ІІІ. Управління дебіторською заборгованістю

В умовах кризи неплатежів особливо зростає роль ефективно­го управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повер­нення та попередження безнадійних боргів. При цьому слід па­м'ятати, що політика управління дебіторською заборгованістю є одночасно складовою не лише фінансової, а й маркетингової стра­тегії підприємства. Адже шляхом пом'якшення умов розрахунків з покупцями продукції можна розширити обсяги її реалізації і тим самим збільшити доходи і прибутки від основної діяльності.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю поля­гає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

• визначення обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість за комерційним і споживчим кредитом;

• формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;

• визначення кола потенційних дебіторів;

• забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;

• прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефі­нансування дебіторської заборгованості.

Іноді помилково вважають, що завдання управління дебітор­ською заборгованістю зводиться лише до збалансування її обсягів з кредиторською заборгованістю підприємства. Насправді, зовсім недостатньо, щоб сума дебіторської заборгованості не перевищу­вала суму кредиторської заборгованості. Адже підприємство зо­бов'язано розрахуватися за своїми боргами перед кредиторами незалежно від того, отримує воно борги від своїх дебіторів чи ні. Більш принципове значення, з погляду фінансового менеджменту, має забезпечення доброякісної дебіторської заборгованості та при­скорення її оборотності.

Обґрунтовуючи доцільність надання відстрочок платежу по­купцям продукції, необхідно оцінити, яким чином збільшення інвестицій у дебіторську заборгованість вплине:

—на загальний рівень дебіторської заборгованості підприєм­ства (її частку в сукупних оборотних активах);

—коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості (її частку в загальній дебіторській заборгованості);

—середній період інкасації та кількість оборотів дебіторської заборгованості;

—обсяг додаткових доходів, поточних витрат і прямих фінансових втрат.

У процесі прийняття рішень щодо надання комерційного кре­диту покупцям продукції необхідно зважити всі плюси і мінуси такої тактики та визначити загальний ефект від інвестування коштів у дебіторську заборгованість.

До переваг широкого застосування кредитної політи­ки у відношеннях з покупцями продукції слід віднести збільшення реалізації продукції та збільшення доходів і прибутку підприємства в умовах високої ринкової кон­куренції. Недоліками кредитної політики є: можливе виникнення безнадійної дебіторської забор­гованості; додаткові фінансові витрати у випадку залучення короткострокових банківських кредитів для компенсації
дебіторської заборгованості; можливі (альтернативні) витрати у зв'язку з
відволіканням грошових коштів з обороту.

Для отримання більш достовірних результатів рішення про надання комерційного кредиту має базуватися на оцінювання імо­вірності повернення боргів кожним конкретним дебітором.

Виконання зобов'язань дебітором означає, що в результаті цього підприємство-продавець отримає додаткову виручку (реалізаційний дохід) і за рахунок нього компенсує додаткові поточ­ні витрати, пов'язані з проведенням кредитної політики. Чис­тий дохід в цьому випадку дорівнює приведеній (теперішній) вартості від величини перевищення доходів над витратами.

У випадку, якщо дебітор не розрахується за боргами, підприєм­ство-продавець буде мати збиток в обсязі понесених витрат, який також приводиться до теперішньої вартості. Для визначення за­гального ефекту рішення про надання відстрочки платежу сумуються результати за двома альтернативами з урахуванням імовір­ності їх настання.

Залежно від рівня дохідності та ризику можуть застосовувати­ся різні стратегії кредитної політики: консервативна, поміркована та агресивна (Таблиця 6.2).

Вибір конкретного типу кредитної політики має здійснювати­ся з урахуванням ряду факторів. Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості. Досягти цієї мети управління можна шляхом: всебічного оцінювання фінансового стану потенційних кре­диторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування, кон'юн­ктурної стадії в галузі, де партнери здійснюють свою діяльність; диверсифікації клієнтури; визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості); використання різних форм забезпечення повернення боргу
(застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформлення забезпеченим векселем тощо); підвищення дієвості штрафних санкцій щодо боржників.

Таблиця 6.2