Прибуток – основна мета діяльності комерційних підприємств. Він найбільш повно відображає фінансовий результат підприємницької діяльності, забезпечує фінансування розширеного виробництва, соціально-економічного розвитку підприємства, є джерелом матеріального заохочення працівників і базою для розрахунків показників інвестиційної привабливості підприємства. Прибуток є джерелом формування доходів державного бюджету і в цій своїй якості узгоджує інтереси держави і підприємницьких структур.
Слід відзначити і той факт, що прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов'язані з прибутком. Це стосується і кредиту, ціни, собівартості та інших економічних важелів. Зважаючи на ці обставини, прибуток є одним з основних об'єктів управління фінансового менеджменту. Тому важливо визначити види прибутку та їх класифікацію (Рис. 5.1).
| 1. За видами діяльності: • від операційної діяльності; • від інвестиційної діяльності; • від фінансової діяльності. | 2. За джерелами утворення: • від реалізації продукції; • від реалізації активів; • від позареалізаційних операцій. |
| 3. За складом: • від звичайної діяльності; • валовий (маржинальний); • операційний; • надзвичайний; • чистий прибуток. | 4. За напрямами використання: • для перерахування в бюджет; • для споживання; •капіталізований нерозподілений. |
Рис. 5.1. Класифікація видів прибутку.
Основну частину прибутку підприємство отримує від операційної (основної) діяльності. Далеко не кожне підприємство займається фінансовими та інвестиційними операціями. Але якщо вони наявні в діяльності підприємства, розширюється коло джерел утворення прибутку. За складом розрізняють прибуток від звичайної діяльності, маржинальний (валовий) прибуток, операційний прибуток, прибуток від надзвичайних подій, чистий прибуток.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – це загальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).
Маржинальний (валовий прибуток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).
Надзвичайний прибуток – це різниця між доходами і витратами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).
Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання.
Управління прибутком – складна багаторівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.
Разом із тим, кожна з цих підсистем перебуває під впливом інших. Наприклад, обсяги прибутку, сформованого на першому етапі, визначають напрями його розподілу. Чим більший прибуток підприємства, тим більше завдань економічного, технічного, соціального плану воно може вирішити, розподіливши кошти за певними напрямках використання. Водночас ефективність використання впливає на майбутні можливості зі збільшення прибутку на етапі його формування.
Системний підхід до управління прибутком передбачає дослідження способів організації підсистем в єдине ціле і вплив процесів функціонування системи в цілому на окремі її ланки (Рис. 5.2).
| Формування: | • Управління доходами; • Управління витратами; • Оптимізація доходів і витрат. | Забезпечує: аналіз, прогнозування, планування, ціноутворення, складання звітності. За напрямами діяльності: операційна, інвестиційна, фінансова. |
| Розподіл: | • Податки; • Фонд споживання; • Фонд накопичення. | Забезпечується через: оподаткування, політику технічного розвитку, соціального розвитку, страхування від ризиків, дивідендну політику. |
| Використання: | • У процесі споживання: • У процесі використання на розширене відтворення: | Показники ефективності використання прибутку на споживання; Показники ефективності використання прибутку на розвиток. |
Рис. 5.2. Спрощена схема системного підходу до управління прибутком.
Необхідно зазначити, що система управління прибутком буде оптимальною тільки в тому випадку, коли цілі кожної підсистеми будуть визначатись глобальними цілями розвитку підприємства в цілому.
В загальному вигляді прибуток визначається як різниця між сумою доходів та витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів.
Основними завданнями управління прибутком є:
· Виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок виробничої діяльності, інвестиційних і фінансових операцій.
· Виявлення резервів нарощування прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат, обґрунтування облікової політики підприємства, цінової політики, податкової політики.
· Оцінювання прибутковості виробничої і комерційної діяльності.
· Визначення підприємницького ризику.
· Зміцнення конкурентних позицій підприємства за рахунок підвищення ефективності розподілу і використання прибутку.
На величину прибутку впливає сукупність багатьох факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Ці фактори можна розділити на дві великі групи: зовнішні, які не залежать від підприємства, і внутрішні, на які підприємство може впливати (Рис. 5.3).
| Зовнішні: | • природні умови; • транспортні умови; • інфраструктура ринку; • кон'юнктура ринку; • ціни на виробничі ресурси; • конкуренція на ринку товарів; • рівень інфляції. | Не залежать від підприємницької діяльності, враховуються при обґрунтуванні управлінських рішень | ||
| Внутрішні: | • обсяги реалізації продукції; • структура продукції; • собівартість; • ціни; • якість продукції. | Виробничі: основні засоби, матеріальні і трудові ресурси: | Екстенсивні: | Обсяг виробничих ресурсів: • чисельність працівників, • обсяг засобів, • величина запасів ТМЦ; Тривалість використання ресурсів: • тривалість робочого дня, • коефіцієнт змінності роботи обладнання; Непродуктивне використання ресурсів: • витрати матеріалів через брак; • витрати матеріалів через відходи. |
| Інтенсивні:: | Еефективність використання ресурсів: • підвищення кваліфікації працівників; • підвищення продуктивності обладнання; • прискорення оборотності оборотних коштів; • впровадження прогресивних технологій. | |||
| Поза- виробничі: | Ккомерційна діяльність |
Рис. 5.3. Класифікація факторів величини прибутку.
Зовнішні фактори, як правило, не залежать від підприємницької діяльності. Фінансовий менеджер повинен їх враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень. До них належать фактори, пов'язані із загальною економічною ситуацією, з рівнем інфляції, специфікою окремих товарних ринків, з впливом природних, географічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції.
Внутрішні фактори є безпосереднім об'єктом впливу з боку управлінської системи підприємства та джерелом збільшення прибутку за рахунок їх втілення в систему конкретних заходів і практичної реалізації.
