суперечностями, опинилось перед загрозою стати некерованим.
Все це викликало необхідність створення української національної жержави. Організаторами держави стали козацька старшина і українська шляхта.
Держава, що формується, спиралася на феодальні виробничі відносини і виконувала функції властиві експлуататорській державі: тримати в покірності маси експлуатованих і укріплювати класове панування українських феодалів, захищати свою державну незалежність і непорушність меж.
Формування української держави здійснювалося в умовах війни і бойових дій, що вплинуло на форму новоутвореної держави.
Українські феодали пристосували для виконання державних функцій вже готову, перевірену на практиці військово- адміністративну, полково - сотенну організацію козацтва. Ця система розповсюджувалася на всю територію, що опинилася в руках повсталих, і на все населення. Їй не була підвладна тільки церква. Крім того, Запорізька Січ - була самостійною територіальною одиницею і зберігала відвіку встановлену в себе форму правління.
Система органів публічної влади сформувалася у вигляді трьох рівнів (урядів): Генеральний уряд, полковий уряд, сотенний уряд.
Генеральний уряд - вищий ешелон влади. Його повноваження розповсюджувалися на всю територію звільненої України. Над ним стояла тільки військова рада, яка не була органом, що постійно діяв, і скликалася тільки для вирішення найважливіших питань життя держави, а також для виборів генерального уряду.
Г енеральний уряд - це Гетьман і генеральна старшина, що складала дорадчий орган при гетьманові.
Гетьман - глава держави, наділений широкими повноваженнями для вирішення політичних, військових, адміністративних і судових питань. Гетьман видавав універсали, обов'язкові для всіх нормативні акти. Він був головнокомандуючим і вищою судовю інстанцією в державі.
Такі права і функції були визнані за гетьманом ще польським королем і зафіксовані в Зборовськом договорі (19 лютого 1649р.). Посли Яна Казимира вручили Б. Хмельницкому разом з привілеями на вільності - гетьманську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем і багаті подарунки.
Польський король залишався «сюзереном», а Б. Хмельницкий його «васалом». Слід пам'ятати, проте, що відносини вассалітета –сюзернитета - це вільна служба, а не примусова.
Генеральна старшина - керувала окремими галузями управління.
Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий відали військовими справами, підтримували боєздатність озброєних сил і піклувалися про їх матеріальне забезпечення.
Генеральний бунчужний був головним зберігачем відзнак і всіх озброєних з'єднань гетьмана. Виконував окремі, особливі доручення гетьмана.
Генеральний писар керував зовнішніми стосунками і канцелярією.
Генеральний суддя - очолював найвищий судовий орган, котрий був апеляційним органом для полкових і сотенних судів.
На місцях правили полкові і сотенні уряди. Вся територія України була поділена на полки. Їх налічувалося від 16 до 20. Полкові території, у свою чергу ділилися на сотні.
На полковій території правив полковий уряд, який складався з полковника і полкової старшини. Найвищим органом була полкова рада. При необхідності вона обмежувала владу полковника або навіть переобирала його. Сотенний уряд був представлений сотником і сотенною старшиною. У містах правила виборна міська старшина, в селах - сільські отамани.
Така система управління проіснувала на Україні до 1783 р. тобто 135 років.
Була в українській державі і своя система збору податків. Вони збиралися з міщан і селян. Козацтво, що несе службу в озброєних силах, від податків звільнялося. Існували спеціальні податки на іноземні товари. Всі податки прямували у військову скарбницю. Є відомості, що були спроби ввести і свою грошову одиницю.
Особливості української держави, що знаходилася в процесі формування - вибірність органів публічної влади, помітна роль колегіальних органів - рад різних рівнів, дозволяють говорити, що в українській державності була закладена можливість республіканської форми правління. Відомо, що Хмельницький негативно відносився до монархії і публічно засуджував її.
Швидше за все, це було подібно до аристократично - республіканського правління, оскільки влада була зосереджена в руках козацької старшини і шляхти.
Політичну організацію, що сформувалася на території України, називали Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетманщиною.
Іноземні держави розглядали Україну як рівноправного суб'єкта міжнародних відносин, і охоче вступали з нею в дипломатичні зв'язки. Україна мала дипломатичні зв’язки з Валахією, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною, Угорщиною, Москвою,
Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.
Але, формування української державності не було завершено, і цьому було кілька причин:1. Одні і ті ж органи виконували адміністративні, військові і судові функції; 2. У ряді місць і міст існували сумісні українські і польські органи влади (по Зборівському і Білоцерківському договорам, польська шляхта мала право повертатися в свої володіння); 3. Територія вільної України не була стабільною;4. Гетьман, будучи повновладним правителем України, був так само васалом польського короля, його підданим, про що мовилося в Зборівському і Білоцерківському мирних договорах.
