Тема 4. Обґрунтування виробничої програми господарства 3 страница

При плануванні роботи живого тягла визначають коне-дні виходячи із наявності худоби і кількості днів роботи 1 голови. У рослинництв і затрати коне-днів визначають за технологічними картами, у тваринництві – в залежності від кількості тварин і навантаження на коня, на інших роботах – ураховуючи дані за минулі роки.

При плануванні витрат на утримання робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, на медикаменти, кування коней, електроенергію та ін. Діленням всієї суми витрат на кількість коне-днів визначають собівартість 1 коне-дня.

 

Планування потреби і використання електроенергії

 

Втрати електроенергії планують окремо для виробничих і невиробничих потреб. Більшість господарств потребу в електроенергії обчислюють за фактичними витратами в попередньому році, ураховуючи тенденції за останні роки.

Більш прогресивним є нормативний метод планування потреби в електроенергії. При цьому використовують нормативи на одиницю роботи та укрупненні нормативи з розрахунку на 1 га посіву культур, на 1 м² посіву овочів закритого ґрунту, 1 голову тварин, 1000 голів птиці, 1 т обробленої продукції, на 1 жителя населеного пункту. Така деталізація дає можливість диференціювати нормативи з урахуванням рівня механізації виробничих процесів, що підвищує зручність розрахунків.

Однак слід відмітити, що зазначені нормативи недостатньо диференційовані за зонами країни і засобами електрифікації. Тому для електроустановок залежно від наявних машин, їхньої продуктивності і потужності електродвигунів господарства обчислюють річну потребу в електроенергії (Пе) за формулами:

 

Пе = Wі Ді Ті; Пе = WіOp,

Рі

де Wі – потужність електроустановки, кВт/год.; Ді – кількість днів роботи установки; Ті – тривалість роботи установки протягом доби, год; Ор – плановий обсяг робіт, т,м³; Рі – продуктивність за 1 год. основної роботи, т, м³.

Що стосується планових витрат на експлуатацію електрогосподарства, то вони включають вартість отриманої зі сторони електроенергії, оплату працівників цеху, амортизаційні відрахування та ін.. Більшість витрат припадає на оплату праці, яку планують відповідно до нормативів штатної чисельності, посадових окладів і тарифних ставок.

Діленням всіх витрат на кількість використаної електроенергії в кіловат-годинах обчислюють планову собівартість 1 квт-год. Одночасно планують напрями досягнення більш ефективної роботи електроцеху за рахунок запровадження внутрішньогосподарського розрахунку, який включає: доведення до цеху ліміту використання електроенергії та експлуатаційних витрат на рік і за кварталами, а також умови і розміри матеріального заохочення (преміювання безаварійної роботи, запобігання перевитрат ліміту електроенергії і експлуатаційних витрат та ін.).

 

Контрольні питання

1.Планування технічного розвитку підприємства: суть, завдання, послідовність.

2.Показники, що характеризують технічний рівень підприємства.

3.Планування організаційних форм використання техніки.

4.Планування обсягів механізованих робіт..

5.Планування використання сільськогосподарської техніки.

6.Планування витрат на використання сільськогосподарської техніки і собівартості механізованих робіт.

7.Планування амортизаційних відрахувань.

8.Методика віднесення амортизаційних відрахувань на об’єкти калькуляції.

9.Планування витрат на технічне обслуговування і ремонт сільськогосподарської техніки.

10.Методика віднесення витрат на технічне обслуговування і ремонт основних засобів на об’єкти калькуляції.

11.Методика визначення планової кількості поточних і капітальних ремонтів, технічних обслуговувань.

12.Завдання плану з праці, його зміст і зв'язок з іншими розділами планів.

13.Планування витрат праці і чисельності у рослинництві.

14.Планування затрат праці і чисельності у тваринництві.

15.Баланс з праці та методика його розроблення.

16.Планування фонду оплати праці по господарству.

17.Планування фонду оплати праці за сферами діяльності.

18.Планування фонду оплати праці за категоріями працюючих.

19.Планування фонду оплати праці внутрішньогосподарськими підрозділами.

20.Показники продуктивності праці і методика їх обчислення при плануванні.

21.Обгрунтування планових заходів з раціонального використання трудових ресурсів і резервів підвищення продуктивності праці.

22.Планування вантажоперевезень та розподіл їх за видами транспортних засобів.

23.Схема факторів, що визначають транспортні витрати господарства.

24.Планування техніко-економічних коефіцієнтів використання автомобілів.

25.Критерії ефективності використання окремих видів транспорту в господарстві у поточному і перспективному плануванні.

26.Сфери використання окремих видів транспорту на сільськогосподарському підприємстві.

27.Структура витрат на автотранспортні роботи і методика визначення планової собівартості одиниці роботи.

28.Планування потреби і вартості паливно-мастильних матеріалів автопарку.

29.Планування витрат на ремонт і технічне обслуговування автомобілів.

30.Обгрунтування плану використання живої тяглової сили.

31.Планування витрат на утримання та використання коней.

32.Методика визначення планової собівартості коне-дня.

33.Визначення планової потреби в електроенергії за сферами діяльності господарства.

34.Планування витрат та обчислення собівартості 1квт-год. електроенергії.

35. Порядок віднесення витрат на обслуговування виробництва та об’єкти їх планування по основному виробництву.

Тема 6. Планування собівартості продукції і фінансовий план підприємства

6.1. Планування витрат на виробництво продукції.

6.2. Визначення планової собівартості продукції.

6.3. Фінансовий план: його побудова і оцінка.

 

Планування витрат на виробництво продукції

Витрати підприємства, що пов’язані з виробництвом і збутом продукції, а також з виконанням робіт і наданням послуг, складають собівартість продукції. Витрати планують у зв’язку виробничою програмою. При цьому затрати узгоджуються з наявними ресурсами (включаючи їх придбання) і ураховуються норми і нормативи матеріальних і трудових витрат, які до планування уточнюються і корегуються.

Згідно «Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств», затверджених наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України 18.05.2001 р. (№ 132), всі витрати за характером виконання і функціональним призначенням можна поділити на такі групи:

- операційні витрати;

- фінансові витрати;

- витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими.

У свою чергу операційні витрати розподіляють на такі, що:

а) включаються у виробничу собівартість (прямі матеріальні витрати, на оплату праці та інші прямі витрати, загальновиробничі витрати);

б) не включають у виробничу собівартість продукції (адміністративні витрати, на збут продукції, інші операційні витрати).

З метою обґрунтованого визначення собівартості всі операційні витрати групуються за статтями. Згідно вищенаведених методичних рекомендації аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями:

1) втрати на оплату праці із соціальними відрахуваннями, які нараховуються згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці (наприклад, в рослинництві – за сільськогосподарськими культурами, виходячи із планових посівних площ і нормативів витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю площі згідно нормативних технологічних карт). Що стосується відрахувань на соціальні заходи, то в них включають відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємств та ін. (за нормами, встановленими законодавством);

2) насіння і посадковий матеріал – включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, крім саджанців для молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. Затрати на насіння і посадковий матеріал обчислюють множенням запланованої для висіву їх маси на фактичну собівартість вирощування і доведення до посівних кондицій (коли використовують насіння передпланового року) і на планову собівартість насіння власного врожаю планового року та ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного у порядку обміну, включають собівартість зданої кількості, доплати за посівні кондиції одержаного насіння і витрати з обміну;

3) пальне та мастильні матеріали – в рослинництві ці витрати визначають згідно технологічних карт, а в тваринництві – згідно технологічних операцій з обслуговування відповідних видів і груп тварин. При цьому вартість пального і мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів визначається комплексною ціною 1 т основного пального і відповідної йому кількості мастил;

4) добрива та 5) засоби захисту рослин і тварин обчислюють, виходячи із запланованої маси їх використання за культурами і групами тварин. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, органічні добрива – за нормативною собівартістю (включаючи витрати на вирощування сидеральних культур і вартість побічної продукції). Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин та тварин, навантаження їх в транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле і внесення в грунт чи обробіток посівів списують на конкретну сільгоспкультуру за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включають. Препарати, що придбані за рахунок асигнувань з бюджету, не включають до складу виробничих витрат і списують на зменшення сум цільового фінансування. Витрати на захист тварин обчислюють виходячи з рекомендованих норм по кількості засобів і цін придбання (при цьому розробляються річні нормативи витрат у розрахунку на 1 середньорічну голову за видами і статевовіковими групами тварин і птиці);

6) корми – визначають вартість кормів як добуток визначеної раніше потреби кормів за їх видами для кожної групи тварин (по яких обчислюється собівартість продукції) на середню вартість 1ц кормів за їх видами. При цьому вартість кормів з врожаю передпланового року оцінюють за фактичною собівартістю їх виробництва, урожаю планового року – за плановою собівартістю, а купованих – за цінами придбання. У вартість концентрованих кормів, одержаних за обміном, включають вартість зданого в обмін зерна, витрати на його доставляння на обмінний пункт і одержаних кормів, а також різницю між вартістю одержаних від обміну кормів і зданого в обмін зерна. На цю статтю відносяться також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях, які відносяться безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі кормів, що будуть згодовані в плановому році;

7) сировина і матеріали – в ці витрати включається вартість сировини і матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції (компоненти для виготовлення комбікормів, борошна, круп, овочевих, фруктових і виноградних виробів, а також виробів із тваринницької сировини – вартість худоби, птиці, молока та ін.). Планування витрат ґрунтується на прогресивних нормативах витрат сировини, спецій, матеріалів, тари палива, електроенергії на одиницю продукції, з урахуванням запланованого асортименту продукції і розфасування, а також діючих на них цін і тарифів;

8) робота та послуги – це вартість послуг власного та залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту, а також електроцеху, постачання газу, води тощо. Вартість робіт за об’єктами планування та обліку витрат обчислюють множенням встановлених натуральних нормативів (тонн-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин, кубічних метрів води та газу тощо) на 1 га чи іншу технологічну одиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Цей вартісний норматив потім множать на площу посіву культури, голову худоби і т.д.;

9) витрати на ремонт необоротних активів (основних засобів) включають: суми та оплату працівників, зайнятих на ремонтних операціях, і використання матеріалів на ремонт і обкатування машин; вартість послуг сторонніх організацій і власних ремонтних майстерень і парників, а також витрати на ремонт і зміну гусениць і гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин. Ці затрати обчислюються на основі установлених нормативів. В останній час витрат на ремонт і технічне обслуговування все більше планують у відсотках до балансової вартості техніки з подальшим розподілом на види продукції по установленій методиці;

10) інші витрати на утримання основних засобів – витрати на утримання основних засобів безпосередньо у конкретному виробництві: оплата праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих на технологічних процесах виробництва продукції), а також механіків, сторожів тощо;вартість пального і мастильних матеріалів на переїзди машин з однієї ділянки на іншу; амортизаційні відрахування (методика нарахування яких і розподілу на сільськогосподарські культури і види тварин розглянуто в темі 5 – підрозділі 5.1); витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами, які відносяться на ті культури пропорційно площам, до яких лісові смуги прилягають; витрати на утримання меліоративних споруд, які розподіляють пропорційно площі чи осушених земель; різниця між первісною вартістю та виручкою від вибракування тварин основного стада з віднесенням цієї суми на витрати виробництва певної продукції (молока, приплоду тощо);

11) інші витрати – це прямі витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей (витрати на: пусконалагоджувальні роботи, пов’язані з освоєнням нових виробничих об’єктів; спецодяг та інші малоцінні предмети; підстилку для тварин (солома, торф); штучне осіменіння тварин; будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд для тварин; платежі на страхування майна, тварин, урожаю, окремих категорій працівників; використання природної сировини – за воду з водогосподарських систем, плата за розміщення відходів та ін.);

12) загальновиробничі витрати – які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію (у їх складі виділяють бригадні, фермерські, галузеві, цехові). До складу цих витрат входять: оплата праці працівників апарату управління (агрономів, зоотехніків, ветеринарів), бригадирів підрозділів; орендна плата; амортизаційні відрахування і витрати на ремонт необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки; зношення малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються; на переїзди (утримання легкових автомобілів і роз’їзних коней); транспортне обслуговування (перевезення працівників до місця роботи, води і інвентарю, пального до тракторів і комбайнів); утримання тимчасових споруд (навісів, літніх таборів), витрати на організацію харчування в бригадах. Ці витрати розподіляються між об’єктами планування пропорційно загальній сумі прямих затрат.

 

6.2. Визначення планової собівартості продукції

Отримані по статтях витрати за видами сільгоспкультур і тварин (а також окремо по незавершеному виробництву) становлять собівартість продукції чи робіт. Об’єктами планування та обліку виробничих витрат і калькулювання продукції (1ц зерна і зерновідходів, 1ц молока і 1 голови приплоду і т.д.) визначено у «Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств».

Згідно прийнятих положень по сільськогосподарських культурах, по яких є побічна продукція, при розрахунку собівартості основної продукції спочатку виключають із загальної суми витрати на побічну продукцію. Наприклад, витрати на вирощування і збирання зернових культур (виключаючи витрати з доробки зерна на току в межах календарного року) становлять загальну собівартість зерна, зерновідходів та соломи. У процесі планування собівартості із загальної суми витрат включають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи (виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування і інші роботи,що виконуються у господарстві). Методику оцінки побічної продукції в рослинництві, тваринництві і промислових виробництвах висвітлено у «Методичних рекомендаціях по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства», затвердженого Мінагрополітики і продовольства України.

Отриману після виключення побічної продукції суму витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, приймаючи зерно за одиницю, а зерновідходи порівнюючи до нього за коефіцієнтом, який встановлюється за вмістом у них повноцінного зерна (наприклад, 20–30%). Якщо заплановано зібрати 28000ц зерна озимої пшениці (після доочищення і сушіння), 3000ц зернових відходів (вміст повноцінного зерна 25%) та 30000 соломи і при цьому всі планові витрати на виробництво становлять 1771800 грн, з яких 90000 грн припадає на заготівлю соломи, то розрахунки будуть такі. Нормативна собівартість 1ц соломи дорівнює 3 грн (90000 грн: 30000 ц). Зернові відходи містять 750 ц зерна (3000ц х 0,25), а всього повноцінного зерна буде одержано 28750ц (28000 + 750). Затрати, віднесені на зерно, становлять 1681800грн (1771800-90000), а собівартість 1ц зерна – 58,50 грн (1681800 грн: 28750), собівартість 1ц зерновідходів – 140,15 грн (1681800 · 0,25: 3000).

Свої особливості є при розрахунку собівартості багатьох сільськогосподарських культур. Наприклад, собівартість 1ц зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості стебел) на масу сухого зерна повної стиглості (при базовій 14% вологості). Собівартість цукрових буряків і картоплі обчислюють за фізичною масою коренеплодів (краще за корисною масою, тобто після очищення забрудненості й засміченості). У спеціалізованих овочівницьких і плодівницьких господарствах витрати планують і обліковують щодо кожної культури, а в господарствах, де овочівництво та плодівництво допоміжні, витрати по галузі розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Більш детально особливості визначення собівартості продукції інших галузей рослинництва (кормових культур, силосу, сінажу, продукції лікарських та ефіроолійних культур тощо), а також планування витрат незавершеного виробництва висвітлено у вищезгаданих методичних рекомендаціях по плануванню собівартості і складанню бізнес-плану сільськогосподарського підприємства.

При обчисленні собівартості продукції у тваринництві від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції (пух, перо, шкури та ін.). При цьому у собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки і витрати на її перевезення та подрібнення, витрати на придбання, навантаження, транспортування й зберігання гною, а також амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ і гноєтранспортерів.

У молочному скотарстві планують собівартість 1ц молока і однієї голови приплоду. При цьому собівартість 1 голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. А собівартість 1 кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Виходячи з вказаного, вартість приплоду визначається множенням його поголів’я на 60 і на собівартість 1 кормо-дня. Для визначення собівартості 1ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

У тваринництві також визначають собівартість продукції вирощування та відгодівлі худоби та птиці. Продукцією вирощування є приріст живої маси, одержаний за рік, який визначається як різниця між живою масою поголів’я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою поголів’я, що надійшли в групу впродовж року та які були на початку року. Собівартість 1ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідальної групи тварин (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

При визначенні собівартості живої маси молодняку і тварин на відгодівлі всіх вікових груп у затрати включають витрати на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартість поголів’я на початок року і що надішли на протязі року, а також вартість приплоду (без вартості загиблих тварин). Загальну кількість живої маси становить маса тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. На основі вказаного розраховується собівартість 1ц живої маси худоби та птиці діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси. Цей показник використовується для обчислення собівартості худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається в господарстві на кінець року.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення) становитимуть собівартість ділового приплоду і приросту живої маси. Собівартість 1ц живої маси поросят на час їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без падежу) поросят, які мають бути відлучені та які залишатимуться під матками на кінець року. Собівартість 1ц приросту живої маси свиней на дорощуванні та відгодівлі визначається як і по великій рогатій худобі діленням загальної суми витрат (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Основними видами продукції вівчарства, між якими розподіляють витрати, є вовна, приріст живої маси і приплід. Крім того, у цій галузі отримують молоко і шкіри, які вважаються побічною продукцією і оцінюються за можливими цінами реалізації. При розподілі витрат між основними видами продукції ягнят в залежності від породи оцінюють від 10% до 15% загальної суми затрат на утримання овець основного стада. Далі із загальної суми витрат на утримання овець віднімають вартість побічної продукції та приплоду і отриману суму розподіляють між вовною і приростом живої маси. При цьому 1ц вовни прирівнюється до 5 одиниць (тобто кількість вовни треба збільшити у 5 разів), а 1ц приросту живої маси – 1 одиниця.

Особливостями планування собівартості у птахівництві є те, що для дорослої птиці визначають собівартість яєць, для молодняку – приріст живої маси, для інкубації – добових пташенят. Для визначення собівартості яєць із загальної суми витрат на доросле поголів’я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції. При визначенні собівартості приросту живої маси по молодняку із загальної суми витрат виключають не тільки вартість побічної продукції, а й запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Що стосується собівартості добових пташенят, то вона складається із вартості закладених в інкубатор яєць і витрат з їх інкубації без урахування використовуваних відходів і забитих у добовому віці півників за ціною можливої реалізації.

При плануванні витрат і визначенні собівартості продукції слід мати на увазі, що в собівартість окремих продуктів включаються і загальногосподарські витрати, а також витрати, що пов’язані з реалізацією продукції. Дуже важливим є і налагодження правильного обліку кількості і вартості побічної продукції.

6.3. Фінансовий план: його побудова і оцінка

Суть фінансового планування зводиться до визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для діяльності підприємства, а також джерел їх надходження. Метою такого плану є взаємоузгодження доходів і витрат.

Основними завданнями фінансового плану є:

• забезпечення фінансовими ресурсами виробничу і інвестиційну діяльність підприємства у плановому році;

• визначення напрямів найбільш ефективного вкладення капіталу;

• виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок більш раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансовий план складається для управління поточною та стратегічною діяльністю підприємства. Від його змісту і обґрунтованості залежить взаємовідносини з постачальниками, споживачами, кредиторами, інвесторами, від довіри яких залежать розміри активів підприємства і можливості його ефективного господарювання.

До складових фінансового плану відносяться:

- план обсягів реалізації продукції;

- план доходів і витрат (прибутків і збитків);

- план балансу активів та пасивів підприємства;

- розрахунок точки беззбитковості;

- план руху грошових коштів (готівки).

До фінансового планування тісно примикають також складання довгострокового плану (бюджету), розрахунки капіталовкладень та оцінка інвестиційних проектів, довгострокова стратегія фінансування підприємства.

Звичайно, фінансовий план тісно пов'язаний з іншими розділами плану підприємства (балансами виробництва і використання продукції рослинництва, тваринництва і промислових підрозділів, планом витрат і собівартості продукції). Тобто без урахування виробничої програми фінансовий план неможливо скласти.

У процесі фінансового планування доцільно цю роботу проводити поетапно. Спочатку слід провести аналіз (оцінку) фінансових показників за попередній період, використовуючи баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух готівки. Після цього плануються реалізація продукції і прибутки (збитки) та визначаються напрями і джерела інвестицій, розробляється бюджет готівки (оперативний план). Коротко розглянемо вказані етапи планування.

Аналіз (оцінка) фінансового стану підприємства проводиться з метою пошуку резервів його зміцнення та підвищення прибутковості виробництва як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими організаціями та працівниками підприємства. При цьому ураховуючи, що фінансовий стан залежить від багатьох результатів (виробничих, комерційних та фінансово-господарських), його оцінку можна об’єктивно здійснити тільки за допомогою системи показників, що характеризують господарське становище підприємства, відображають наявність і використання фінансових ресурсів. Така оцінка потрібна як самому підприємству, так і кожному з партнерів підприємства – акціонерів, банкірів, податкових адміністрацій, інших підприємств, у кожного з яких свій критерій оцінки.

Оцінивши фінансовий стан підприємства, визначають планові показники реалізації продукції, цін і прибутковості. При цьому враховують,що вхідні грошові потоки господарства за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні.

Показники фінансового стану підприємства поділяють на 4 групи (табл.6.1).

Таблиця 6.1

Показники фінансового стану підприємства

Групи показників	Методика розрахунку	Нормативне значення
1. Показники ліквідності (платоспроможності) 1.1.Коефіцієнт термінової абсолютної ліквідності     1.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності   1.3.Загальний коефіцієнт покриття	Відношення грошових коштів і прогнозованих фінансових вкладень, а також мобілізованих коштів у розрахунках з дебіторами до короткострокових зобов’язань Відношення матеріально-виробничих запасів витрат до суми короткострокових зобов’язань Відношення поточних активів (оборотних засобів) до поточних пасивів	1 і >     0,5 – 0,7   1 – 2
2. Показники ділової активності 2.1.Коефіцієнт оборотного капіталу 2.2. Коефіцієнт оборот-ності власного капіталу	Відношення чистої виручки до середньої величини вартості матеріальних оборотних засобів, грошових коштів та цінних паперів Відношення чистої виручки від реалізації до середнього обсягу власного капіталу	Прискорення оборотності
3. Показники фінансової стійкості (заборгованості) 3.1. Коефіцієнт забор-гованості	Відношення фінансових зобов’язань (кредити, позички і кредиторська заборгованість) до власного капіталу Відношення власних оборотних засобів (робочий капітал) до загальної величини оборотних засобів Відношення власних оборотних засобів до загальної величини власного капіталу підприємств	Прискорення оборотності
3.2. Коефіцієнт забезпе-ченості власним капіталом (незалежності)
3.3. Коефіцієнт манев-реності власних оборотних коштів
4. Показники рента-бельності 4.1. Рівень рентабельності 4.2.Рентабельність вироб-ничих фондів (норма прибутку) 4.3.Рентабельність продажу	Відношення валового прибутку від реалізації продукції до собівартості цієї продукції Відношення чистого прибутку до середньорічної вартості основних засобів і оборотних коштів Відношення чистого прибутку до обсягу продажу	≤ 0,5   ≥ 0,1   0,2 – 0,5