• Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з урахуванням необхідності надання відстрочок платежів покупцям продукції для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).
• Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.
На тривалість фінансового циклу впливають такі чинники:
· тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;
· темпи зростання обсягів діяльності;
· рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;
· сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;
· стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.
З погляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників.
2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно (сезонні запаси сировини і матеріалів; запаси готової продукції зі зниженим попитом; довгострокову та короткострокову дебіторську заборгованість; усі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців; неліквідні фінансові інструменти).
3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізуєть ся за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.
4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.
5. Мінімізація ризиків і втрати, пов'язаних з формуванням і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов'язані з ризиком втрати. Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям – ризик втрати частини доходу у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості – ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей – ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін.
Політика управління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів. Також необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливі негативні наслідки:
· недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;
· недостатність виробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;
· наявність зайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.
Тактичні рішення управління оборотними активами пов'язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю.
Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів залежно від їх співвідношення з обсягами реалізації: • обмежуючу тактику; • гнучку тактику.
Використання обмежуючої тактики потребуєпідтримки обсягу оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні оборотних коштів. Але за цієї моделі підприємство має обмежені можливості збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і намагається якомога швидше зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, ця політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.
Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого рівня співвідношення між поточними активами й обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує такі статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон'юнктури ринку і дають змогу стимулювати обсяг продажу за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові й резервні запаси. У результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте ця політика є затратною і управління оборотними активами має будуватись на виборі між затратами, пов'язаними зі збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.
Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених у їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах у досліджуваному періоді. Змінна частина — різницею між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.
Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом. Чистий оборотний капітал = Оборотні активи - Поточні зобов'язання. Чимбільший чистий оборотний капітал, тим менший ризик втрати ліквідності.
Залежно від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири стратеги фінансування оборотних активів:
1. Ідеальна стратегія – поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань., Необоротні – власний капітал та довгострокові зобв’язання. Тоді довгострокові пасиви (капітал) = Необоротні активи, а чистий оборотний капітал = 0. З позиції ліквідності ця модель є найбільш ризикованою, оскільки у випадку одночасного пред'явлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.
2. Агресивна стратегія полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості, постійна частина за довгострокові зобов’язання, необоротні – власний капітал. Ризик високий. Таку стратегію може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.
3. Консервативна стратегія полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел. Оборотні активи – довгострокові зобов’язання, необоротні – власний капітал. Консервативна стратегія застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.
4. Компромісна стратегія полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі. Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.
З погляду оптимізації прибутковості й ризику найбільш оптимальною є стратегія компромісного фінансування. Вона оптимально поєднує рівень прибутковості й середній рівень ризику, забезпечує достатньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Проте, виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господарської діяльності підприємства на окремих етапах його розвитку, оптимальною може стати інша стратегія фінансування. Взагалі, під час вибору стратегії фінансування необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності використання власного капіталу і рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його чистого оборотного капіталу.
Для нормального функціонування підприємству необхідно закуповувати сировину та матеріали, трансформувати їх у готову продукцію, а потім продавати її клієнтам, щоб отримати кошти і мати можливість продовжити свій експлуатаційний цикл.
Різниця між поточними активами і поточними пасивами являє собою чистий оборотний капітал (ЧОК) підприємства. Його ще називають робочим капіталом, а також власними оборотними коштами (ВОК).
Чистий оборотний капітал можна розраховувати за балансом підприємства двома способами: „знизу” і „зверху”.
(6.1)
(6.2)
Використовуючи вищенаведені формули, розраховують величину оборотних активів підприємства, яка формується за рахунок власних коштів і довгострокових запозичень. Частину оборотних активів, що залишилася, якщо вона не покрита грошовими коштами, потрібно фінансувати у борг - кредиторською заборгованістю. А якщо не вистачає кредиторської заборгованості - потрібно брати короткостроковий кредит. Звідси випливає поняття поточних фінансових потреб (ПФП).
Поточні фінансові потреби – це:
§ різниця між поточними активами (без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю;
§ різниця між коштами, імобілізованими у запасах сировини, готової продукції, а також дебіторської заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості;
§ нестача власних оборотних коштів;
§ пореба у короткостроковому кредиті.
(6.3)
З економічного змісту ПФП випливає потреба розрахунку середньої тривалості обороту оборотних коштів, тобто часу, необхідного для перетворення коштів, вкладених у запаси і дебіторську заборгованість, у гроші на рахунку.
|
Підприємство зацікавлене у скороченні періоду оборотності запасів та дебіторської заборгованості та зростанні строку сплати кредиторської заборгованості з метою скорочення періоду оборотності оборотних коштів.
Прискорення оборотності оборотних коштів – найважливіший спосіб скорочення поточних фінансових потреб. Заходами скорочення ПФП є наступні:
· принцип дорогої закупівлі та дешевого продажу, який відповідає формулі Дюпона;
· знижки покупцям за скорочення строків розрахунку (спонтанне фінансування);
· облік векселів та факторинг.
