Таджики та узбеки.(9-11)
12. Духовна культура народів Меланезії.(11)
13. Германська группа народів. (12-13)
14. Індійські мовні групи Центральної Америки. (13-14)
15. Етногенез та матеріальна культура населення Фіджі та Океанії. (14-15)
16. Народи Кавказу та їх кількісна характеристика.
17. Народи Південної Азії: етногенез та етнічна історія. (15-17)
18. Матеріальна культура та духовна Північного та Далекого Сходу Росії.
19. Теорія А. Хрдлічки про заселення Америки. (17)
20. Етногенез та матеріальна культура населення Японських островів. (17-19)
21. Теорія про біологічну неповноцінність людських рас.
22. Основні методи етнографічних досліджень. (24 питання з першого документа)
23. Народи Західної Азії: етнічна та демографічна характеристика. (19-21)
24. Койсанські народи Африки (бушмени, готтенготи) (21)
25. Обряд красноїме (свядкування дня роду)
26. Антропологічна класифікація народів світу. (22)
Європейське населення Америки. (22-23)
28. Індійці-землероби Північної Америки (ірокези) (22-23)
29. Мовна класифікація народів світу.(23-24)
30. Індійське населення Північної Америки.
31. Причини, час і місце виникнення людських рас. (24-25)
32. Етнічна та матеріальна культура індійців.
33. Семітські мовні групи Африки. (25)
34. Школа культурних кіл. (25-26)
35. Занняття та матеріальна культура населення арктичних народів Америки.(26-27)
36. Народи Південно-Східної Африки.(27- 28)
37. Народи Поволжя і Приуралля. (28)
38. Одяг селян Північної Африки.(28)
39. Суспільний лад та духовна культура народів Центральної Азії. (29)
40. Іспанська та португальська мови в Латинській Америці. (29-30)
41. Духовна культура населення Полінезії. (30)
42. Монголи: етногенез і матеріальна культура.(30-31)
43. Корроборі (колективні танці) (31)
44. Народи Західної Африки. (32)
45. Народи Південно-Східної Азії. (32-33)
46. Етногенез, матеріальна і духовна культура тасманійців. (33-34)
47. «Понятійний апарат»: етнологія, етнографія. (34-35)
48. Народи Алтайської мовної групи. (35)
49. Індійські мовні групи Південної Америки.
50. Слов'янська группа народів Західної Європи. (36)
51. Народи Східної Азії: мовна та расова класифікація.
52. Доколумбова історія народу майя.
Пігмеї.
Пігмеї — цей термін, використовують для позначення різних етнічних груп в усьому світі, що мають середній ріст дорослих чоловіків менше за 150 см[1] Народи, що мають ріст трохи вище називається "пігмоїди"[2]. Найвідомішими є пігмеї ака, ефе і мбуті Центральної Африки. Є також пігмеї Австралії Таїланду, Малайзії[3] Індонезії, Філіппін, Папуа-Нова Гвінеї, і Бразилії[4] Термін також включає в себе негритосів Південно-Східної Азії.
Етимологія [ред.]
Термін пігмей, що використовується для позначення мініатюрних людей, походить від грецького Pygmaios πυγμαίος - кулак, або міра довжини відповідає відстані між ліктем і суглобом пальця. У грецькій міфології вперше описує плем'я карликів Гомер, і повідомляє, що вони жили в Індіїі на південь від сучасної Ефіопії[5]
Генеза [ред.]
Існує багато теорій для пояснення маленького росту пігмеїв. Найґрунтовніша — зменшення росту може розвинулися як адаптація до низького рівня ультрафіолету у сонячному світлі на нижньому рівні тропічних лісів[6], через це зменшено виробництво вітаміну D в шкірі людини, тим самим обмежуючи поглинання кальцію з їжі для зростання та відновлення кісток[7]
Інші теорії малий ріст пігмеїв пояснюють:
· відсутністю їжі в тропічних лісах,
· низьким рівнем кальцію в ґрунті,
· пристосування до хащ,
· адаптація до спеки і вологості,
· швидке репродуктивне дозрівання в умовах ранньої смертності[8]
Африка [ред.]
Пігмеї декількома етнічними групами живуть в Руанді, Бурунді, Уганді, Демократичній Республіці Конго, Центральноафриканській Республіці, Камеруні, Екваторіальній Гвінеї, Габоні, Республіці Конго, Анголі, Ботсвані, Намібії і Замбії[9]. Більшість пігмеїв є мисливцями-збирачами. Вважається, що в тропічних лісах Конго живуть 250000 — 600000 пігмеїв[10] Проте, хоч більшість пігмеїв мешкають у джунглях, пігмеї-тва живуть у болотах і пустелях.
Групи
Існує принаймні десяток груп африканських пігмеїв, мало пов'язані між собою найвідомішим є мбенге (ака і бака) заходу басейну річки Конго, які говорять банту і убангійськими мовами; мбуті (ефе тощо) тропічних лісів Ітурі, які говорять банту і центральносуданськими мовами, тва Великих Африканських озер говорять мовами банту кірунді і кіга.
Спорідненість з іншими африканцям и.
Поширена думка, що африканські пігмеї є прямими нащадками мисливців-збирачів неоліту Центральної Африки, які були пізніше частково асимільовані або витіснені дехканами, і прийняли їх центральносуданські, убангійські і банту мови. Ця точка зору не має беззаперечної археологічної, генетичної та лінгвістичної підтримки[11][12][13]
Близько 30% слів мови Ака не є банту, і такий же відсоток є до мов Бака і убангійської. Велика частина цього лексичного шару є ботанічними термінами або спеціалізованими термінами мисливців-збирачів. Було висловлено припущення, що це залишки окремих пігмейських мов (Мбенге або "баака"). Наразі "Баака" реконструйована тільки на рівні 15 століття[14]
Генетично пігмеїв вельми відрізняються від всіх інших людських популяцій,. Дослідження генетичних маркерів стверджує, що африканські пігмеї відокремились від решти людської спільноти наступними після койсанів
Функціональна школа в етнології.
ФУНКЦІОНАЛЬНА ШКОЛА
(Або функціоналізм) - один з напрямків в сучас. бурж. етнографії; сформувалася в 1920-х рр.. 20 в., Отримавши свою назву від основоположного для Ф. ш. поняття "функції", під к-рій розуміється сукупність соціально значущих дій, виконуваних кожної структурно певною частиною об-ва для задоволення потреб, властивих членам цього об-ва.
Засновником Ф. ш. вважається Б. Малиновський, вперше позначив терміном "функціоналізм" ("Encyclopedia Britannica", Bd 13, suppl. 1, "Anthropology", Chi., 1926) запропонований ним метод дослідження суспільства як структури, що представляє собою складну органічну сукупність взаємопов'язаних соціальних інститутів (норм, звичаїв, вірувань і т. д.), причому кожен з них виконує свою особливу, життєво необхідну для цього суспільства функцію. На думку Малиновського, усунення будь-якого, навіть самого безглуздого і шкідливого на погляд представників інших товариств обряду, звичаю, встановлення може призвести до порушення функціонального рівноваги усередині даної системи суспільних інститутів і слідом за тим до "дезінтеграції" і загибелі самого суспільства. Малиновський у своїх працях приділяв головну увагу "функції". На відміну від Малиновського, інший видатний теоретик Ф. ш. А. Р. Радкліфф-Браун цікавився в більшій мірі "структурою", тобто органічною будовою самого суспільства, як визначено організованою структурної цілісності, співвідношенням і специфікою взаємодії складових її частин. Нек-риє теоретич. положення Ф. ш. були безсумнівним кроком вперед у розвитку бурж. етнографії, подоланням поглядів панувала в поч. 20 в. культурно-іст. школи, до-раю розглядала культуру як механіч. суму незалежних один від одного рис і елементів. У той же час очевидні реакц. боку теоретич. побудов Ф. ш.: 1) тенденція до відома соціальних закономірностей, явищ і процесів до біологічних; 2) заперечення соціального і культурного прогресу в історії людства; 3) зневага до історії (особливо у Малиновського), прагнення теоретично обгрунтувати неможливість пізнання минулого неписьменних народів, рекомендації обмежуватися вивченням сучасної досліднику ситуації; 4) вимога мистецтв. збереження архаич. звичаїв народів колоній під приводом того, що це в інтересах самих досліджуваних народів.
Становлення Ф. ш. відбувалося в умовах почався кризи колоніальної системи світового імперіалізму і бурхливого зростання нац.-звільнить. рухів. Прагнучи зміцнити свої похитнулися позиції, колоніальні держави намагалися удосконалити т. зв. систему "непрямого управління", суть догрого в передачі тубільної верхівці функцій нижчих ланок колон.-адм. апарату. Збереження влади і впливу цієї верхівки було неможливо без консервації ще вцілілих і навіть відновлення вже зруйнованих європ. колонізацією соціальних і духовних інститутів місцевого "традиційного" суспільства. Звідси яка стала настільки актуальною задача социологич. вивчення колон. народів. Тому прихильники Ф. ш. отримали потужну підтримку колонізаторів і насамперед урядів. органів Бріт. імперії. Ф. ш. дала чимало практич. рекомендацій колон. адміністрації. Серед представників Ф. ш., Крім Малиновського та Радкліфф-Брауна, можна назвати Д. Форда, М. Фортес, Е. Еванс-Притчарда, Р. Ферта, Л. Майр, М. Хантера, X. Купера і мн. ін етнографів, переважно Великобританії і США.
У порівнянні з іншими напрямками бурж. етнографії та соціології 20-х рр.. 20 в. Ф. ш., Безсумнівно, зуміла дати більш обгрунтоване, але вельми консервативне тлумачення багатьох явищ і процесів у суспільстві.
В останні роки життя Малиновський читав лекції в США, де багато соціологів спробували прикласти його ідеї до вивчення сучас. капіталістичного. суспільства. При цьому слід мати на увазі, що концептуальний апарат Ф. ш. був розроблений Малиновським, Радкліфф-Брауном і ін етнографами для і на основі вивчення т. зв. "Традиційних" суспільств з їх застійної і відносно простий соціальною структурою. Додаток цього апарата до дослідження сучас. капіталістичного. суспільства зажадало, звичайно, суттєвих доповнень і коректив. Спробам пояснити за допомогою функціонального методу структуру і динаміку сучас. капіталістичного. суспільства присвячені багато десятків праць бурж. соціологів-функціоналістів, серед яких брало в першу чергу слід назвати вчених США - Т. Парсонса, Р. Мертона та ін..
