Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чис­тий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операцій­но-фінансового важеля

Сила дії операційно-фінансового важеля = Сила дії операційного важеля ∙ Сила дії фінансового важеля = (Виручка від реалізації – Змінні витрати) ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користуєть­ся позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1 %.

Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дає змогу виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного

капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і влас­ного капіталу.

При виборі оптимального поєднання операційного і фінансово­го важеля необхідно враховувати, що одне й те саме значення сили дії операційно-фінансового важеля можна отримати шля­хом різних комбінацій:

- слабкої дії операційного важеля і сильної дії фінансового важеля;

- сильної дії операційного важеля і слабкої дії фінансового важеля;

- помірної дії обох важелів.

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношен­ня власних та позикових засобів, що використовуються підприєм­ством у процесі господарської діяльності.

При вивченні структури інвестованих у підприємство матеріаль­них цінностей та грошових коштів необхідно розрізняти два поняття:

· структура фінансових джерел, тобто частка в загальній величині пасивів власного капіталу, довгострокових і короткострокових зобов'язань;

· структура капіталу – співвідношення між власним і позико­вим капіталом, до якого відносять лише довгострокові зобов'язання.

Від фінансової структури капіталу значною мірою залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рі­вень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансо­вих ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового ме­неджменту в цілому. Саме тому фінансова структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.

Теорія Міллера — Модільяні (модель М-М). Поштовхом для розвитку теорії структури капіталу стала гіпо­теза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Моді­льяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не впли­ває на ринкову вартість підприємства. За допомогою математич­них викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового лівериджу зростає ринкова вартість боргу, то відпо­відно на таку саму суму зменшується вартість оплаченого влас­никами капіталу (капіталізованого прибутку), а загальна ринко­ва вартість фірми не змінюється.

Ринкова вартість фірми = вартість оплаченого капіталу (капіталізованого прибутку) + Вартість боргу

Недоліки моделі М-М (Міллера - Модільяні) полягають у тому, що вона не враховує підвищений ризик при збільшенні позико­вих коштів у структурі капіталу, неоднакові умови оподаткуван­ня фірм, а також додаткові витрати на вихід із кризового стану в періоди спаду фінансової активності.

Теорія статичного компромісу. Ця теорія враховує витрати фірми на вихід із кризового стано­вища в результаті фінансового спаду. Суть її полягає у зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важе­ля. Чим більша заборгованість фірми, тим більша імовірність фі­нансових потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втра­чається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану. Тобто, чим більше по­зикового капіталу використовує підприємство, тим вищі фінан­сові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можли­вості капіталізації прибутку. Водночас зростає імовірність кри­зового стану і виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво зменшує поточну ринкову вартість фірми.

Теорія субординації джерел фінансування (теорія Г. Дональдсона). На початку 60-х років XX ст. Гордон Дональдсон розробив ряд положень, якими й досі керуються фінансові менеджери фірм при обґрунтуванні структури капіталу. Наведено їх зміст:

· щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх дже­рел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;

· розробляючи дивідендну політику, потрібно враховувати майбутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і таким чином розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забез­печити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку й амортизації);

· якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватися такої послідовності: банківські кре­дити, випуск конвертаційних облігацій і тільки в останню чергувипуск нових акцій. Запропонована Г. Дональдсоном субордина­ція джерел фінансування.

Теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Майєра). Ця теорія виникла на базі зіставлення теорій Міллера — Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менедже­ри своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інве­сторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Так, якщо фірма випускає нові акції, збіль­шує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме.

Крім згаданих вище концепцій існують і інші теорії. Але не­зважаючи на такий високий інтерес учених до проблеми структу­ри капіталу, на практиці встановлено, що не має єдиного опти­мального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юн­ктурі товарного і фінансового ринків.

Є лише низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при формуванні цільової структури капіталу підприємства з ме­тою забезпечення найбільш ефективної пріоритетності між рівнем рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом автономії. Ос­новні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в табл. 7.4 [10].

Таблиця 7.4