Товарно-матеріальних запасів

 

Спосіб закупівель т.м.ц.	Переваги	Недоліки
Замовлення на поставку однією партією	• Гарантія поставки всієї потрібної кіль­кості товарно-мате­ріальних цінностей. • Мінімізація витрат на організацію замов­лення. • Можливість скори­статися оптовими зниженими цінами	• Підвищується потреба у складських приміщен­нях, зростають витрати на їх утримання, можливі додаткові витрати на орен­ду приміщень. • Уповільнюється оборот­ність капіталу. • Підвищуються можливі витрати через вилучення коштів з обігу. • Підвищується ризик фі­зичних втрат
Замовлення на регулярну поставку товарів (договір на довгостроко­вий період)	• Прискорення оборот­ності капіталу завдя­ки оплаті продукції в міру постачання. • Зменшення витрат на зберігання. • Зменшення витрат на організацію замов­лення (договір укла­дається на весь обсяг поставки)	• Існує зобов'язання купи­ти весь обсяг замовлених товарів, навіть якщо від­падає в них потреба. • Додаткові витрати при помилковому визначенні обсягів замовлення, перепрофілюванні діяльності.
Щоденна (щотиж­нева) закупівля товарів на договір­ній основі (для підприємств гро­мадського харчу­вання, продоволь­чих магазинів)	• Мінімізація витрат на зберігання. • Прискорення обо­ротності капіталу. • Зменшення втрат через погіршення якості.	• Збільшення витрат на організацію замовлення. • Ризик виникнення перебо­їв у виробництві й торгівлі при зриві графіку поставок. • Неможливість скориста­тися оптовими знижками з ціни.
Закупівля товарів у порядку разових операцій	• Можливість вибору ціни. • Зменшення витрат на зберігання. • Уникнення зайвих витрат і втрат при перепрофілюванні діяльності. • Підвищення ефективності закупівельних операцій для тих товарів, що закупаються епізодично	• Немає гарантії своєчасної закупівлі. • Підвищення витрат на організацію замовлення. • Неможливість скористатися оптовими знижками з ціни

До переваг завищеного обсягу запасів належать можливість економії часу в процесі виробництва, більша еластичність підприємства у випадку підвищення ринкового по­питу на його продукцію, можливі значні цінові знижки. Недолік - високу затратність такої політики. З погляду раціональ­ного управління товарно-матеріальними запасами, треба уникати зайвих та надмірних запасів. Запаси товарно-матеріальних цінностей можна збільшувати лише доти, доки отримана економія перевищує загальні витрати на утриман­ня додаткових запасів.

Досить важко і ризиковано здійснювати "миттєве" управління запасами, тобто закуповувати товарно-матеріальні цінності в момент потреби на них (працювати "з коліс"). Такий спо­сіб закупівлі можливий лише за умови: злагодженої системи виробництва, своєчасної і достовірної інформації про стан ринку сировини, наявності надійних постачальників, ефективного оперативного маневрування запасами.

Таким чином, хоча управління запасами не є прямою функ­цією фінансового директора, інвестування грошових коштів у товарно-матеріальні цінності є важливим аспектом фінансового менеджменту. Фінансові менеджери повинні бути добре обізнані з методами контролю запасів і вміти ефективно перерозподіляти вкладений у них капітал. При цьому необхідно усвідомлювати, що чим більший рівень рентабельності активів і, відповідно, вищі можливі (альтернативні) витрати, пов'язані з інвестуванням гро­шових коштів у запаси, тим менші оптимальний обсяг замовлен­ня і середній обсяг запасів.

В умовах нестабільного попиту на ринку сировини та неви­значеності річної потреби підприємства в запасах товарно-мате­ріальних цінностей фінансові менеджери зацікавлені у змен­шенні циклу замовлення, оскільки при цьому зменшується по­треба у страхових запасах і, відповідно, зменшується загальний обсяг інвестицій у запаси, якщо інші умови не змінюються. Тоб­то, чим вищі можливі (альтернативні) витрати при інвестуванні грошових коштів у товарно-матеріальні запаси, тим більш на­гальною є потреба у зменшенні строків виконання замовлень на їх поставку.

ІІ. Управління грошовими активами. Метою управління грошовими активами є забезпечення постій­ної платоспроможності підприємства. Об'єктами фінансового управ­ління є грошові кошти (в касі, на банківських рахунках, у дорозі) та їх резерви у формі поточних фінансових інвестицій у грошові інструменти та цінні папери.

З позицій теорії інвестування грошові кошти — це окремий вид інвестицій у товарно-матеріальні цінності, а тому управління ними має здійснюватися на таких загальних засадах:

— підтримка мінімального залишку грошових коштів для без­перебійного здійснення поточних розрахунків;

—врахування діапазону сезонних змін залишку грошових коштів;

—створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

—формування резерву грошових коштів для компенсації не передбачених витрат і можливих втрат у процесі фінансово-господарської діяльності;

—своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Важливим управлінським завданням є підтрим­ка грошових коштів підприємства на мінімально потрібному рівні. Для цього можуть використовуватися всі можливі джерела по­повнення грошових коштів:

1. Надходження виручки від реалізації продукції на умовах негайної оплати.

2. Стягнення дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів у формі поточних фінансових інвестицій.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів підприємства (запасів, основних засобів, об'єктів незавершеного виробниц­тва, патентів, ноу-хау тощо).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій шляхом випуску акцій, облігацій, додаткових паїв тощо.

При чому перші чотири способи поповнення залишку грошо­вих коштів є більш доцільними, оскільки не ведуть до збільшен­ня валюти балансу. У цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів підприємства. І, навпаки, два останні способи можуть використовуватися для підтримки поточ­ної платоспроможності лише у крайніх випадках, оскільки вони призводять до відволікання залучених ресурсів від цільового ви­користання.

Мінімальний залишок грошових коштів визначається, виходя­чи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що склалася на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Мінімальний залишок грошових коштів = Плановий платіжний оборот ÷ Фактична оборотність грошових коштів. Тобто є два основні шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів: за рахунок оптимізації платіжного обороту та шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати платіжний оборот підприємства можна шля­хом коригування потоків платежів, запровадження режиму еко­номії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. Прискорити оборотність грошових коштів вдається за раху­нок: зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації виручки; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення частки тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках (акредитиви, чеки) і т. ін.

Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти (грошові та фондові). Водночас, підприємство може перейти до зберігання тимчасово вільних гро­шових коштів на комбінованих банківських рахунках які дають можливість поєднати по­точне зберігання грошових коштів підприємства з виплатою де­позитного відсотка (забезпечує проти інфляційний захист грошо­вих активів і підвищує рентабельність їх використання). Іншим аспектом підвищення ефективності використання гро­шових активів є мінімізація сукупних витрат на їх утримання і зворотну конвертацію короткострокових фінансових вкладень у готові засоби платежу.

Вирішується це завдання за допомогою знаходження опти­мального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжна­родній практиці фінансового менеджменту використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.

Модель Баумоля аналогічна моделі управління запасами Уілсона і використовується у випадку, коли у зв'язку з невизначеністю майбутніх платежів важко розробити детальний план надходжен­ня і витрат грошових коштів. Згідно з цією моделлю поповнення грошових коштів за рахунок конвертації високоліквідних цінних паперів потрібно здійснювати в той момент, коли повністю вико­ристано запаси грошових коштів. При цьому мінімальний зали­шок грошових коштів вважається нульовим, а оптимальний зали­шок є одночасно максимальним. Використання моделі Баумоля дає змогу знайти таку оптимальну величину разової конвертації, за якої мінімізу­ються сукупні витрати: на здійснення конвертаційних операцій та можливі (альтернативні) витрати або недоотриманий дохід через вилучення інвестицій.

Розглянемо модель Баумоля, згідно якої залишки грошових активів (ГА) на майбутній період визначаються у таких розмірах:

1) мінімальний залишок грошових активів приймається нульовим;

2) оптимальний (він же максимальний) залишок розраховується за формулою:

(6.6)

 

де: ГА_max – оптимальний залишок ГА у плановому періоді;

В_к – середня сума витрат з обслуговування однієї операції з короткостроковими фінансовими вкладеннями;

В_га – загальні витрати грошових активів у наступному періоді;

СП_кфв – ставка проценту по короткострокових фінансових вкладеннях у періоді, що розглядається.

3) середній залишок грошових активів планується як половина їх оптимального (максимального) залишку.

Модель Баумоля добре працює в умовах, коли підприємства повністю використовують свої запаси грошових коштів. Однак у реальному житті це відбувається не так часто. Як правило, про­цес руху грошових коштів має стохастичний характер. В одні періоди підприємство може отримувати значні суми за оплачени­ми рахунками і, відповідно, має надлишок грошових коштів. В інші періоди, навпаки, потрібно розраховуватися з кредиторами і ви­трачати значні суми грошових коштів.

Модель Міллера-Орра

Відповідь на питання, як управляти запасом грошових коштів, якщо не можна точно передбачити їх щоденне прибуття і вибуття, дає модель Міллера-Орра. На відміну від моделі Баумоля вона є більш складною і реалістичною.

Відповідно до моделі Міллера-Орра необхідно визначити:

—нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів;

—точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів;

—верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів.

Як показує світовий досвід, для великих фірм обсяг операцій­них витрат на конвертацію не такий важливий, як можливі (аль­тернативні) витрати на зберігання вільного залишку грошових коштів. Так, якщо фірмі надійшло на рахунок 5 млн грн, а став­ка процента дорівнює 15 % річних, або приблизно 0,041% удень, то величина отриманих в день процентів з усієї суми становитиме 2050 грн. Навіть якщо операційні витрати з конвертації високі і становлять 200 грн. на операцію, фірма краще заплатить їх, щоб купити високоліквідні державні цінні папери сьогодні та прода­ти завтра, ніж тримати 5 млн. грн.. у вигляді вільних грошей. Звичай­но, така тактика доцільна лише в умовах стабільного і ліквідного ринку цінних паперів.

Якщо у підприємства виникає потреба у грошових коштах у короткостроковому періоді, а конвертувати фінансові інструмен­ти важко або дорого, можна взяти короткостроковий банків­ський кредит. Але при цьому потрібно враховувати, що ставка бан­ківського відсотка буде вищою, ніж той процент, який можна отри­мати за цінними паперами.

Фінансові менеджери фірми завжди стоять перед дилемою. Адже для того, щоб збільшити рентабельність використання гро­шових активів, потрібно підтримувати залишок грошових коштів на мінімальному рівні і збільшувати обсяг поточних фінансових інвестицій. Але при цьому збільшується імовірність потреби в короткострокових банківських кредитах для здійснення неперед­бачених платежів.

Західні економісти рекомендують просте правило для максимізації віддачі від використання грошових коштів, згідно з яким регулювати залишок грошових коштів потрібно доти, доки імо­вірність виникнення потреби у позиці не стає для підприємства критичною.

Витрати за залишками грошових коштів — це ті проценти, що втрачаються у випадку, якщо не інвестувати вільні грошові кош­ти у цінні папери. Так, якщо очікувана ставка доходу за цінними паперами становить 18 %, а короткостроковий кредит у банку можна взяти під 22 %, то зменшувати залишок грошових коштів шляхом купівлі цінних паперів доцільно доти, доки імовірність виникнення потреби у короткостроковому кредиті не досягає зна­чення 0,82 (18: 22).

Тобто, якщо короткострокові кредити набагато дорожчі по­рівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, фінансовий ме­неджер повинен бути впевненим, що потреба у додатковій позиці не виникне.

Відчуваючи впевненість у майбутніх грошових потоках, мож­на тримати менший залишок грошових коштів на поточних ра­хунках. І, навпаки, якщо існує значна невизначеність обсягу май­бутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок гро­шових коштів, щоб бути впевненим, що банківська позика не знадобиться.