Ознаки і типи емісії цінних паперів

Ознаки	Типи емісії
Послідовність	• Первинна емісія • Вторинна емісія
Спосіб розміщення	• Емісія акцій, що розміщуються шляхом розподілу серед акціонерів або засновників • Емісія цінних паперів, що розміщуються шляхом відкритої або закритої передплати • Емісія, що проводиться шляхом конвер­тації одних цінних паперів в інші
Види цінних паперів, що випускаються	• Емісія простих акцій • Випуск привілейованих акцій
Мета емісії	• Нарощування статутного капіталу емітента • Зміна структури акціонерного капіталу • Мобілізація інвестиційних ресурсів

При всіх видах змін розмірів статутного капіталу постає пи­тання про порядок розподілу за внесками і частками сум, на які пройшли зміни, якщо це не пов'язано з рішенням за окремими учасниками. Так, у випадку збільшення розміру статутного ка­піталу за рахунок коштів конкретних інвесторів їх частка відобра­жається або збільшується пропорційно розміру внеску. Якщо ста­тутний капітал збільшився в результаті дооцінки майна, сума приросту розподіляється між учасниками пропорційно їх частці в статутному капіталі на момент проведення переоформлення.

Основними напрямками використання додаткового капіталу можуть бути: передача дочірнім підприємствам, покриття витрат на випуск акцій чи облігацій, взяття суми зносу на облік підприєм­ства при безоплатному одержанні основних засобів, списання суми уцінки товарно-матеріальних цінностей, здійснення капітальних вкладень, нематеріальних активів та інші напрямки.

З перелічених напрямків використання додаткового капіталу можна визначити його основні функції:

—фінансування витрат на залучення додаткових коштів (випуск акцій чи облігацій для фінансування своєї діяльності);

—фінансування придбання нематеріальних активів та основних засобів;

—покриття сум уцінки активів та сум зносу засобів, які під­приємство отримало безоплатно.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства впливає на обсяги та структуру власного капіталу. За результата­ми всіх фінансових операцій, які були здійснені протягом звітного періоду, складається баланс на відповідну дату. При цьому фінан­совий менеджер визначає обсяги і структуру власного капіталу в балансі не тільки за фактом проведених трансакцій, а й за прогноз­ними даними розвитку підприємства. В останньому випадку ба­ланс підприємства набуває форми планового документа.

ІІ. Особливості формування позикового капіталу полягають в тому формує зобов'язання підприємства. Згідно з МСБО, зобов'язання — це заборгованість підприєм­ства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Склад зобов'язань та характеристика їх елементів:

§ забезпечення наступних виплат і платежів (на оплату відпусток, гарантійних зоб. і т.д.;

§ довгострокові зобов’язання (кредити, фін зоб, відстроч. податкові зоб., ін.);

§ поточні зобов’язання (кредити, кредиторська заборг., поточні зоб. за розрах);

§ дохід майбутніх періодів (доходи нараховані у попередніх періодах і будуть визнані у наступних періодах).

Серед зобов'язань основне місце займає позиковий капітал, тобто фінансові зобов'язання. Він включає:

—довгостроковий позиковий капітал — довгострокові креди­ти банків, довгострокові позикові кошти;

—короткостроковий позиковий капітал — короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредиторська заборгованість, інші короткострокові зобов'язання.

Довгострокові кредити банків, як правило, пов'язані з прид­банням устаткування або виконанням інвестиційних проектів.

Основною рисою довгострокових кредитів є великі ризики, більш складні умови обслуговування та виконання у вигляді за­безпечення. Наприклад, проектні кредити (кредити під виконан­ня інвестиційних проектів) видаються банками на основі глибо­кого аналізу, бізнес-планів інвестиційних проектів та під надійне забезпечення. Це найбільш ризикові кредити. Іпотечні кредити видаються під заставу нерухомості та земельних ділянок. Іпотека є найбільш надійним видом застави.

Довгострокові кредити банків відображаються у балансі за те­перішньою вартістю. При цьому для розрахунків використовуєть­ся формула теперішньої вартості ануїтету.

Залишок непогашеного кредиту на кінець року — це і є тепе­рішня вартість довгострокової заборгованості, яка відображаєть­ся в балансі. Деякі невідповідності зумовлені округленням резуль­татів розрахунків.

Довгострокові фінансові зобов'язання включають заборго­ваність підприємства за випущеними довгостроковими облігацій­ними позиками. Випуск облігацій може здійснюватись за номі­нальною вартістю і за вартістю з дисконтом. У зв'язку з цим такі випуски по-різному відображаються у балансі підприємства.

Якщо довгострокові облігації викуплені зі знижкою (дискон­том), є два варіанти відображення зобов'язань у балансі. В першо­му варіанті балансова вартість облігацій визначається як різниця між номінальною вартістю та сумою неамортизованої знижки. У другому варіанті балансова вартість облігацій визначається дис­контуванням вартості фінансового зобов'язання за облігаціями.

До складу довгострокових зобов'язань підприємства відносять також зобов'язання за фінансовою орендою (лізингом). Лізинг можна розглядати як складну торговельно-фінансово-кредитну операцію, яка виступає формою оренди машин і обладнання, спо­собом фінансування інвестицій і кредитування підприємств, а також способом активізації збутової діяльності. Лізинг можна трактувати як кредит, що надається в товарній формі.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укла­дання якого майно, що замортизувалося не менше ніж на 60 %, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Переваги фінансового лізингу як форми кредитування визна­чаються тим, що він дає змогу лізингоодержувачу користувати­ся майном, не відволікаючи значних сум з обороту, відносити лізингові платежі на собівартість продукції, знижувати прибу­ток, щооподатковується. Крім того, у підприємств розширю­ються можливості технічного переоснащення виробництва, особ­ливо в умовах, коли отримати довгострокову позику надзвичай­но складно.

Сума плати за лізинг покривас повні витрати лізингодавця та забезпечує йому прибуток у формі комісійних. Вона може вклю­чати відшкодування вартості об'єкта лізингу, відсотки за кредит, комісійні лізингодавцю та інші платежі, якщо вони були перед­бачені угодою.

Актуальним є питання про розмежування понять фінансової оренди і фінансового лізингу. Об'єктом лізингу може бути тільки власне майно лізингодавця, яке було придбане ним саме з метою надання іншим особам у лізинг. Лізинг суттєво відрізняється від оренди. Так, лізингоотримувач виконує обов'язки покупця, по­в'язані з правом власності — страхування майна, ремонт, техніч­не обслуговування, хоча власником майна залишається лізинго-давець.

Враховуючи те, що існує певна невідповідність між основними положеннями Закону України "Про лізинг" і Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість", розроблено новий законопроект "Про внесення змін в Закон України "Про лізинг".

У практичній діяльності при нарахуванні податків необхідно використовувати податкову трактовку оренди, а при відображенні лізингових (орендних) операцій в бухгалтерському обліку і фінасовій звітності необхідно дотримуватись вимог ПБО № 14 "Оренда".

Фінансова оренда — це оренда, яка передбачає передачу орен­датору всіх ризиків і вигід, пов'язаних з правом володіння і кори­стування активом. Оренда є фінансовою за наявності хоча б однієї з перерахованих ознак:

1) орендатор отримує право власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

2) орендатор має можливість і намір купити об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справжню вартість на дату придбання;

3) строк оренди складає більшу частину строку корисного використання об'єкту оренди;

4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди.

У разі фінансової оренди орендований актив відображається у балансі орендаря як актив та зобов'язання за справедливою вар­тістю орендованого майна на початку строку оренди, або за тепе­рішньою вартістю загальної суми мінімальних орендних платежів, якщо вона менша за його справедливу вартість.

Серед короткострокових джерел фінансування діяльності під­приємства найбільшу частку займає комерційний кредит. Інстру­ментом комерційного кредиту є вексель, який визначає фінансові зобов'язання позичальника стосовно кредитора. Особливістю ко­мерційного кредиту є те, що його суб'єктами виступають підприєм­ства, він надається в товарній формі, середня вартість комерцій­ного кредиту нижча за середню вартість банківського кредиту. Окрім того, до переваг комерційного кредиту відносять опера­тивність надання, технічну нескладність оформлення угоди, мож­ливість маневрувати оборотним капіталом. Разом із тим, необхід­но враховувати, що комерційний кредит має обмежені можливості у часі та розмірах. Для кредитора він може бути надмірно ризиковим. Негативний вплив на нього можуть справляти банки через надто високі облікові ставки при обліку векселів. До основних видів ризиків, які виникають при комерційному кредитуванні відносять­ся: зміна цін товарів, недотримання строків оплати поставок, бан­крутство покупця, можливе подорожчання кредиту.

У комерційній діяльності кожне підприємство отримує від­строчки платежів від постачальників та надає відстрочки своїм клієнтам. Завдання фінансового менеджменту – знайти опти­мальне співвідношення дебіторської і кредиторської заборгова­ності. За цих умов кредиторська заборгованість може стати дже­релом фінансових ресурсів для підприємства.

Механізм комерційного кредитування, або, як його ще назива­ють, спонтанного фінансування, детально розглянуто в темі 6.

Застосування політики знижок при достроковій оплаті поста­вок має приносити економічні вигоди постачальнику, тобто обсяг додаткового отриманого прибутку від надання знижок має пере­кривати втрати від знижок. Методику обґрунтування можливо­стей збільшення прибутку внаслідок прискорення оборотності обо­ротних коштів за рахунок надання знижок розглянемо на конк­ретному прикладі.

Таким чином, спонтанне фінансування можна розглядати як спосіб кредитування діяльності підприємства, що ґрунтується на використанні системи знижок. При цьому таке кредитування не потребує забезпечення, має відносно довгий строк для пільгових розрахунків.

Заборгованість підприємства за виданими векселями відобра­жається за номінальною вартістю відсоткових векселів або у ви­падку безвідсоткових векселів — за номінальною вартістю з ура­хуванням нарахованих відсотків.