Формування та розподіл чистого прибутку

 

Чистий прибуток — це прибуток, який залишається в розпо­рядженні підприємства після сплати податків і є джерелом фор­мування фонду споживання і фонду накопичення.

Розрахунок чистого прибутку згідно з формою звітності № 2 "Звіт про фінансові результати" здійснюється в кілька етапів: Фінансовий результат від операційної діяльності + Фінансовий результат від фінансових операцій = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування – Податок на прибуток від звичайної діяльності ± Доходи, витрати від надзвичайної діяльності – Податки з надзвичайного прибутку = Чистий прибуток або збиток

Введені поняття звичайна, надзвичайна діяльність охоплюють всі події, які можуть вплинути на фінансовий результат підприємства. До звичайної діяльності відносять будь-яку основну діяль­ність підприємства, а також операції, пов'язані з нею. До надзви­чайної діяльності відносять діяльність, яка не очікується і не відбувається часто або регулярно. Це стихійне лихо, пожежа, аварії. Втрати від надзвичайних подій та їх покриття за рахунок страхо­вого відшкодування враховуються у фінансових результатах.

Прибуток або збиток від фінансових операцій визначається як різниця між доходами від участі у капіталі, інших фінансових доходів та інших доходів і фінансовими витратами, втратами та іншими витратами (рис. 5.5).

 

	Прибуток (збиток) від фінансових операцій
	Дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні, спільні підприємства		Витрати на відсотки
	Збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні, спільні підприємства
Одержані дивіденди, відсотки
Собівартість реалізації фінансових інвестицій
Дохід від продажу фінансових інвестицій
		Собівартість необоротних активів майнових комплексів
Дохід від продажу необоротних активів
Втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів
Дохід від продажу майнових комплексів
Інші доходи	Інші витрати

Рис. 5.5. Формування прибутку (збитку) від фінансових операцій

Прибуток (збиток) від фінансових операцій включає результа­ти інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства протягом звітного періоду. В цьому розділі констатується факт отримання прибутку від цих видів діяльності. Особливості управ­ління інвестиційною і фінансовою діяльністю відображаються в інших розділах.

Якщо в результаті звичайної діяльності підприємство отрима­ло прибуток, то його сума зменшується на суму нарахованого податку. В разі зазнання збитку нарахований податок на прибу­ток додається до збитку.

Фінансовий результат від звичайної діяльності коригується на суму доходів, витрат та податку від надзвичайних подій.

Чистий прибуток підлягає розподілу залежно від цілей і зав­дань, які визначило саме підприємство. Механізм та пропорції розподілу прибутку значною мірою визначають інтереси учасників відтворюваного процесу і впливають на саму його ефективність. У зв'язку з цим конкретні форми і методи розподілу прибутку залежать від багатьох факторів. Це і форма власності, рівень технічного стану і розвитку підприємства, завдання оновлення асор­тименту, рівень прибутковості і фінансової стійкості, наявність кваліфікованого менеджменту та ін.

Кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо встановлення пропорцій розподілу чистого прибутку. З боку держави передбачено регулювання процесу створення резервного фонду, а також певні стимули використання чистого прибутку на цілі технічного розвитку, поповнення оборотного капіталу та утри­мання об'єктів соціальної сфери (Рис.5.6).

 

Чистий прибуток:

І. Форд споживання: - фонд матеріального заохочення; - фонд виплати дивідендів; - фонд соціального розвитку.

ІІ. Фонд накопичення: Резервний фонд; - Фонд розвитку.

Рис.5.6. Можливі напрями розподілу чистого прибутку:

 

Для перспективного розвитку підприємства першочергове зна­чення має пропорція розподілу чистого прибутку на споживання і накопичення. У межах фонду споживання важливе значення для інвестиційної привабливості підприємства має пропорція його розподілу на фонд виплати дивідендів та інші фонди споживання.

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА. На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціо­нерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка є сукупністю принципів і методів виплати диві­дендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розпо­ділу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

До основних показників, що характеризують ефективність дивідендної політики, відносять:

1. Коефіцієнт виплати або дивідендний вихід характеризує пропорції розподілу чистого прибутку (після погашення фіксова­них зобов'язань) на виплату дивідендів та фінансування інвести­ційних потреб. До фіксованих зобов'язань належить виплата за рахунок прибутку основної суми боргу за кредитом, погашення облігаційних позик, виплата дивідендів за привілейованими ак­ціями. Є два способи визначення коефіцієнта виплати дивідендів.

1-й спосіб: Кв = Да ÷ ЧПа ∙ 100%, (5.14)

де Кв — коефіцієнт виплати дивідендів;

Да — поточний дивіденд на одну акцію, виплачений грошима;

ЧПа — чистий прибуток акціонерного товариства в розрахун­ку на одну акцію після погашення фіксованих зобов'язань.

2-й спосіб: Кв = ФВД ÷ ЧП ∙ 100%, (5.15)

 

де ФВД — фонд виплати дивідендів за вирахуванням фіксованих зобов'язань (або інакше називається "масою" дивідендів);

ЧП — чистий прибуток АТ після погашення фіксованих зобо­в'язань.

2. Рівень дохідності акцій характеризує розмір доходу, отри­маний акціонерами на кожну гривню, вкладену в акції. Визна­чається за формулою:

РДа = Да ÷ РЦа ∙ 100%, (5.16)

 

де РДа — рівень дохідності акцій; РЦа — ринкова ціна (курс) акції.

3. Акціонерні товариства для оцінки розробленої політики визначають показник, аналогічний РД_а, за результатами сумар­ної оцінки всіх дивідендних виплат і вкладеного акціонерного капіталу. Називається такий показник ставкою доходу на опла­чений капітал і визначається за формулою:

СД = ФВД ÷ АКо ∙ 100%, (5.17)

 

де СД — ставка доходу на оплачений капітал; АК_О — оплачений акціонерний капітал.

4. Коефіцієнт співвідношення ціни та доходу на акцію (К_ц/д) визначається за формулою:

К_ц/д = РЦа ÷ Да (5.18)

 

Крім перелічених показників для оцінки ефективності диві­дендної політики можна використовувати показники зростання ринкової вартості акцій.

Проблемі формування оптимальної дивідендної політики в країнах з ринковою економікою приділяють значну увагу. Адже від її вибору залежить рівень добробуту власників капіталу, роз­міри власних фінансових ресурсів і темпи виробничого розвит­ку на засадах самофінансування, ринкова вартість капіталу під­приємства і його фінансова стійкість у довгостроковому періоді.

У загальному вигляді основний зміст теоретичних досліджень з питань дивідендної політики представлено у таблиці 5.1.

В рамках розробки дивідендної політи­ки вирішується широке коло питань, основними з яких є:

• Чи слід виплачувати всю або лише частину прибутку акціо­нерам у поточному періоді або ж реінвестувати її з метою майбут­нього підвищення ринкової вартості капіталу?

• За яких умов слід змінити значення дивідендного виходу?

• Чи слід в довгостроковому періоді дотримуватися однієї дивідендної політики і коли її доцільно змінити?

• В якій формі виплачувати акціонерам зароблений чистий прибуток: в грошовій, у вигляді додаткових акцій або через викуп акцій?

• Які конкретні методи нарахування дивідендів і схеми виплат використовувати?

Таблиця 5.1