Лекции.Орг
 

Категории:


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...


Поездка - Медвежьегорск - Воттовара - Янгозеро: По изначальному плану мы должны были стартовать с Янгозера...


Макетные упражнения: Макет выполняется в масштабе 1:50, 1:100, 1:200 на подрамнике...

Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чис­тий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операцій­но-фінансового важеля



Сила дії операційно-фінансового важеля = Сила дії операційного важеля ∙ Сила дії фінансового важеля = (Виручка від реалізації – Змінні витрати ) ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користуєть­ся позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1 %.

Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дає змогу виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного

капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і влас­ного капіталу.

При виборі оптимального поєднання операційного і фінансово­го важеля необхідно враховувати, що одне й те саме значення сили дії операційно-фінансового важеля можна отримати шля­хом різних комбінацій:

- слабкої дії операційного важеля і сильної дії фінансового важеля;

- сильної дії операційного важеля і слабкої дії фінансового важеля;

- помірної дії обох важелів.

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношен­ня власних та позикових засобів, що використовуються підприєм­ством у процесі господарської діяльності.

При вивченні структури інвестованих у підприємство матеріаль­них цінностей та грошових коштів необхідно розрізняти два поняття:

· структура фінансових джерел, тобто частка в загальній величині пасивів власного капіталу, довгострокових і короткострокових зобов'язань;

· структура капіталу – співвідношення між власним і позико­вим капіталом, до якого відносять лише довгострокові зобов'язання.

Від фінансової структури капіталу значною мірою залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рі­вень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансо­вих ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового ме­неджменту в цілому. Саме тому фінансова структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.

Теорія Міллера — Модільяні (модель М-М).Поштовхом для розвитку теорії структури капіталу стала гіпо­теза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Моді­льяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не впли­ває на ринкову вартість підприємства. За допомогою математич­них викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового лівериджу зростає ринкова вартість боргу, то відпо­відно на таку саму суму зменшується вартість оплаченого влас­никами капіталу (капіталізованого прибутку), а загальна ринко­ва вартість фірми не змінюється.

Ринкова вартість фірми = вартість оплаченого капіталу (капіталізованого прибутку) + Вартість боргу

Недоліки моделі М-М (Міллера - Модільяні) полягають у тому, що вона не враховує підвищений ризик при збільшенні позико­вих коштів у структурі капіталу, неоднакові умови оподаткуван­ня фірм, а також додаткові витрати на вихід із кризового стану в періоди спаду фінансової активності.

Теорія статичного компромісу.Ця теорія враховує витрати фірми на вихід із кризового стано­вища в результаті фінансового спаду. Суть її полягає у зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важе­ля. Чим більша заборгованість фірми, тим більша імовірність фі­нансових потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втра­чається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану. Тобто, чим більше по­зикового капіталу використовує підприємство, тим вищі фінан­сові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можли­вості капіталізації прибутку. Водночас зростає імовірність кри­зового стану і виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво зменшує поточну ринкову вартість фірми.

Теорія субординації джерел фінансування (теорія Г. Дональдсона). На початку 60-х років XX ст. Гордон Дональдсон розробив ряд положень, якими й досі керуються фінансові менеджери фірм при обґрунтуванні структури капіталу. Наведено їх зміст:

· щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх дже­рел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;

· розробляючи дивідендну політику, потрібно враховувати майбутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і таким чином розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забез­печити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку й амортизації);

· якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватися такої послідовності: банківські кре­дити, випуск конвертаційних облігацій і тільки в останню чергувипуск нових акцій. Запропонована Г. Дональдсоном субордина­ція джерел фінансування.

Теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Майєра).Ця теорія виникла на базі зіставлення теорій Міллера — Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менедже­ри своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інве­сторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Так, якщо фірма випускає нові акції, збіль­шує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме.

Крім згаданих вище концепцій існують і інші теорії. Але не­зважаючи на такий високий інтерес учених до проблеми структу­ри капіталу, на практиці встановлено, що не має єдиного опти­мального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юн­ктурі товарного і фінансового ринків.

Є лише низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при формуванні цільової структури капіталу підприємства з ме­тою забезпечення найбільш ефективної пріоритетності між рівнем рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом автономії. Ос­новні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в табл. 7.4 [10].

Таблиця 7.4





Дата добавления: 2015-11-23; просмотров: 224 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

  1. II. Вплив інвестиції на рівноважний ВВП та ефект мультиплікатора
  2. Автономне споживання i чинники, що на нього впливають. Графік функції споживання (С). Графік функції заощадження (S)
  3. актори, що впливають на рівень сукупної пропозиції
  4. Алгоритм традиційного фінансового аналізу складається із семи етапів
  5. Алгоритми розрахунку фінансових показників діяльності підприємства
  6. Аналіз беззбитковості виробництва і прибутковості галузі за допомогою показника норми беззбитковості
  7. Аналіз впливу підприємства на навколишнє середовище
  8. Аналіз впливу факторів на зміну рентабельності персоналу
  9. Аналіз впливу факторів на зміну середньорічного виробітку одного робітника
  10. Аналіз впливу факторів на зміну фонду робочого часу
  11. Аналіз сновидінь за допомогою психодрами
  12. Аналіз структури власного та позикового капіталу підприємства і його використання


Поиск на сайте:


© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.