Для того, хто вивчає ораторське мистецтво, найбільш потрібно і необхідно знати те, які та скільки є допоміжних засобів, завдяки котрим легко можна набути красномовства. Отже, їх є три: природа, мистецтво, вправа і наслідування. Всі вони разом допомагають набути справжнього красномовства, і якщо невистачає хоч би одного з них, — ніхто не може стати добрим оратором. Багатьох погубило вже те, що один задовольняється самим мистецтвом, інший довіряє природним здібностям, ще інший даремно вправляється без мистецтва, неначе той, хто, не маючи досвіду у морському плаванні, пускається на море лише з тією надією, що може сильно гребти веслом. Отже, природні здібності роблять людину здатною до всього, що потрібне ораторові, але мистецтво вишколює і допомагає досягати успіхів, вправа закріплює, а наслідування освітлює мистецтво і, якщо з нього щось пропущено, доповнює й /33зв./ неначе за руку веде до всього.
Про три перші треба сказати в цьому розділі, про наслідування будемо говорити опісля. \149\
1. Щодо природних здібностей, то розрізняємо три види талантів: найкращий, середній і найнижчий.
Найкращий талант це такий, який відзначається швидкістю думки у винахідливості. Таким був, як каже Плутарх, Алківіад 155 у послідовності викладу своїх міркувань. Тут Ціцерон рекомендує Гортенсія і Марка Антонія для збагачення ораторського мистецтва, а саме, щоб оратор те, що підібрав, влучно і вміло розташував, у мовно-стилістичному відношенні опрацював не скупо і не сухо.
Крім того, найблагороднішим даром природи є сприйнятлива і тривка пам’ять. Сприйнятливість полягає в одночасному охопленні і зберіганні багатьох речей, а тривкість їх затримує і не дозволяє, щоб вони скоро забувались. Цей дар не рідко трапляється без тієї сили швидкості думки, яку ми називаємо талантом. Тоді такий дар нічого не вносить до красномовства, але якщо він поєднується з гостротою таланту, то неможливо й сказати, яку велику користь приносить. Далі є й фізична обдарованість: дзвінкий, приємний, чистий, змінний голос; жвавий і верткий язик; сильні боки; обличчя, яке здатне легко виражати всі почуття, котре було б пожвавленим і приємно промінювало у радості, в смутку — журливо стягалося б, коли ведеться дружня бесіда, то щоб було спокійним і милим, а коли запалюється гнівом, щоб було грізним, а коли наступає по-бойовому, щоб воно здавалося страшним, неначе промовержець.
Є ознаки визначного таланту, якими не слід легковажити: страх, сором’язливість і жадібність слави. Страх робить людину неспокійною і заставляє, щоб вона обмірковувала, що має сказати, а що — змовчати. Так само сором’язливість примушує людину не думати гордо і нерозумно, що вона все знає і може, а заставляє намагатися всіма способами не уникати праці, неначе не довіряючи своїм силам. Як зухвальство робить ораторів особливо глупими, /34/ так соромливість спонукає, щоб ми не допустили чогось для слухача і для нас несумісного і невідповідного місцю і часові. А жадоба слави додає найбільшого стимулу і не дає відчувати труднощів.
Свіда 156 пише про Фукідіда 157, що коли той ще хлопцем, випадково слухаючи, як Геродот 158відчитував свою історію, збуджений стимулом слави не міг стримати сліз, з яких Геродот переконався про талант хлопця і прошептав його батькові Олорові на вухо: «Дуже здатний твій син до науки». І, нарешті, якщо хтось володіє цим усім, а крім того, має душу (що ми сказали про обличчя), що зворушується легко від усіх почуттів, як-от: гніву, печалі, веселості, любові і т. д., той, як мені здається, даром провидіння вродився до красномовства. \150\
Ось коротко про те, про що вчені говорять дуже часто, а саме, про ознаки найвизначнішої обдарованості. Хто їх має, хай дуже дякує богові і хай не має високої думки про себе і не зазнається, а старанно дбає про те, щоб не здавалося, що так багато і такі великі сили дісталися йому даремно. Адже ж не рідко трапляється, що хтось, обдарований цими дарами природи, дуже високо дарма думає про себе і, надувшись, уважає негідним набути красномовство наукою, якщо може талантом. Він не рахується з настановчою наукою учителів, і йому здається, що тут непотрібно навіть ні творів авторів, ані чужої допомоги, і він їх не читає, і до них не заглядає. І таким чином той, що міг стати Меркурієм, часто з власної волі стає найбільш огидним бовдуром.
2. Посереднім талантом уважається такий, коли хтось має все вже сказане, але воно недосконале. Оратора з такими природними задатками не треба стримувати від красномовства, бо й вія може мати значні успіхи і усунути нестачу природи наукою і вправою.
Про Демосфена довідуємося, що, хоч він відзначався великим достоїнством духа, однак мав недолік у вимові. /34зв./ Оскільки для нього звук «р» був незугарним і важким, то він пробував його вимовляти і, кажуть, часто дражнячи собачку, навчився вимовляти його бездоганно.
Те саме треба сказати про слабшу пам’ять та про інші природні дані, що їх варто розвивати. Крім того, такий може також сподіватися, що з нього вийде дуже добрий оратор, правда, не легко, але якщо вія буде старатися, працюючій дуже наполегливо.
3. А найнижчий талант — це такий, що або не має жодної із згаданих прикмет або вони такі незначні, що навряд чи можна про них говорити. Адже дехто має такий повільний талант, що, коли почне думати, щоб йому сказати до речі, то відчуває, що густий морок розливається в ньому, і в пам’яті має те, що мав Мессала Корвін 160, який, подейкують історики, забув навіть своє власне ім’я. Через те він не здає собі справи ні в чому чесному, ані величавому, і його не підбадьорює жоден стимул слави. У такої людини немає соромливості або передбачливості, крім того, вона ледача до праці, розгнуздана до розкоші та сваволі, на почуття не реагує і стоїть, неначе твердий кремінь або Марпеська скеля 161. Я. б думай, що такому треба братися за все інше, тільки не за красномовство. Про природу ми сказали достатньо.
4. Що стосується мистецтва, то численні учителі вчать багато, але те все, як здається, відноситься до нього. Ті, які хочуть добитись успіху без живого слова вчителя, читаючи тільки стародавніх наставників, то хоч це менше властиво \151\ моїм учням, все ж я думаю, що їм треба мати на увазі ось що:
По-перше, той, хто обдарований блискучим талантом, якщо він, довіряючи тільки самій природі, легковажить мистецтвом, легше може помилитись і заблудити, ніж той, який менше щасливий талантом, але іде за проводирем — мистецтвом. Я пригадую собі, що цю дуже розумну настанову я вичитав у Гермогена.
По-друге, щоб кожний думав, що йому не тільки один раз треба прочитувати настанови, а ще і ще раз, аж доти треба їх проходити, поки вони добре не запам’ятаються всі /35/ і не закріпляться.
По-третє. Ніхто не повинен задовільнятися тільки самим засвоєнням теорії ораторського мистецтва, — багато хто вважає це вже завершенням, — але, крім того, потрібна ще наполеглива щоденна вправа і наслідування.
5. При вправі треба дотримуватись таких правил: по-перше, при писанні не поспішаймо. По-друге, щоб все написане ми перечитували частіше від самого початку, поки не закінчимо промову, бо тоді може бути кращим зв’язок попереднього з наступним, а розум, втомлений від напруження, набирає нових сил. По-третє, щоб ми нерозумио не раділи з того, що першим прийде на думку, а все пильно розглядали і розмірковували. По-четверте, щоб ми складену промову не випускали скоріше в світ, поки її якомога уважно не виправимо, дуже старанно не вигладимо і не перевіримо з усією суворістю. По-п’яте, щоб ми не приступали до непосильної теми, а починали від тем легких і поступово, поволі набирали сил до великих. По-шосте, щоб учні, крім заданих учителями вправ, виконували також теми, винайдені самостійно. Які ж теми відповідні для оратора-початківця, — їх перераховує старовинний софіст Афтоній 162 у своїх вступних вправах. З них найбільш відповідні такі:
1. Розказати якусь історичну подію.
2. Гарно описати.
3. Схвалити або спростувати інше оповідання.
4. Виразити епопею або чийсь характер або мову, який він був або повинен бути, і зобразити в промові. Говорити про них окремо не маю тут наміру, бо про деякі з них буде зручніше сказати у своїх місцях. Тим часом, якщо хтось хоче, хай заглядає до вступних вправ Афтонія або до першої книги нашої «Про мистецтво поетики».
7. Корисно знати, — повчає Фабій Квінтіліан у II книзі, 4-му /35зв./ розділі «Навчання», — що в учнів трапляються дві вади, з яких першою є та, коли хтось користується стилем вищим, ніж цього вимагає справа, тобто, якщо він гониться за надзви \152\ чайною пишністю, прикрасою і багатством. Друга вада буває тоді, коли хтось, уникаючи пишної надутості, взагалі уникає всякої прикраси. Однак з них друга вада гірша і її скоріше треба стерпіти в оратора-початківця. «Бо легко знайти, — каже він, — ліки на надмірно пишномовний стиль, але безплідності не переможе ніяка праця».
НАСТАНОВИ, ЯКИХ ТРЕБА ДОТРИМУВАТИСЬ ПРИ СКЛАДАННІ [ПРОМОВИ]
8. Оплатиться мабуть, якщо я тут коротко навчу початківця, як він повинен складати промову. Оскільки обов’язок оратора — винаходити, розкладати, опрацьовувати в мовностилістичному відношенні, хай початківець не думає, що це все має нараз ставити собі за завдання, так звичайно робить багато людей, які, бажаючи показати свій мізерний талант, думають, що для складання промови їм не потрібно нічого більше, крім пера, паперу й чорнила, а якщо це їм дане, — вони зараз виконають всю роботу. Вони думають, що не можуть помилитися, якщо щось нерозважно ляпнуть. І коли цього не схвалює ніхто, то й тоді вони не виправляють жодної літери або плями. Це звичай і навик століть. Але ти, що хочеш не здаватися, а дійсно бути красномовним, то найперше обдумай справу і стан питання і дивися, що треба схвалити, а що — спростувати. На цьому, неначе на осі, обертається вся справа. Дивись теж, якого типу промови треба тобі вжити у цій справі, і зараз знайдеш у голові те, що відноситься до справи, і знайдене напишеш на чорновику. Потім уважно продумай, в якому порядку це розставити, а саме, що треба поставити спершу, а що пізніше, порядок же зможеш зазначити, якщо на полях для окремих частин підібраного матеріалу поставиш окремі числа, наприклад, те, що треба поставити найперше, першим, що буде здаватися до нього найближчим — другим, а що буде наступати за другим, буде зазначено третім і так для інших. Після того подумаєш про прикрашення промови фігурами: яка фігура буде здаватися необхідною і на якому місці потрібно її вжити, там обов’язково напиши її назву. Тоді, розташувавши так винайдений /36/ матеріал, вміло прикрасивши його, вбери в слова і викінчи.
Водночас май на увазі їхній ритм і зв’язок, тобто, зберігай усі правила ритмічного оформлення промови, про що сказано вже під 5-м числом.
А коли ти це зробиш, тоді потрібно багатократно старанно відшліфувати промову, і якщо будуть помилки, то їх треба виправляти. \153\
Отже, починаючи з найменших деталей, подумай: по-перше, чи промова латинська, чи не закралися тут іншомовні слова, або невластивий вислів, або поетичний зворот, або солецизми 163. По-друге, чи все ясне і проглядне. По-третє, чи є який смисл, чи нічого не можна зрозуміти з того, що ти сказав. По-четверте, розглянь підбір слів, чи є тут такі, яких вимагає справа: звучні, поважна, приємні і т. д. По-п’яте, чи вони збережені згідно з правилом, способом і вживанням ритмічної прози. По-шосте, дивись, чи випадково не помістив ти тут якоїсь із вже наведених вад. По-сьоме, треба обміркувати добре всі фігури і тропи. По-восьме, подумай уважно, чи збережена пристойність. По-дев’яте, все зайве треба усунути і, навпаки, чого не буде вистачати для розуміння та милозвучності, те треба додати. По-десяте, чи є відповідні достоїнства в окремих частинках промови і чи немає вад, наприклад, у вступі, розповіді і т. д. По-одинадцяте, треба врахувати різноманітність. Коли ти таким чином і так старанно будеш вправлятися частіше і виправляти те, що написав, то дійдеш до такої досконалості, що колись без великої турботи сама по собі поллється тобі досконала і завершена промова. А щоб тепер також розгляд цього всього не здавався надто важкою працею, то ти виконаєш це завдання легше, якщо покладеш перед очима ці настанови і захочеш критично оцінити свою промову згідно з їх порядком і числом. /36зв./
Розділ десятий
