Є деякі місця, що їх спостеріг Арістотель, в яких, неначе закопаний скарб, можна знайти докази для обгрунтування справи. Вони бувають двоякі: одні безпосередні, що містяться в самій речі або зв’язані з нею. Вони подібні до речей, що є в одному дворі або пов’язані з ним, одначе належать до одного господарства. А. інші місця [називаються] віддаленими, бо вони більш віддалені від речі і подібні до тих місць, що знаходяться далеко від двору на чужих полях і їх багато на громадських дорогах. Обидва види місць треба раніш пояснити, а потім виявити спосіб знаходження з них доказів. У цьому розділі буде мов<а про безпосередні місця. А вони такі: визначення, перелік частин, значення назви, похідні слова, вид і форма, подібність і неподібність, протилежності, побічні обставини, посередні і наступні дані, суперечності, причини і наслідки, порівняння.
Про окремі з них запам’ятай таке: \167\
1. Що таке визначення. Визначення — це речення, що пояснює природу речі або, як говорить Ціцерон у «Топіках», це речення, яке пояснює чим є те, що визначається. Отже, як вчать діалектики, природа повинна визначатись так. Дивись найперше, що та річ, яку ти хочеш визначити, має спільного з іншими речами, і це буде називатися родом. Якщо ти, наприклад, хочеш визначити людину, то знайди те, що в неї є спільного з іншими, а саме: жива істота, бо це відноситься до всіх істот, які мають душу. Потім шукай окреме, чим твоя річ відрізняється від усіх речей, з якими має щось спільного, а таким у людини є розум, бо його, крім людини, не може мати жодна інша істота, що має душу. Тоді те спільне і окреме пристосуй до речі, яка визначається, і це буде визначення. /45/ Ти визначиш людину так: жива істота, що має розум.
2. Поділ частин буває тоді, коли перераховуємо частини якоїсь речі. Місце ясне саме собою і не потребує жодного викладу. Але знай, що ціле є двояке і звідси подвійний перелік частин. Перше — це те ціле, яке діалектики називають фізичним або натуральним, тобто будь-яка річ, що складається з частин, наданих їй природою, наприклад, людина має частини: тіло і душу. Тіло буває тваринним і людським, частинами якого є великі й малі члени і суглоби. Сюди також треба віднести все, що зроблене людським мистецтвом, як дім, храм і т. д., частинами яких є фундаменти, стіни, покрівлі і т. д. Друге ціле — це те, що діалектики називають моральним, тобто якась спільність людей, установлена людськими законами або їх волею, наприклад, місто, держава, військо, церква і т. д. Їх частинами є: сенат, народ, вожді, володарі, трибуни 6, воїни, єпископи, священики і т. д.
Крім того, є ціле логічне, що називається родом або поняттям, спільним для багатьох речей, різних формою, і воно називається родом, частинами якого є види або форми, тобто відмінність речей, які в чомусь сходяться, наприклад, поняття жива істота, складовими якого є людина, тварина, риба і т. д. Але це ціле для окремих понять є місцем безпосереднім, про що ми далі скажемо.
3. Етимологія, або значення назви — це ніщо інше, як тлумачення назви, що саме вона означає. Петро — означає «скеля», Іван — «ласка», Василь — «цар», Теофіл — «любитель богів», Теодор — «божий дар», Полікарп — «той, що приносить багато фруктів» і т. д., консул 7 — «дорадник», сенатор — «муж похилого віку».
Щодо цього місця, то зверни увагу на таке. Значення власних імен з єврейської мови матимеш з їх пояснень, що даються у святому письмі, а значення грецьких імен не зрозумієш, якщо не володітимеш досконало грецькою мовою, а щоб ти \168\ зрозумів значення власних і загальних назв латинської мови, то читай видані книги Варрона «Про латинську мову». Та тому що ці книги не в кожного є під рукою, то ти, що пильно займаєшся латинською мовою, зрозумієш завдяки наполегливим розумуванням, що означають і звідки походять ці імена. Запам’ятай також добре, що не треба назву з однієї мови пояснювати за нормою другої мови, хоч би була деяка подібність. Через те дехто погано пояснює ім’я пресвятої Марії, що воно означає «maria» [лат. «моря»], Гнат — «вогонь» [лат. «ignis»], хіба що це дозволяється за фігурою алюзії. Це можна робити тільки з великою розсудливістю і дуже обережно, бо інакше ми допустимось пустого базікання. /45зв./
4. Похідні слова. Це місце майже тотожне з попереднім. Похідними словами називаються такі, які виводяться з того самого кореня, але відмінюються інакше, наприклад, мудрий — мудрість, достойний — достойність, пильний — пильність, милосердний — милосердя і т. д. З цих двох місць можна черпати докази тільки в стані визначення, як це ми ще зазначимо, а в інших випадках не можна, бо докази тоді будуть слабкими. Але якщо їх потрактувати розважливо, то вони можуть додати деякої прикраси і сили. Ціцерон у «Верринці» дуже тонко натякає на Верресові 8 свята, які Веррес завів на Сіцілії та назвав їх своїм іменем: «О величаве, — каже, — свято Верреса! Куди ти прибув, і не приніс цього святкового дня із собою? Бо в який дім, в яке місто ти вступив, який храм, нарешті, ти залишив не перевернутим і неп ограбованим? Тому це свято нехай називається Верресовим, бо воно встановлене, як здається, від твоєї вдачі і натури».
5. Рід визначає Ціцерон у «Топіках» так: [рад] — це поняття, яке відноситься до багатьох відмінностей, тобто він є спільним для багатьох речей, що якось різняться між собою, наприклад, дерево — родове поняття до кедра, птах — до пави, орла, солов’я, гуски і т. д., а доброчесність — до справедливості, доблесті і т. д.
6. Формами називаються ті речі, що містяться під одним родом або ті, які одна від одної якось відрізняються, однак мають спільну назву. Наприклад, кедр, лавр, кипарис і т. д., — це форми родового поняття «дерево». Те саме можна сказати і про інше.
7. Причини — це те, з якого або під впливом чого, чи з приводу чого виникає якась річ. Взагалі філософи нараховують чотири причини; матеріальна, формальна, спонукальна і цільова. Дві перші є в самій речі і утворюють її з себе як найосновніші частини. Так, в людині матерією є земля, а формою — душа, яких не розумій так обмежено, як філософи, але знай, що під матерією тут розуміється все, з чого щось виготов \169\ лено, наприклад, матерією кубка є золото або срібло, а форма виражається побудовою, в якій поміщена або зазначена матерія. Наприклад, у кубку форма є така: округлість, орнамент, така-то величина, виконання і т. д.
Дві інші причини — поза річчю, однак і вони її створюють. Спонукальною причиною називається така, що створює якусь річ, наприклад, художник — картину, коваль — меч, архітектор — храм, все — бог.
Що таке цільова [причина]? Цільова [причина] — це сама мета або причина, із-за якої щось діється. Наприклад, меч виготовляється для того, щоб ми захищалися від ворога або мстили за кривди. Захист чи помста /46/ — це цільова причина [виготовлення меча]. Тут уже легко зрозумієш визначення причин. А вислів «з чого» стосується внутрішніх причин, тобто матерії і форми, слова «під впливом чого» означають спонукальну, а «з приводу чого» — цільову причину.
8. Наслідками називається те, що виходить з названих причин, наприклад, із заліза виникає зброя, домашній посуд, інструменти майстрів і т. д. З форми виникає все, що має таку ж форму. Від спонукальної виходить все те, що дає спонукальна, наприклад, чеснота породжує спокій совісті, похвалу і почесті в людей, заслуговує нагороди в бога. Цільовими причинами є наслідки, що виникають або робляться з приводу них, наприклад, ради майна — крадіжка, розбій, підступи, підлабузництво, клятвопорушення, віроломна дружба, несправедливі суди та інші численна лиха, про що добре говорить Овідій («Метаморфози», І [р. 140]):
«І добувають багатства з землі, що приносять нещастя».
9. Протилежності — це ті речі, що взаємно протиставляються і вони діляться на чотири роди: перший — це протилежності, що виключають одна одну. З них жодна не може виступати одночасно з другою, наприклад, світло і темрява, життя і смерть, день і ніч тощо. Другий рід — це відносні речі, з яких одна має якесь відношення до другої і одна не може бути без Другої, наприклад, вождь і воїн, батько і син, учитель/46зв./ і учень і т. д. Третій рід — заперечні речі, з яких одна заперечує те, що друга стверджує, як, наприклад: це існує і це не існує 1, нарешті, четвертий рід — це протилежні речі, які є антонімами, як-от: чеснота і вада, чорне і біле, добро і зло тощо.
10. Суперечні речі мало відрізняються від протилежних, хіба тільки тим, що протиставляються не прямо, а певним непрямим протиставленням, як, наприклад, любові прямо протиставляється ненависть, а непрямо — беззаконність чи образа, що походить від ненависті, отже, любов і ненависть протилежні, речі, а любити і завдавати кривди — суперечні. \170\
11. Подібність — це відповідність двох або більше речей, що випливає з неодинакової речі. Наприклад, хто погано бачить, буде бачити речі інакше, ніж вони є в дійсності. Так само не може правильно думати той, кого засліпило якесь погане почуття. Тут бачиш, що між поглядом очей і судженням розуму, а саме, з неоднакових речей — встановлено певну відповідність у тому, що ні перший, ні другий не може правильно виконувати своє завдання.
12. Неподібність, навпаки, — це протилежність двох або більше речей у подібній речі, наприклад, розбійники і воїни носять зброю, але воїни для того, щоб допомагати батьківщині, розбійники — щоб завдавати кривду. Тут бачиш у тій самій речі, а саме, у вживанні зброї різницю між воїнами і розбійниками.
13. Порівняння «е дуже різниться від подібності. Воно відрізняється тільки тим, що порівняння — це розміщення і розмежування двох або більше рівних чи нерівних речей у тому самому. Інколи порівнюється рівне з рівним: наприклад, Петро міг бачити, отже, це було можливим і для Іуди. Інколи менше порівнюється з більшим, інколи більше з меншим. Христос переніс наругу, чому ж я /47/ не мав би перенести її. Найменші з громадян повинні давати поради батьківщині, а наскільки більше повинні це робити володар і сенат.
Розділ третій
