Ми тут говоримо не про всіх, а тільки про тих [авторів], яких, на думку вчених, без вагання треба наслідувати сумлінному ораторові, не зважаючи на затрати таланту і праці. Отже, з поганських істориків визнаються: Крісп Саллюстій 168, якого дехто називає родоначальником римської історії; Тіт Лівій, якого називали молочною рікою красномовності і якого, щоб побачити, зліталися до Рима з далеких країв мужі, \157\ славні наукою та красномовством, як про те свідчить Ієронім; Квінт Курцій, якого стиль блискучий, солодкий, повний і ніколи не уривчастий, дотепні, енергійні і зрозумілі промови, що є рідкісною прикметою, і чого, як дехто вважає, невистачає грецькому історикові Фукідіду. Треба відмітити й предивний розум Сенеки. У нього майже кожне слово має свою вагу і важливу життєву настанову. Зрештою, ораторові не треба приділяти надто великої уваги наслідуванню чийогось стилю, хіба тільки письменникові-філософові, якого загально називають учителем аскетичного життя. У панегіриста Плінія 169, гадаю, треба добачати дотепність і влучність, а поза тим не треба нічого наслідувати, тому що у нього і латинська мова не така вже чиста, бо ж вона належить пізнішому століттю і його стиль далекий від ораторського. Всі вважають найкращим у цьому відношенні Таціта, а особливо вихваляє його Юст Ліпсій 170. Якщо тільки відкинути в нього ознаки зіпсованої латині, то, як деякі вважають, він більше здатний прославляти, ніж писати історію. Фаміан Страда не безпідставно багато чого ганить у Таціта, але не за брак таланту, а тільки за недоліки. Треба, однак, відзначити, що сам [Таціт] надмірно потурав талантові. Із «Записок Юлія Цезаря» 171 треба вивчати рівномірність стилю і чистоту мови. /39/
Не треба нехтувати і поетами, в яких є приклади великого красномовства. Передусім, треба вчитись у Вергілія, наслідуючи його у викликанні всіх почуттів. В нього треба спостерігати вмілий підбір матеріалу, розумне його розміщення, чистоту, тонкість, оригінальність і різноманітність у мовностилістичному оформленні, але найбільше в нього варто захоплюватися пристойним.
Овідій, якби не потурав занадто талантові, напевно дорівнював би Маронові, і навіть, на думку багатьох, його треба ставити на першому місці після Вергілія. Справді, між іншими пам’ятками його красномовства є дві преславні промови («Метаморфози», XIII, р. 356 і т. ін.), в яких Аянт і Одіссей сперечаються за зброю Ахілла. Я думаю, що оратор повинен вивчити їх напам’ять. У Горація справжня чиста латинська мова; вона чарівна, милозвучна, різноманітна, слова і речення вагомі.
Здається, найбільше почуття гумору було у Марціала і він дасть приклади дотепного таврювання людських вад. У дотепах, якщо не рахувати деяких сороміцьких речей, він не поступається ні перед ким.
Комедіографи Плавт 172 і Теренцій 173 дають зразки буденного і низького стилю. У них треба вчитись ще і чистоти латинської мови, бо авторитетом Теренція навіть сам Ціцерон \158\ не вагався захищати багатьох своїх друзів. Про Плавта ж була така загальна думка: «Якби музи хотіли говорити по-латині, то говорили б устами Плавта». З метою наслідування сильних почуттів треба читати Сенеку-трагіка, який славиться важливістю тем і думок, блиском і величавістю мови.
2. Твори отців і вчених церкви проповідник також, повинен перегортати вдень і вночі, бо хто не читав їхніх творів, думаю, ніколи не повинен зважуватись виходити на публічну ораторську трибуну. Адже коли проповідник заявляє, що він говорить в ім’я Христа або церкви, то необхідно, щоб він насамперед пізнав суть церковного вчення, чого він не зможе досягти, якщо не ознайомиться з ним, читаючи св. письмо і книги отців церкви.
Твори отців церкви також сяють дарами красномовства, якщо може й не всі всіма, то окремими напевно. Афанасія 174 ж прославляють за ясність у повчанні і викладанні. Кажуть, що якийсь святий (як знаходимо «У духовній леваді») присвятив творам цього пустельника такий панегірик: «Якщо знайдеш твори Афанасія і не матимеш на чому переписати, /40/ треба записати їх на одежі». Юстін, мученик і філософ 178, говорить про справи віри тонко, а Афенагор 176 блискуче і сильно, повага ж Василія 177 винятково велика, а [Григорію] Ніському 178, як каже Еразм 179, подобалась священна простота.
Зрештою, у виголошуванні похвальних проповідей найбільших успіхів добився своєю різноманітністю величний і красномовний Григорій Назіанзін, хоч у богослов’ї треба застосовувати не такий високий стиль. Він навальний у бичуванні безбожників, з найбільшою лагідністю віддає належне праведникам, не бракує у нього емоційності, Еразм уважає його вершиною ерудиції.
Промова Василія в місті Селевкії 180 відзначається свіжістю, барвистістю і дотепністю. Патріарх Фотій 181 у своїй «Бібліотеці», каже, що він любив ораторські квітки і дотепи, і це побачить кожен читач, який хоч трохи розуміється на ораторському мистецтві.
У Феодорета 182 поєднується висока освіта з величавою красномовністю, і він славиться між ученими як найкрасномовніший, а між красномовцями — як найученіший.
Дотепність і давня мудрість помічаються в Сінезія 183, багатство мовних засобів — у Кирила 184 і Дамаскіна 185. Кожен має свої особливості.
З латинян, думаю, треба наслідувати трьох: Кіпріана 186, Лактанція 187 і Ієроніма; в яких і більша чистота латинської мови і ти зможеш у них побачити прекрасні приклади справжнього красномовства. \159\
Тертуліан важкий для розуміння та пишномовний, блаженний Амвросій 188 і Августин люблять, здається, надмірно дотепи і барвистість, Златоуст надто сухий, а папа Григорій 189 наче народився для красномовства, але в його промовах немає пишномовності, що треба приписати менш освіченому століттю.
Розділ дванадцятий
