Походження [ред]
Найстаріше назва японського народу, записане в стародавніх писемних китайських пам'ятках, - Ва.
Довгий час вважалося, що імовірно предки японців, так звані протояпонські («пуескіе») племена, в 1 тисячолітті до н. е.. (А за деякими відомостями і раніше) окремими племенами переселялися на Японський архіпелаг з Корейського півострова [1]. При цьому древнє корінне населення Японії айни і австронезийские племена [2], поступово були витіснені і асимільовані протояпонского племенами, мова яких (який належить алтайської мовної сім'ї) взяв гору, сприйнявши елементи австронезийского субстрату. Імовірно в IV столітті (точно невідомо) з'являється перше загальнояпонського держава - Ямато.
Однак наявні дані не підтверджують настільки масових переселень з континенту в зазначений період. Хоча сам факт переселення на острови окремих пуескіх племен безсумнівний, як і їх культурна роль, але розкидані по островах і дуже обмежені чисельно на першому етапі вони просто губилися серед племен-автохтонів (австронезійських і древнеайнскіх). Так що ні про яку асиміляції в той період мови йти просто не може. Незважаючи навіть на визначальну роль цих племен у становленні древнеяпонского держави Ямато (Ва).
Що стосується древнеяпонского держави, то є множинні відомості, що його освіта відноситься до більш давніх періодів. Згідно з японськими хроніками - до VII століття до нашої ери.
Не варто також плутати сучасних японцям айнів з древнім корінним населенням японських островів. У світлі безлічі досліджень встановлено, що сучасні айни сформувалися досить пізно, приблизно в той же самий час [джерело не вказано 284 дні], що й самі японці. Хоча і безсумнівно, що культурно (особливо в плані мови), та багато в чому і генетично, вони ближче до айноідним протоплеменам епохи Дзьомон, ніж сучасні японці (які в цьому плані ближче до пуескім племенам, який переселився з континенту). Але точно так само як і самі японці, є пізнішим похідним, пройшовши шлях настільки ж тривалої еволюції через ряд культур, епох, етнічних і генетичних змін і запозичень.
Судячи з усього вже стародавні племена, що населяли японські острови в епоху Дзьомон, і складалися переважно з айноідов і меншою мірою австронезийцев, являли собою суміш генотипу і культур. При цьому розкидані по островах окремі племена нових прибульців з континенту («пуескіе» прото-японсько-корейські племена, пов'язані з східно-азіатської гілки монголоїдної раси), були тривалий час у очевидній меншості, гублячись серед корінних племен. Видається цілком очевидним, що прибульці мали значний культурний вплив, сприяючи поширенню поливного землеробства і становленню культури нового типу (що набула поширення в Період Яйої). Навіть на етапі становлення держави Ямато, вона була швидше культурної та організуючою, ніж власне асиміляційної. Витіснити або відразу асимілювати корінне населення для них просто не представлялося можливим (в силу нечисленності). Цей процес був дуже поступовим і тривалим і остаточно завершився на всій території японських островів лише тільки в XIX столітті нашої ери [джерело не вказано 284 дні]. Тільки в міру розвитку древнеяпонского держави, у міру збільшення чисельності, об'єднання та поширення пуескіх племен на островах, у міру активізації змішання монголоїдного (пуескіе племена), айноідного і австронезийского расового типів, цей новий елемент зміг надати не тільки значну культурну але і расове вплив на корінне населення японських островів, що і сформувало поступово сучасний змішаний генотип і етнос японців.
На розвиток японської культури великий вплив зробили Китай, а також Корея, через яку власне і йшло в основному культурне китайський вплив. І, опосередковано, Індія.
Правителями Японії в усі історичні часи були імператори (мікадо), безперервно ведуть свій рід протягом 124 поколінь, починаючи ще з VII століття до нашої ери (часів першого легендарного імператора і заснування японської держави згідно японським хроніками). Вони обожнювалися, рахуючись нащадками богині сонця Аматерасу. У 1192 року влада захопили феодали, цей період називається сьогунат і тривав до 1868 року. У цей період імператорська влада явлалась суто номінальною, реальної ж владою володіли військові правителі - сегуни. У результаті революції Мейдзі в XIX столітті імператорська влада була повністю відновлена, аж до 1945 року, коли після капітуляції Японії знову стала суто номінальною - конституційною. Династія японських імператорів є найдавнішою зі збережених на сьогоднішній день на Землі королівських династій. З 1989 року імператор і «символ держави і єдності народу» - Акіхіто. Монархія - конституційна, законодавчу здійснює парламент. Згідно з традиціями, імператором Японії не може бути жінка, це правило ні разу не порушувалося.
Незважаючи на високу цілісність сучасного японського етносу, в його рамках все ще виділяються окремі етнічні групи, зі своїми звичаями і діалектами обов'язковими для кожної місцевості. Існує і споріднений японцям народ - рюкюсцев [3]. У середні століття рюкюсцев мали свою державність, формально ліквідовану лише у 1879 році. Зараз вони становлять 99 відсотків жителів префектури Окінава, переважаючи також на островах Амамі.
Специфічне явище - «ця», офіційно звані «Токус буракумін» («жителі особливих селищ»). Це нащадки людей «підлих» професій, шкіряників, сміттярів, скоморохів. Антропологічно вони нічим від решти японців не відрізняються, офіційно мають всі цивільні права, але в побуті їх дискримінація зберігається.
Повністю самостійний етнічно народ айни, що не належить до японців, що мав свої расові та культурні особливості, свою мову, витіснення з Хонсю, але ще в XIX столітті населяв Хоккайдо і північні острови, був остаточно асимільований японцями в першій половині XX століття. Антропологічно айни сходять до айноідним протоплеменам епох Дзьомон, і пізніше до племен Емісі, асимільованих японцями в середні століття на Хонсю, але залишили свій слід в їх генотипі і культурі.
Господарство
Традиційними галузями господарства є орне й поливне рисосіяння. Вирощують також чай, овочі, цитрусові, розвинене шовківництво і рибальство. В даний час Японія - високорозвинена індустріальна країна. Не маючи своїх ресурсів, тільки на привізній сировині, японці зуміли розвинути складні й тонкі галузі промисловості: машинобудування, електроніку та ін, - і дуже швидко вийшли на світовий рівень, створивши одну з передових виробляють, технологічних економік світу.
Селища мають лінійну планування. Традиційний будинок - каркасно-стовпової, зазвичай в 1-2 поверху. Характерні розсувні стіни з рам, обклеєних вощеного папером або картоном. Стать піднятий на невеликих палях. Майже повністю він покритий циновками. Столи, стільці, крісла ставляться тільки у вітальнях. Столи низькі, сидять японці зазвичай на колінах, на подушечках. Ліжок немає, сплять на рогожі, під голову кладуть НЕ подушку, а дощечку. Будинок обов'язково прикрашений своєрідними картинами, на яких може бути зображення, малюнок, або ж напис (афоризм, цитата). Вони називаються какемоно.
З ремесел популярні виготовлення ляльок з дерева чи паперу, плетіння кошиків, ваз, віял. Характерні своєрідні види мистецтва: виготовлення з паперу фігур (орігамі), аранжування квіткових букетів (ікебана).
В образотворчому мистецтві японці досягли великої майстерності в гравюрі (класична японська гравюра).
Національний одяг японців називається кімоно (着 物) - це загальний вид верхнього одягу, чоловічий і жіночий. На нижню сорочку - Дзюбан (襦 袢) надаватися основне кімоно нагагі (长 着), підганяється по зростанню і закріплюється вузьким паском, поверх якого зав'язується широкий декоративний пояс оби. На ноги надягають білі шкарпетки - табіc окремим великим пальцем. Літній повсякденне кімоно без підкладки називається юката. Взуття два види: дзорі (草 履) (сандалі, що виготовляються з соломи, шкіри, гуми та ін) і гета - взуття з дерева на двох підставках. В даний час японці в побуті носять європейський одяг. Кімоно можна побачити на новий рік, день повноліття і на японських весіллях.
Жіноче кімоно відрізняється від чоловічого покриємо рукавів. У жінок рукави служать своєрідними кишенями.
Відомо, що з глибокої давнини японцями практикувалася двустадийному похоронна обрядовість, і першою стадією був «Обряд повітряного поховання». Дана обрядовість була витіснена обрядами буддизму [4] [5].
Релігія
Основа сінто - в поклонінні і обожнення природних сил і явищ. Вважається, що все суще на Землі в тій чи іншій мірі одушевлено, обожнений, навіть ті речі, які ми звикли вважати неживими - наприклад, камінь або дерево, і у кожної речі є свій дух, божество (ками). Деякі ками є духами місцевості, інші уособлюють природні явища, є покровителями сімей та пологів. Інші ками представляють глобальні природні явища, такі, як Аматерасу Омікамі, богиня Сонця.
Глави принципом сінто є життя у злагоді з природою і людьми. Світ ками - не потойбічне житло, але загальна природне середовище зі світом людей. Тому людям немає необхідності шукати порятунку в іншому світі, а треба намагатися досягти гармонії з ками в цьому житті.
Сінто є глибоко національної японської релігією і в якомусь сенсі уособлює японську націю, її звичаї, характер і культуру.
Між божествами і людьми існує тісний зв'язок навіть за походженням: сполучною ланкою є мікадо, нащадок Аматерасу і її представник на землі, а також родоначальник всіх японців. Найважливіші легенди щодо божеств, складових пантеон синтоїстів, викладені на початку глави про історію. З них можна бачити, що божества ці мають тісний зв'язок з силами природи і часто навіть представляють їх уособлення.
Головну роль між ними грає богиня сонця Аматерасу; потім є божества місяця, землі, підземного царства, вітру, грому, вогню, води, домашнього вогнища, їжі, заразних хвороб і т. п. До обожнюванню природи в синтоїзмі домішується культ предків: божеські почесті відплачуються тут як колишнім, так і царюючому мікадо, душам героїв і взагалі предків.
Пізніше з'являється буддизм. У Японії він розпадається на кілька сект і переплітається з місцевим синтоїзмом настільки, що не завжди можна зрозуміти, яка секта більше пройнята буддизмом, а яка синтоїзмом. Кожна секта шанує своїх богів. «Амідаістскіе» секти середньовічного походження уповають на рятівника Будду-Аміду (Амітаб). У секті сінгон верховний будда - Дайніті-Нера, «Великий сонячний Будда» В інших сектах шануються група п'яти богів Мео, «Великі Будди мудрості», один з них - Фудо-мео, зображується у вигляді суворого воїна з мечем і злим обличчям. Це значить те, що він знищує жадібність, гнів і невігластво. Основні божества ті ж, що і в інших країнах, їх відповідності: Буцу - Будда, Босацу - Бодхисаттва, Сяка-Нера - Шак'ямуні, Дарума, або Бодайдарума - Бодхідхарма.
Наймасовіша секта - Сока-гаккай, активно втручається в політичне життя країни. Нарешті, найбільш широке поширення набула секта «дзен». Її шанувальників можна зустріти далеко за межами Японії. Її суть - містичне самозаглиблення і осягнення істини поза розуму.
Фактично більша частина японців не віддає перевагу будь-якій релігії. У побуті більшості японців зустрічаються елементи шанування обох релігій. Поряд з цим значна частина японців з повагою ставиться до християнства. Подібне взаємопроникнення і терпимість пов'язані з особливим менталітетом японців, здатністю згладивши кути увібрати в себе різні на перший погляд мало сумісні елементи.
