Наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною, що постачається оптимальними за розмірами партіями, здійснювати переробку сировини в готову продукцію оптимальними розмірами, своєчасно виконувати поставки готової продукції замовникам.
У системі логістики запаси класифікуютьсяяк виробничі, що ув’язують неперервність споживання ресурсів із дискретністю їх надходження від постачальників,та товарні, що ув’язують інтервали надходження продукції від постачальників з інтервалами відпускання її споживачам. Виробничі запаси, у свою чергу, поділяються на запаси, необхідні безпосередньо на виробництві, та транспортні запаси, тобто ті, що створюються при транспортуванні ресурсів.
Крім того, на підприємстві розрізняють три рівні запасів:
1 Запаси готової продукції – дозволяють службі збуту забезпечувати більш короткі строки поставок, ніж повний цикл постачання та виготовлення цієї продукції. Достатні запаси готової продукції дозволяють уникнути або відстрочити наслідки призупинення виробництва через ремонт, простої, страйки та ін.
2 Запаси напівфабрикатів і комплектуючих – розподіляють різні стадії виробництва таким чином, що зупинка процесу на будь-якій стадії не призведе до раптової зупинки всіх подальших операцій виробничої лінії. Запаси комплектуючих у достатній кількості також дозволяють стабілізувати виробництво.
3 Запаси сировини і/або комплектуючих, що закуповуються, – дозволяють шляхом зниження періодичності замовлень користуватися торговельними знижками для великих партій та «спекулювати» на коливаннях цін або курсах. Вони забезпечують захист проти збоїв у постачальників, наприклад, при закупівлях у монополістів.
Класифікація за виконуваною функцією запасів дозволяє розподілити виробничі та товарні запаси на декілька груп: поточні, підготовчі, страхові, сезонні, перехідні.
Поточні запаси забезпечують неперервність постачання виробничого процесу між двома поставками, а також організацію торгівлі та споживачів. Поточні запаси становлять основну частину виробничих та товарних запасів.
Підготовчі запаси ( або буферні запаси) виділяються з виробничих запасів за необхідності додаткової їх підготовки перед використанням у виробництві (наприклад, сушіння лісу).
Гарантійні запаси ( або страхові запаси) призначені для неперервного постачання споживачів у випадку непередбачених обставин: відхилення в періодичності та у величині партій поставок від запланованих, зміни інтенсивності споживання, затримки поставок та ін. На відміну від поточних запасів розмір гарантійних запасів – величина постійна.
Сезонні запаси утворюються при сезонному характері виробництва продуктів, їх споживання або транспортування.
Перехідні запаси – це залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Вони призначені для забезпечення неперервності виробництва та споживання у звітному та наступному періодах до наступної поставки.
Класифікація за часом поділяє запаси на:
· максимальний бажаний запас – визначає рівень запасу, економічно оптимальний у даній системі управління запасами.
· неліквідні запаси –так називають виробничі чи товарні запаси, які довго не використовуються і утворюються в результаті погіршення якості товарів під час зберігання, а також морального зношення.
Функції товарно-матеріальних запасів:
1) функція регулювання процесу. Деякі запаси комплектуючих є необхідними, оскільки потрібен час, щоб закінчити одну операцію над партією товару, і більш чи менш тривалий час для переходу до іншої операції («запас-інструмент»);
2) економічна функція. Деякі запаси на будь-якому рівні надають значну незалежність окремим робочим місцям, цехам, спрощують процеси виробництва і/або розподілу;
3) функція упередження. Буферні запаси потрібні у випадках, коли товари споживаються прогнозованим, але змінним чином і якщо бажано згладити ці коливання зменшенням або збільшенням запасів, а не зміною виробничого обладнання;
4) функція захисту від випадковостей – інколи створюються аварійні запаси, призначені для захисту від коливань у строках поставок і коливань попиту в ті самі періоди;
5) функція “виробництва”. Товарно-матеріальні запаси можуть бути невід’ємною частиною виробничого циклу, у випадку якщо необхідний період скритого розвитку для хімічної реакції або перетворення продукту (наприклад, вино).
Ефективне використання запасів досягається при правильній організації управління ними, яке містить:
1 Розроблення науково-обґрунтованих норм запасів.
Норма запасу – мінімальна, але достатня кількість матеріальних елементів, що забезпечують неперервність виробництва та обігу. Запаси нормуються диференційовано для кожного виду (найчастіше для поточного, підготовчого, страхового запасів).
2 Планування запасів.
3 Облік, аналіз та контроль за станом запасів.
4 Оперативне (поточне) регулювання запасів.
У теорії логістики розроблено дві основні системи управління запасами, які розв’язують завдання, відповідаючи меті безперебійного забезпечення споживача матеріальними ресурсами. Такими класичними системами є система управління запасами з фіксованою величиною замовлення і система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.
1 Система управління запасами з фіксованою величиною замовлення
Величину замовлення чітко зафіксовано, вона не змінюється ні за яких умов роботи системи. Критерієм оптимізації повинен бути мінімум сукупних витрат на збереження запасів і повторення замовлення. Даний критерій враховує три фактори, які впливають на величину названих сукупних витрат:
1) площа складських приміщень, що використовується;
2) витрати на збереження запасів;
3) вартість оформлення замовлення.
За допомогою основної формули Уїлсона прагнуть мінімізувати повні змінні витрати на управління запасами, тобто суму витрат на реалізацію замовлення (або на запуск у виробництво) та витрат утримання товарно-матеріальних запасів.
Загальними витратами на управління запасами називається сума повних змінних витрат і витрат на придбання товару.
Витрати на виконання замовлення. Це витрати на реалізацію одного замовлення, помножені на кількість здійснених замовлень протягом періоду часу, який розглядається.
Витрати на збереження товару на складі. Спрощені гіпотези передбачають, що запаси безперервно змінюються від замовленої величини Q до 0, а потім знову неперервно зростають до Q (при надходженні нового замовлення).
Відповідно середній рівень запасів дорівнює Q/ 2протягом усього часу, який розглядається.
Оскільки витрати на збереження одиниці товару виражаються у відсотках від ціни закупівлі цього товару, витрати на збереження будуть дорівнювати Q/ 2 і СН. Тоді повні змінні витрати на утримання запасів матимуть вигляд
, (8.1)
де D – попит на товар з боку замовника (шт.) за одиницю часу; L – витрати на реалізацію замовлення, грн; H – витрати на збереження товару за одиницю часу у відсотках від С; С – витрати на придбання одиниці товару, грн; Q – обсяг замовлення, шт.
Причому D та Н передбачаються однорідними, тобто такими, що належать до одного і того самого періоду часу.
Ця функція Q проходить через екстремум у точці, де її перша похідна дорівнює нулю:
(8.2)
Звідки:
, (8.3)
. (формуоа Уілсона) (8.4)
Слід зазначити, що витрачання деякого часу на отримання партії товару Q (затримка постачальником або для внутрішнього виробництва) не змінює цього результату. Замінюючи Q формулою економічної кількості, отримуємо мінімальну величину повних змінних витрат на управління товарно-матеріальними запасами:
. (8.5)
Часто у випадку виготовлення (на самому підприємстві або при замовленні на «близькому» даному підприємству) поповнення запасів не відбувається раптово, як у попередньому випадку, а охоплює деякий проміжок часу, який тут передбачається лінійним із продуктивністю Р.
Приклад
Припустимо, що замовлено Q = 1000 шт., при D = 20 шт./день та Р = 100 шт./день, тоді замовлення Q буде виконано лише через 10 днів, тобто період часу, за який буде спожито 200 одиниць товару, звідси максимальні товарно-матеріальні запаси будуть дорівнювати Q * (1 – D/P). Тут: 1000 * (1 – 20/100) = 800 (шт.).
Можна показати, що формула економічної кількості для виготовлення буде
. (8.6)
При цьому величина загальних змінних витрат управління запасами буде мати такий вигляд:
. (8.7)
Вихідними даними для розрахунку параметрів системи будуть:
· потреба в продукті, що замовляється, шт.;
· оптимальний розмір замовлення, шт.;
· час поставки, дні;
· можлива затримка поставки, дні.
Гарантійний (страховий) запас дозволяє забезпечувати потребу на час передбачуваної затримки поставки. Відтворення гарантійного запасу проводиться під час наступних поставок через використання іншого розрахункового параметра даної системи – граничного рівня запасу.
Граничний рівень запасу визначає рівень запасу, при досягненні якого здійснюється наступне замовлення. Величина граничного рівня розраховується таким чином, що надходження замовлення на склад відбувається в момент зниження поточного запасу до гарантійного рівня.
Максимально бажаний запас – визначається для контролю за повним завантаженням площ з точки зору критерію мінімуму сукупних витрат.
2 Система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями
Цю систему в літературі називають ще системою “періодичного поповнення”. Замовлення здійснюються в чітко визначений час, між якими утворюються рівні інтервали, наприклад, 1 раз на місяць, 1 раз на тиждень, 1 раз у 14 днів і т.д. Період, що розділяє два замовлення на виготовлення або придбання, чітко встановлено, а обсяг замовлення є змінним. Визначити інтервал між замовленнями можна з урахуванням оптимального розміру замовлення. Розрахунок інтервалу часу між замовленнями можна зробити за формулою
, (8.8)
де N – кількість робочих днів у році, дні;
S – потреба в продукті, який замовляють, шт.;
–оптимальнийобсяг замовлення, шт.
Отриманий результат часу може бути скоригований на основі експертних оцінок. Наприклад, при отриманому розрахунковому результаті чотири дні можливо використати п’ять днів, щоб проводити замовлення один раз на тиждень.
Величина замовлення у системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями розраховується за формулою
, (8.9)
де РЗ – величина замовлення, шт.; МБЗ – максимально бажане замовлення, шт.; ПЗ –поточне замовлення, шт.; ОС – очікуване споживання за час поставки, шт.
