21. Земельна реформа в Україні і планування використання землі на підприємстві.
22. Планування системи заходів з метою збереження і підвищення родючості ґрунту.
23. Методи планування врожайності сільськогосподарських культур.
24. Основні фактори, що визначають урожайність. Методика обчислення приросту урожайності.
25. Програмування урожайності
26. Визначення планової потреби господарства у продукції рослинництва.
27. Показники рівня конкурентоспроможності продукції рослинництва і використання їх при плануванні посівних площ
28. Обґрунтування планових посівних площ за групами культур.
29. Баланс продукції рослинництва.
30. Визначення потреби в насінні.
31. Планування страхового фонду насіння.
32. Планування сортооновлення, сортозміни та виробництва власного насіннєвого матеріалу.
33. Планування потреби в мінеральних і органічних добрив.
34. Планування захисту рослин.
35. Обґрунтування вибору промислових виробництв у сільськогосподарських підприємств.
36. Зміст і етапи планування промислових виробництв.
37. Планування асортименту продукції.
38. Об’єктивна необхідність і зміст планування в особистих господарствах населення.
39. Обґрунтування виробничої програми особистого господарства.
40. Планування взаємодії особистих господарств населення з іншими аграрними, переробними та агросервісними підприємствами в процесі виробництва і реалізації продукції.
41. Особливості методики планування витрат і собівартості продукції в особистих господарствах населення.
42. Соціальна ефективність розвитку особистих господарств населення.
Тема 5. Планування використання основних засобів, трудових ресурсів та обслуговуючих виробництв
5.1. Планування використання основних засобів виробництва.
5.2. Планування витрат праці і чисельності працюючих.
5.3. Планування фонду оплати праці і продуктивності праці.
5.4. Планування роботи автопарку і живого тягла.
5.5. Планування потреби і використання електроенергії.
Планування використання основних засобів виробництва
Аграрні фахівці повинні не тільки знати основні фактори, що визначають технічний рівень підприємства (склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби; рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; енерго- і фондоозброєність праці), але й уміти визначати та обґрунтувати включення в план технічного розвитку підприємства тих з них, які в умовах конкретного господарства сприятимуть підвищенню його технічного рівня та ефективності. В цілому планування основних засобів виробництва включає обґрунтування техніко-технологічного розвитку, обсягів механізованих робіт і затрат на експлуатацію техніки, а також амортизаційних відрахувань.
Найбільш важливими показниками, що характеризують техніко-технологічний розвиток, є охоплення робітників механізованою працею, частка механізованої праці в загальних затратах праці (нині цей показник складає біля 25-30 %), ступінь механізації виробничих процесів.
Вихідною базою для планування технічного розвитку є перспективні плани підприємства. При цьому для вибору організаційної форми використання техніки (тобто господарство планує використовувати: тільки власну техніку; власну і орендовану; тільки орендовану) одночасно слід ураховувати чисельність і склад трудових колективів, закріпити за ними землі та інші засоби виробництва. Земля і техніка (власна і орендована) мають бути в одних руках – товаровиробника, господаря на землі.
Якщо великим сільськогосподарським підприємствам доцільно створювати власний машинно-тракторний парк, то дрібним (фермерським та ін.) – частку техніки концентрувати в обслуговуючих кооперативах та використовувати техніку машино-технологічних станцій. Для обслуговування селянських господарств доцільно використовувати техніку сільськогосподарських підприємств, фермерів, машинно-технологічних станцій тощо.
Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють послідовно:
- спочатку визначають річний обсяг механізованих робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (або фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (1 голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а також у тваринництві (при відсутності технологічних карт) ці розрахунки виконують з використанням інших способів або за даними минулих років;
- визначають можливість власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів і самохідних комбайнів різних марок на їхній плановий виробіток. Останній обчислюють з урахуванням фактичного виробітку за 2-3 останні роки, а також даних щодо можливого підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на 1 машину залежно від забезпеченості ними господарства;
- порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт (результати першого розрахунку) з можливостями власного машинно-тракторного парку (результати другого розрахунку). Якщо можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, розробляють заходи щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання повної техніки тощо. В інших випадках, навпаки, вишукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, широкого використання техніки в окремих галузях.
Одним із вузлових питань є планування витрат на використання техніки. Собівартість планових механізованих робіт складається з прямих витрат (оплата праці механізаторів, вартість паливо-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техогляди) і накладних (оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання та приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.). Практично всі статті витрат визначаються шляхом множення відповідних нормативів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських культур чи 1 голову худоби на планові посівні площі і поголів’я худоби.
Розглянемо як визначаються вказані нормативи. Зокрема, нормативи із затрат праці та її оплати, а також витрат пального і мастильних ріалів у рослинництві визначаються у нормативних технологічних картах, а в тваринництві та інших галузях – на основі госпрозрахункових завдань за окремими розрахунками. Планову потребу в паливі визначають також за плановим обсягом робіт в умовах еталонних гектарах (нормо-змінах) і нормативами витрат палива на одиницю роботи по марках тракторів, які встановлюють у господарстві за фактичними витратами палива за 2-3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Що стосується мастильних матеріалів, то потреба в них встановлюється у % від кількості основного палива (по моторному маслу в залежності від марки тракторів цей показник коливається в межах 3,8 – 5,0 %, а по трансмісійних маслах – 0,4 – 1,3 %).
Амортизаційні відрахування по тракторах, комбайнах та інших сільгоспмашинах і знаряддях обчислюють незалежно від їхнього виробітку за встановленими (у відсотках до їхньої вартості) нормами, які наведені в табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Норми амортизації у відсотках до балансової вартості за групами основних засобів
| Група основних засобів | Норма, % |
| Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої | |
| Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи | |
| Інші основні засоби, не включені до вищеперелічених |
Планування амортизаційних відрахувань слід здійснювати в зазначеній послідовності:
- для обчислення амортизаційних відрахувань розробляють зведену відомість, в якій основні засоби групують за об’єктами планування і нормами амортизації;
- зазначені суми амортизаційних відрахувань слід правильно віднести на об’єкти планування:
1) щодо основних засобів спеціального призначення (зерно-, буряко-, картоплезбиральні комбайни, сівалки, буряконавантажувальні, корівники та ін.) – амортизаційні відрахування відносяться безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур і галузей. За необхідності (щодо техніки для вирощування зернових і соняшнику) розподіл відрахувань здійснюється пропорційно посівним площам;
2) щодо основних засобів універсального призначення (трактори, тракторні причепи та ін.) – амортизаційні відрахування по них на об’єкти планування та обліку витрат розподіляють пропорційно не до обсягів механізованих робіт, а до витрат палива;
3) таку ж саму методику (пропорційно витраченому пальному) застосовують і щодо групи ґрунтообробних машин і машин для внесення добрив;
4) розподіл амортизаційних відрахувань за кормоцехами, сховищами кормів тощо здійснюють між окремими галузями тваринництва пропорційно планової потреби кормових одиниць цих галузей.
Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають: для тракторів і самохідних комбайнів – виходячи з планових витрат палива і питомих нормативів витрат із розрахунку на витрачену машиною певної марки 1т палива; для причіпних і начіпних сільськогосподарських машин – виходячи з планового виробітку нормо-змін і питомих нормативів витрат з розрахунку на нормо-зміну. Ці нормативи фахівці встановлюють в господарстві відповідно до марок машин на ці цілі в минулі роки.
Планування витрат праці і чисельності працюючих
В цілому план з праці включає такі розділи: 1) розрахунок затрат праці, чисельності та складу працівників господарства; 2) розрахунок планової продуктивності праці та трудомісткості виробництва продукції; 3) план з оплати праці.
Розглянемо перший розділ, головною метою якого є планування чисельності працівників – необхідної для виконання виробничої програми підприємства їх чисельності і забезпечення найбільш повного і раціонального ви використання трудових ресурсів. Середня чисельність працюючих у сільськогосподарському підприємстві визначається як частка від ділення нормативного часу на проведення робіт у даному виробництві на показник реального фонду робочого часу одного працівника.
Планова чисельність працівників у рослинництві (Чп) визначають за формулою:
| Чп = | Тв | , |
| Фч х Кн |
де Тв - затрати праці по виробничій програмі, люд.-год.; Фч – фонд робочого часу одного працюючого, год.; Кн – коефіцієнт виконання норм виробітку. При цьому затрати робочого часу в людино-годинах (Тв) обчислюють множенням нормативів затрат праці з розрахунку на 1 га площі сільськогосподарських культур на планові посівні площі згідно технологічних карт (в яких ці розрахунки проводяться по окремих технологічних процесах з використанням нормативів на одиницю робіт які помножують на обсяги виконання робіт).
Річний фонд робочого часу працівника визначають так: із 365 календарних днів року виключають 52 вихідних днів, кількість святкових днів за рік, а також тривалість відпустки (отримаємо приблизно 270 днів). Для перерахунку цієї величини в людино-години необхідно помножити кількість робочих днів на середньорічну тривалість робочого дня в людино-годинах. При 40 – годинному робочому тижні середня тривалість робочого дня становить 6,67 год. (40 год.: 6 дн.). У напружені періоди тривалість робочого дня в рослинництві може збільшуватись до 10 год. з наступним зниженням в інші періоди (до 5 год).
Чисельність працівників у тваринництві планують з урахуванням середньорічного поголів’я худоби та птиці за їхніми видами і технологічними групами (П), технічно обґрунтованих норм обслуговування тварин одним працівником (Ноб), а також коефіцієнта змінності (Кз). При цьому середньорічну потребу працівників певної професії для обслуговування поголів’я конкретної технологічної групи тварин (Чп) обчислюють за формулою:
| Чп = | П | х | Кз |
| Ноб |
У тваринництві трудові процеси повторюють щодня і тому потрібно планувати чисельність підмінних працівників, які визначають як добуток основних працівників на співвідношення між кількістю неробочих (наприклад, 86 днів, які складаються із вихідних, святкових і відпустки) і робочих днів у році. Це співвідношення складає 0,30 – 0,31.
Свої особливості щодо визначення забезпеченості господарства трудовими ресурсами є і в обслуговуючих підсобних виробництвах.
Після визначення потреби в трудових ресурсах по окремих видах діяльності для обґрунтування джерел покриття нестачі чи можливостей раціонального використання її лишків складають баланс трудових ресурсів за місяцями і на рік. З урахуванням балансу трудових ресурсів складаються всі робочі плани.
Планування фонду оплати праці і продуктивності праці
Згідно із Законом України «Про оплату праці» підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, систему заохочувальних і компенсаційних витрат. У той ж час у процесі планування фонду оплати праці слід ураховувати, що держава певною мірою регулює оплату праці підприємств усіх форм власності шляхом: установлення величини мінімальної заробітної плати та інших норм; оподаткування доходів працівників; установлення умов і розмірів оплати праці керівників і працівників підприємств і установ, що фінансуються з бюджету.
Плануючи фонд оплати праці до нього включають: основну і додаткову оплату грішми і натурою, що пораховані за обсяг виконаних робіт, вироблену продукцію, відпрацьований час за прийнятими в господарстві нормами і розцінками; оплату за своєчасне і якісне виконання робіт; підвищену оплату на збиранні врожаю; доплати за майстерність, класність, стаж роботи за спеціальністю, за підвищення продуктивності і збереження поголів’я тощо; оплату праці за роботу у святкові дні; оплату відпусток.
Фонд оплати праці в господарствах визначають переважно двома способами: 1) на основі розрахунків середньорічної чисельності за категоріями і професіями працюючих та їх планової середньомісячної оплати праці; 2) за нормами оплати праці з розрахунку на 100 грн. валової (товарної) продукції або валового доходу (чистої продукції).
У процесі планування слід мати на увазі, що доплати і премії за підсумками року керівникам і спеціалістам підприємства понад установлені їм посадові оклади не можуть перевищувати середнього розміру доплат і премій у процентах до тарифного фонду оплати праці, нарахованого основним працівникам, зайнятим у виробничих галузях без надбавки за класність і стаж роботи. Порядок оплати спеціалістів, які працюють у виробничих підрозділах, визначають колективи цих підрозділів самостійно за рахунок і в межах їхнього госпрозрахункового доходу (чистої продукції). Оплата праці керівників і спеціалістів, що відповідають за роботу певної групи галузей (рослинництва, тваринництва, промислового виробництва), здійснюється за результатами роботи галузей.
Річний фонд оплати праці для працівників усіх професій розраховують на 12 місяців за винятком тих, кого потрібно замінити під час відпустки (працівники тваринництва, сторожі та ін.), для яких оплату на рік планують без кількості робочих днів відпустки. Оплату за відпустку визначають за відсотки до річного планового фонду оплати праці. Розмір відсотка визначається як відношення тривалості відпустки до кількості робочих днів у році за відповідною категорією працівників.
Робота колективів господарства має бути націленою на підвищення продуктивності праці, яка в планах і звітах розраховується такими показниками: вартість валової продукції рослинництва і тваринництва (у порівняльних цінах) у розрахунку на 1 середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському підприємстві, і на 1 людино-годину з відокремленням у тому числі в рослинництві й тваринництві. Поряд з цим визначається трудомісткість одиниці окремих видів продукції, виконання норм виробітку трактористами-машиністами, їх змінний та сезонний виробіток в умовах еталонних гектарах, зібрана за зміну і сезон площа і намолочено зерна комбайнерами та ін.
При обчисленні вартості валової продукції рослинництва оцінюють збір урожаю всіх видів продукції (основної, супутньої і використовуваної побічної) планового року, посіви культур на зелене добриво, роботи по закладанню та вирощуванню молодих багаторічних насаджень, враховується також зміни вартості незавершеного виробництва. Вартість зерна і насіння зернових культур обчислюють за масою після доробки, а цукрових буряків – за заліковою вагою, кукурудзи на зерно – за масою зерна (а не качанів). Зелену масу, що використовується для одержання силосу, сінажу, трав’яного борошна, повторно в вартості цих продуктів не враховують. У валову продукцію тваринництва включають вартість продуктів, одержаних під час вирощування і господарського використання тварин (молока, вовни, яєць, меду, воску, шкурок, гною тощо), вартість вирощеного малька і виловленої товарної риби в ставках і природних водоймах в умовах культурного рибництва, вартість вирощування худоби, птиці та інших тварин.
Що стосується витрат праці для визначення планової продуктивності праці, то поряд з прямими витратами праці і середньорічною чисельністю працівників у рослинництві і тваринництві обчислюють і додаткові затрати, що розподіляють на всі галузі господарства. До них відносяться витрати праці з обслуговування вантажного автотранспорту, живої тяглової сили, з поточного ремонту, заготівлі матеріальних цінностей.
Особливу увагу при планування продуктивності праці приділяють шляхам її підвищення. Останнє можливе за рахунок збільшення виробництва валової продукції і скорочення чисельності працівників на підприємстві і зменшення затрат праці внаслідок удосконалення технології та організації виробництва.
Планування роботи автопарку і живого тягла
Витрати на перевезення вантажів і виконання вантажно-розвантажувальних робіт становить 20 - 25 % на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції. Їх зменшення – значний резерв зниження собівартості продукції.
На транспортних роботах використовують як автомобілі, так і трактори з причепами, гужовий транспорт та ін. Вибір транспортного засобу залежить від дальності перевезень, стану доріг, рівня навантажувально-розвантажувальних робіт.
Планування вантажоперевезень включає визначення їх загального обсягу, їх раціонального розподілу у часі, за напрямами діяльності і видами транспортних засобів. На розмір перевезень впливають обсяги вантажної маси (т) та повторність перевезень. Добуток цих величин і становить обсяг перевезень вантажів. При цьому враховують розміру виробництва і реалізації продукції, заплановані агро- і зоотехнічні заходи.
Добуток обсягів перевезень вантажів на середню відстань дасть розмір вантажообігу в тонн-кілометрах. Фактори, що впливають на вантажообіг, схематично наведено на рис. 5.1.
 |
Х Х
 |  |
|
|
|
Рис. 5.1. Схема факторів, що впливають на вантажообіг
Транспортні витрати залежать від товарообігу та собівартості 1 т-км. Остання, в свою чергу, залежить від раціонального поєднання окремих видів транспорту в господарстві (виходячи із об’ємної маси вантажів, діапазону відстаней перевезень і дорожніх умов), а також організації використання транспорту (рис. 5.2).
.
|
|
|
|
|
|
| ||||||||||
Рис. 5.2. Схема факторів, що впливають на собівартість 1 т-км.
Критерієм ефективності використання автотранспорту у поточному плануванні слід вважати зниження собівартості перевезень. При перспективному плануванні таким критерієм має бути скорочення прямих приведених витрат (Сп):
Сп = Сі + Ен · Кі,
О
де Сі – прямі експлуатаційні витрати за і – тим варіантом; Кі – капітальні вкладення за тим самим варіантом; Ен – галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, прийнятий у розмірі 0,25; О – обсяг робіт.
Більша частина сільськогосподарських перевезень виконується вантажними автомобілями (50 – 60 % вантажів). Тракторами з причепами перевозиться 35 – 40 % вантажів і використовуються вони на відстань не більше 5 км (на перевезеннях кормів, добрив, будівельних матеріалів та ін.). Гужевий транспорт доцільно застосовувати на перевезення дрібних вантажів на відстань до 1 – 3 км. Вибір оптимального варіанта використання транспортних засобів можливий шляхом розв’язання транспортної задачі лінійного програмування, критерієм оптимальності якої доцільно брати мінімальний розмір вантажообігу, що в однакових умовах перевезення вантажів відповідатиме мінімальним витратам. Якщо ж дорожні умови транспортування певного вантажу суттєво відрізняються, то за критерій оптимальності при вирішенні транспортної задачі слід приймати мінімум витрат. Такі задачі можна вирішувати з невеликими витратами часу методом апроксимації (наближених обчислень).
При плануванні використання автомобілів обсяги робіт і витрати доцільно розраховувати як у цілому по автопарку, так і щодо кожної марки автомобілів. Річний і місячні плани складають з урахуванням очікуваного виробництва продукції загальногосподарських робіт, надання послуг населенню та іншим господарствам. При цьому використовують дані за минулі роки.
Плановий вантажообіг (т-м) автопарку чи автомобілів окремої марки (Воб) визначають за формулою:
Воб = Вп · Кв · 365 Кпар · Спр Кпр,
де Вп – вантажопідйомність автомобілів, т; Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності; Кпар – коефіцієнт використання парку або автомобіля; Спр – середньодобовий пробіг одного автомобіля; Кпр – коефіцієнт використання пробігу.
При плануванні техніко-економічних коефіцієнтів використання автомобілів враховують фактично досягнуті в господарстві показники за минулі роки і намічають заходи щодо поліпшення використання автопарку в плановому році (покращення якості доріг, організація роботи у дві зміни, підвищення технічної готовності парку, рівня механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, удосконалення організації маршрутів, нарощування бортів автомобілів, використання причепів і спеціальних пристосувань для сипких, легковагових і довгомірних вантажів та ін.).
Коефіцієнт використання вантажопідйомності (Кв) визначається відношенням фактичної середньої завантаженості автомобіля до його середньої (технічної) вантажопідйомності (його планують у межах 0,85 – 0,9). У свою чергу, середню завантаженість однієї машини в тоннах визначають як відношення річного обсягу вироблених тонно-кілометрів до пробігу автомобілів з вантажем.
Коефіцієнт використання автопарку визначається відношенням кількості машинно-днів у роботі до машинно-днів перебування автомобілів у господарстві (планують як правило, у межах 0,7 – 0,75). Він в основному залежить від рівня технічної готовності парку, який визначають як відношення числа машинно-днів перебування автомобілів у технічно справному стані до загальної кількості машинно-днів перебування їх в господарстві.
Середньодобовий пробіг автомобілів установлюють з урахуванням конкретних умов їхньої роботи (якість доріг, відстань перевезень), а також фактичних показників середнього пробігу автомобілів у минулі роки. А коефіцієнт використання пробігу визначається як відношення пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу автомобіль і планується межах 0,5 – 0,55.
Порівнюючи плановий обсяг вантажоперевезень з можливим обсягом (виходячи із кількості і стану транспортних засобів) визначають рівень забезпеченості господарства вантажним автотранспортом. Якщо власного транспорту не вистачає, вирішують питання щодо залучення транспортних засобів. При цьому порівнюють собівартість 1 т-км перевезень, що здійснюються залученим транспортом, із собівартістю 1 т-км перевезень, які здійснюють власним автотранспортом.
У структурі собівартості автотранспортних робіт оплата праці займає до 20 %. В оплату праці шоферів включають лише те, що нараховується за виконання робіт з перевезення вантажів. При плануванні їх фонду оплати праці виходять середньорічної чисельності водіїв, розрахункових місячних ставок і з урахуванням різних доплат (за класність, за виконання наднормових робіт, суміщення обов’язків, під час збирання врожаю та ін.). У багатьох господарствах оплату праці водіїв на перевезені вантажів планують за нормативами оплати праці на 1 т-км (1т) з урахуванням марок машин і планового вантажообігу. Ці нормативи встановлюються на основі аналізу роботи автотранспорту минулих років.
Витрати на пальне і мастильні матеріали (питома вага яких у собівартості автотранспортних робіт займає до 50%), а також витрати на ремонти і технічне обслуговування автомобілів планують по марках машин по нормативах на 100 (або 1000) км пробігу або вантажоперевезень (в т-км). У зимовий час норми витрат палива підвищуються на 5 – 15 % (а іноді – до 30 – 35 %). Витрати мастильних матеріалів планують у відсотках від кількості основного палива.
Амортизаційні відрахування обчислюють за нормою відрахування 25 % від балансової вартості автомобілів на кінець звітного періоду.
Накладні витрати визначають у цілому по автопарку і розподіляють за марками машин пропорційно до прямих витратна їх експлуатацію. Інші види затрат (дрібний інвентар, електроенергія, поточний ремонт будівель і споруд, опалення гаража тощо) розраховують виходячи із конкретних умов господарства шляхом складання кошторисів або з урахуванням фактичних витрат на ці цілі в минулі роки.
Для визначення собівартості одиниці роботи (у цілому по автопарку і для окремих марок автомобілів) загальну суму витрат ділять на плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажообігу. Одночасно плануються організаційно-технічні заходи щодо підвищення продуктивності автопарку і зниження собівартості перевезень, які спрямовані на економію палива і мастильних матеріалів, підвищення швидкості руху автомобілів, збільшення строків міжремонтних пробігів, стимулювання працівників.
