Інтенсивність інвестиційного процесу і пріоритети інвестиційної діяльності підприємства значною мірою залежать від стадії його життєвого циклу

Так, на стадії створення підприємства значні початкові інвес­тиції вкладаються у формування його матеріально-технічної бази. Після введення виробничих об'єктів в експлуатацію зростає по­треба в інвестиціях для створення запасів сировини, готової про­дукції, незавершеного виробництва. Одночасно значні кошти мають витрачатися на здійснення комплексу активних маркетин­гових заходів.

У випадку, коли підприємство вже вийшло на стабільні обсяги виробництва і реалізації, воно може значну частину свого прибут­ку реінвестувати у фінансові інструменти з метою отримання до­даткового прибутку. На цій стадії розвитку підприємства пріори­тетним напрямком його інвестиційної діяльності стає формування диверсифікованого інвестиційного портфеля. А у випадку, коли підприємство майже повністю вичерпало ресурс свого розвитку за рахунок початкових інвестицій, зростає потреба у інвестиційних ресурсах на модернізацію засобів виробництва, товарну і регіональ­ну диверсифікацію. Вчасна зміна пріоритетів інвестиційної діяль­ності дає змогу підприємству уникнути занепаду і ліквідації.

Стратегія інвестиційної діяльності підприємства значною мірою зумовлює стратегію формування його інвестиційних ресурсів. Загальноприйнятою схемою фінансування інвестиційної діяль­ності підприємства є покриття початкових капіталовкладень за ра­хунок акціонерного або пайового капіталу та довгострокових кре­дитів і задоволення потреби в оборотному капіталі за рахунок додат­кових короткострокових і середиьострокових банківських позик.

При реальному інвестуванні обсяг інвестиційних ресурсів за­лежить від розміру інвестиційних проектів, а при інвестуванні у фінансові інструменти – від обсягу наявних вільних коштів інве­стора. Для задоволення інвестиційних потреб підприємства мо­жуть залучатися фінансові ресурси із внутрішніх і зовнішніх джерел.

До основних методів фінансування інвестицій відносять:

• Повне самофінансування передбачає здійснення інвестуван­ня виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'яз­ку з обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів цей метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інве­стуванні.

• Акціонування передбачає широкомасштабне залучення зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовуєть­ся для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже висо­кою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

• Позикове фінансування використовується при інвестуванні капіталу в

інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запа­сів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорю­вати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну по­требу в інвестиційних ресурсах.

• Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) вико­ристовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для

придбання основних виробничих засобів недостатньо, або коли мова йде про інвестиції в проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Найчастіше на практиці застосовується не один метод фінан­сування, а комбінація різних способів. Таке фінансування нази­вається змішаним.

Останнім часом у країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування.

Це один зі способів позикового фінансування, за якого ре­альність отримання грошового потоку забезпечується шляхом виявлення і розподілу всього комплексу пов'язаних з проектом ризиків між його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачальниками сировини, споживачами готової продукції) та ін. Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три фор­ми проектного фінансування: з повним регресом на позичальни­ка, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші.

У процесі розробки стратегії фінансування інвестицій важли­во не просто визначити можливі джерела і методи фінансування, а й забезпечити оптимальну структуру інвестиційних ресурсів.

При обґрунтуванні оптимальної структури інвести­ційних ресурсів необхідно виходити з таких вимог:

· повна синхронізація надходження коштів з інвести­ційними потребами підприємства (це означає, що в жод­ному періоді не повинно бути дефіциту інвестиційних ресурсів);

· забезпечення ефективного використання інвести­ційних ресурсів (не повинно бути невикористаних коштів, а якщо тимчасово виникає надлишок вільних грошових коштів, їх необхідно вкладати у високо ліквідні фінансові інструменти);

· необхідність зменшення загальної середньозваже­ної вартості капіталу, залученого в інвестиційний про­ект.

За недотримання названих критеріїв у підприємства-інвестора можуть виникнути серйозні проблеми: уповільнення будівельно-монтажних робіт через дефіцит грошових коштів на стадії вироб­ництва; необхідність залучення додаткових кредитів під високі проценти; зменшення обсягів поставок і недовикористання наяв­них виробничих потужностей на стадії експлуатації; низька ефек­тивність інвестицій за високої середньозваженої ціни інвестова­ного капіталу та ін.

В умовах постійної змінюваності факторів зовнішнього середо­вища з метою своєчасного коригування інвестиційних процесів потрібно здійснювати постійний моніторинг інвестиційної діяль­ності. До основних напрямків контролю з боку фінансового ме­неджера слід віднести:

—формування інвестиційних ресурсів та їх своєчасне розмі­щення в інвестиційні активи;

—виконання окремих етапів інвестиційного проекту;

—поточну ефективність інвестицій;

—оперативне управління інвестиційним портфелем та ін.

Якщо в процесі контролю за ходом інвестиційних процесів виявляється неможливість їх нормалізації за допомогою управ­лінських заходів, приймається рішення про "вихід" з інвестицій­ної програми. Це може здійснюватися шляхом:

• відмови від реалізації інвестиційного проекту ще до почат­ку будівельно-монтажних робіт;

• продажу об'єкта незавершеного будівництва, залучення до­даткового пайового або акціонерного капіталу з метою зменшен­ня частки інвестора;

• продажу окремих видів активів або всього інвестиційного об'єкта як цілісного майнового комплексу.

У випадку інвестування коштів у фінансові інструменти ана­логічний "вихід" може здійснюватися шляхом своєчасної конвер­тації фінансових інструментів у грошові активи з метою міні­мізації подальших фінансових втрат інвестора.

Таким чином у процесі реалізації основної мети інвестиційний менеджмент націлений на вирішення ряду важливих задач. Досягнення цілей інвестиційного менеджменту забезпечується його функціями.

Основні функції інвестиційного менеджменту:

1. Дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку.

2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності на рівні галузі і окремого підприємства.

3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.

4. Пошук і оцінка вигідності окремих реальних проектів та відбір найбільш ефективних з них.

5. Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір найбільш ефективних із них.

6. Формування інвестиційного портфелю та його оцінка за критеріями доходності, ризику і ліквідності.

7. Поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів.

8. Організація моніторингу реалізації інвестиційних програм і проектів.

9. Підготовка рішень про своєчасний вихід із неефективних інвестиційних проектів (продаж окремих фінансових інструментів і реінвестування капіталу).