Ми багато говорили про природу кризи та те, що потрібно робити. Мені дуже сподобався прогноз О. Й. Пасхавера. Але я хочу сказати про те, що може негативно вплинути, і тоді цей прогноз не збудеться.
Кілька слів про те, що таке криза. На мою думку, криза - це, коли система перестає працювати. Я. А. Жаліло намагався це пояснити, але складними системними речами. У нас криза. Припинили працювати різні частини системи. Банківська система дала чіткий виразний збій. Питання не в тому, наскільки вона була досконала. Проте вона працювала, а тепер не працює.
Щодо банківської системи скажу одне. Систему не можна зробити винною. Систему не можна персоніфікувати. Вона не може бути гарною, чи поганою. Вона просто працює, або не працює. Якщо не працює — маємо налагодити. Проте я скажу про іншу систему, яка також дала збій, та ми дуже мало її аналізуємо. Це - система відносин «споживання-добробут-заробітна плата» і пов’язані з ними відносини. Відбувалося розбалансування між продуктивністю праці, яка була майже радянська, і нашим бажанням покращувати споживання і добробут громадян на сучасному європейському рівні. Ці дві лінії розходились. З одного боку, радянська продуктивність наближалася по деяких позиціях до нуля. З іншого боку, відбувалося постійне підвищення соціальних стандартів, які за собою тягнули підвищення заробітних плат. В результаті ми отримали кризу непродуктивності, яка чітко виражена в багатьох галузях.
Наведу приклад. На одному підприємстві середнього бізнесу було 300 працюючих. Коли почалася криза і не було чим повертати кредити, скоротили третину працюючих. Власник побачив, що він не втратив жодної копійки обсягу. Іншими словами, третина працюючих не додавала нічого у додану вартість. Їхня продуктивність праці дорівнювала нулю. Не люди були в цьому винні. Так була побудована система. Вони виконували якусь роботу, носили папірці з кімнати в кімнату. Але на виході продуктивність їх праці була нульова.
Що може нас, на жаль, затримати в кризі? Негативна роль держави. Що ми намагаємося зробити? Завдяки зусиллям політичної складової (виборам і тому, що потрібно робити різні речі, щоб всім подобатися), ми намагаємося сьогодні законсервувати цю непродуктивність. Ми не даємо змоги позбутися непродуктивної праці, впасти тим підприємствам, які мають впасти. Можливо, і банки. Головне, щоб система відродилася. В системі є неперспективні точки, які не можна рятувати. Як тільки ми намагаємося це зробити, ми затягуємо кризу.
Що іще не треба робити? По-перше, не треба давати гроші чи пільги галузевим підприємствам. Або вони знайдуть можливість вийти з кризи, знайдуть, на чому зекономити ресурс, як поліпшити продуктивність та конкурентоспроможність, або вони не знайдуть. Тоді вони просто зникнуть. Ми не маємо безпосередньо давати їм гроші за допомогою таких неринкових інструментів, як прийняття різноманітних законів про галузеві пільги, як зараз це робиться. За окремим списком Кабміну підприємства отримуватимуть пільги на завезення обладнання. Закон про антикризові заходи рятування галузей уже прийнято. Це заходи по затягуванню кризи, а не рятуванню галузей. Ми побачимо це на практиці.
По-друге, не потрібно заважати бізнесу, який сьогодні відчув ті чи інші проблеми, шукати інші ринкові ніші. Пошук нових ринкових ніш — це практично єдиний шлях виходу з кризи кращими. Якщо ми вийдемо з кризи з тією ж структурою економіки, навіть, якщо загинуть неефективні та неперспективні підприємства, це не означає, що ми не будемо прямувати в наступну кризу. Необхідно зняти бар'єри та не заважати бізнесу шукати. Його пошуки не завжди будуть успішними. Деякі спробують і розоряться, а деякі спробують - і все вийде. Ми отримаємо нові точки зростання, можливо, після кризи зародяться нові галузі.
Ще одне. Не потрібно диктувати бізнесу, що робити. Як тільки держава починає диктувати банкам, які галузі їм кредитувати, а які - ні, давати бізнесу пільгу на конкретну галузь, ми затягуємо кризу. Держава ніколи не могла визначити ефективні бізнесові ніші. Це функція бізнесу.
На жаль, в реаліях ми бачимо, що половина з цих напрямів «успішно» реалізується державою. Цим криза лише погіршується і поглиблюється. Л.Бальцерович якось у вересні на Економічному Форумі в Криниці сказав, що люди, які ненавидять лібералізм, потрапляючи у владу, спеціально називають себе лібералами, щоб знищити всяку довіру до ліберальних підходів в економіці. Так само відбувається в Україні. Люди, які безмежно далекі від лібералізму як невтручання держави туди, куди не треба, нищать перспективу країни. Регулювання безумовно потрібне, воно визнається лібералізмом, проте регулятори використовуються не для реалізації їх головних цілей, а для маніпулювання політичним середовищем.
Я маю надію, що в Україні це минеться, і нам вдасться уникнути штучного заглиблення і затягування кризи. Я переконана, що економіка України здатна вийти з кризи кращою, ніж знайшла в неї.
Тамаш БЕРКІ
