Згідно сучасним уявленням, 5-6 тис. років тому в смузі від Центральної Європи та Північних Балкан до північного Причорномор'я існувало єдине етномовному освіта - племена індоєвропейців, які говорили на єдиному або принаймні близьких діалектах мови, що отримав назву індоєвропейської мови-основи, з якого розвинулися потім всі сучасні мови індоєвропейської сім'ї. За іншою гіпотезою, індоєвропейський прамову зародився на Близькому Сході і був рознесений по Європі міграціями споріднених племен [7].
Археологи виділяють кілька ранніх культур на рубежі кам'яного і бронзового століть, пов'язаних з поширенням індоєвропейців і з якими асоціюються різні антропологічні типи європеоїдів:
· Культура мегалітів (3 тис. - VIII ст. До н. Е..) - Високий доліхокефал (подовжена голова) з вузьким обличчям.
· Культура шнурової кераміки і бойових сокир (3-2 тис. до н. е..) - високий доліхокефал з широким обличчям. Ареал: від північного заходу європейського узбережжя і Прибалтики до Волги, захоплюючи Скандинавію і землі етногенезу німецьких племен. За традиційною версією, прийнятою в 1930-і роки, германці сформувалися на стику цієї культури з мегалітичний.
· Дунайська культура стрічкової кераміки (5-3 тис. до н. Е..) - Проміжний антропологічний тип між доліхокраніей і мезокраніей, з вузьким обличчям. Ареал: долини Дунаю і верхнього Рейну, зона майбутнього проживання фракийских племен. Існує версія, що розвивається радянськими антропологами, що племена саме цієї культури стали предками германців, мігрували на північ до Ютландії і витіснивши звідти більш ранніх індоєвропейців [8].
На початок 2-го тисячоліття до н. е.. з етномовному спільності індоєвропейців виділилися і розвивалися самостійно племена анатолійцев (народи Малої Азії), арії Індії, іранці, вірмени, греки, фракійці і найбільш східна гілка - тохарци. На північ від Альп в центральній Європі продовжувала існувати етномовні спільність давньоєвропейців, якій відповідає археологічна культура курганних поховань (XV-XIII ст. До н. Е..), Що перейшла в культуру полів похоронних урн (XIII-VII ст. До н. Е..) [9].
Відокремлення етнічних груп з давньоєвропейської спільності хронологічно простежується з розвитку окремих археологічних культур.
Південь Скандинавії представляє регіон, де на відміну від інших частин Європи спостерігається єдність топонімів, що належать тільки до німецького мови [10]. Однак саме тут виявляється розрив в археологічному розвитку між відносно процвітаючою культурою бронзового століття і змінила її більш примітивною культурою залізного століття [11], що не дозволяє зробити однозначного висновку про зародження саме в цьому регіоні німецького етносу.
Германці і кельти
Як зауважив Страбон на початку I століття, зовні і за способом життя германці в усьому були схожі на кельтів, тільки здавалися римлянам більш рослими, світлими (букв. з більш жовтим волоссям) і більш дикими. [18] Коли імператор Калігула побажав влаштувати подання з приводу свого походу до Німеччини (за Рейн), він, оскільки не мав полонених, велів відібрати найбільш високих галлів і пофарбувати їх волосся в рудий колір. [19] Звичай фарбувати волосся в рудий колір був поширений у кельтів і відзначався у деяких німецьких племен.
У свідченнях I в.до н.е.. германці відділялися від кельтів не стільки етнічно, скільки географічно. Цезар в записках про галльську війну повідомляє відомості дружнього галльського племені про повсталих белгов (об'єднання племен в Галлії), яких союзники вважали відбувалися з германців тільки тому, що ті переселилися з-за Рейна. Також і вождь вторглися германців Ариовист за словами Цезаря побіжно розмовляв по-галльски.
Автор середини I в.до н.е.. Саллюстій, розповідаючи про повстання Спартака в 73 р. до н. е.., зауважив про одного з воєначальників повсталих гладіаторів: "Крікс і його одноплемінники - галли і германці - рвалися вперед, щоб самим почати бій." [20] Деякі племена в різних джерелах відносяться то до германців, то до кельтів. [21] Давньоримський автор II століття Діон Кассій висловився так: "Деякі з кельтів, яких ми називаємо германці." [22]
Хоча на німецьких землях вдається класифікувати зброю, фібули та інші речі за стилем як німецькі, на думку археологів вони сходять до кельтських зразкам латенского періоду. [23]
Проте відмінності між ареалами розселення німецьких і кельтських племен простежуються археологічно, перш за все за вищим рівнем матеріальної культури кельтів, поширенню оппидумов (укріплених кельтських поселень), способам поховання. Те, що кельти та германці представляли собою схожі, але не родинні, народи, підтверджується їх відмінним антропологічним будовою і генотипом. У плані антропології кельти характеризувалися різноманітним складанням, з якого складно вибрати типово кельтський, в той час як древні германці представляли собою за будовою черепа переважно доліхоцефалів. [24] Генотип кельтів чітко обмежується гаплогрупою R1b, а генотип населення в ареалі виникнення німецького етносу (Ютландія і південь Скандинавії) представлений в основному гаплогруп I1a і R1a.
