Медіакритика і мовна культура ЗМІ

Не менш важливим завданням є протидія тенденціям засобів масової інформації, що спричиняють негативний вплив на мовну культуру російського суспільства. Мові ЗМІ в наші дні властиво зближення норм літературної та розмовної мови, інтенсивне проникнення іншомовних слів, жаргонізмів та іншої ненормативної лексики. Почасти ці процеси відображають мовні норми у процесі їх зміни, що свідчить про розвиток мови, про об'єктивні процеси пристосування мови до швидко змінюваних реалій життя. Спостерігалася в роки перебудови і в пострадянський період демократизація мови засобів масової інформації покінчила з радянським бюрократизованим «новоязом». Проте в сучасній медійній практиці виразно проявляються тривожні тенденції, що свідчать про зниження мовної культури преси, про зневагу мовних норм, що доходить до спроб її руйнування. Гостра конкурентна боротьба за увагу аудиторії постійно підштовхує засоби масової інформації до пошуків додаткових ресурсів підвищення експресивності медійних текстів. І нерідко ці ресурси виявляються за межами нормативної лексики.

Навіть журналісти «якісної» преси, які ратують за хороший смак і високий професійний і культурний рівень вітчизняних ЗМІ, нерідко грішать неприпустимими мовними і стилістичними вольностями. Лінгвісти і критики відзначають появу елементів молодіжного сленгу, «блатної» лексики, грубі помилки слововживання в периодичних виданнях, що претендують на статус «якісних». Оскільки медійні тексти з подібними лексичними відхиленнями широко тиражуються, під впливом засобів масової інформації відбувається розмивання мовних норм у суспільстві, що особливо помітно проявляється в дитячому та молодіжному середовищі. У силу особливостей сприйняття, грубі відхилення від мовних норм, що зустрічаються в медійних текстах, нерідко служать зразками для наслідування. Використання в ЗМІ ненормативної лексики призводить до закріплення її у мовній практиці в якості допустимої, а оцінки поведінки тих, хто нею користується, - як соціально прийнятного: у кінцевому підсумку «зняття мовних табу веде до зняття табу поведінкових».

В останні роки підвищилася увага професійних журналів до мовних проблем ЗМІ. Про це свідчить, зокрема, введення в цих виданнях спеціальних рубрик, зміст яких націлене на підвищення мовної культури вітчизняної журналістики: «Мова наша», «Покажи мова» («Журналіст»), «Журфак. Кафедра російської мови»

Однак розмивання мовних норм відбувається не тільки в журналістському компоненті медійного змісту, але й в рекламі й телесеріалах, фільмах, а також в різноманітних розважальних телевізійних передачах.

Вітчизняна масова медіакритика поки ще недостатньо реагує на катастрофічне падіння рівня мовної культури ЗМІ. До тих пір, поки засоби масової інформації виступають в ролі руйнівників мовних норм, не зустрічаючи належної відсічі з боку критиків і фахівців-лінгвістів, поки медійні канали не використовують спеціальних заходів з метою захисту і розвитку нормативної основи рідної мови, існує цілком реальна небезпека, що в недалекому майбутньому на зміну «великому і могутньому» прийде жахлива суміш англіцизмів і жаргону. Це підтверджує нагальну необхідність участі лінгвістів не тільки у професійній, а й у масової медіакритиці, що дозволить своєчасно коригувати негативні мовні процеси, використовувати багатющі можливості ЗМІ для систематичного широкого розповсюдження критичних і критико-просвітницьких публікацій, що сприяють розвитку мовної культури журналістів та медійної аудиторії.

Недостатнім є і увага російської медіакритики до використання в засобах масової інформації «мови ненависті». Під «мовою ненависті» або «мовою ворожнечі» (від англ. «Hate speech») розуміються «дискримінаційні, негативні висловлювання, визначення, епітети стосовно до етносу, раси, віри, переконань, що апелюють до конфліктності і різниці між національностями або релігіями і - у своїй крайній формі - пропагують ворожнечу і ворожнечу». Існують розширювальні визначення "мови ворожнечі": під ним розуміються ворожі і принизливі висловлення, які характеризують прихильників будь-яких ціннісних систем, що не підтримуються соціальною більшістю.

У ході реалізації моніторингового проекту «Мова ворожнечі в росій-ських ЗМІ: моніторинг та громадські дії», здійсненого в п'яти регіонах Росії Інформаційно-дослідницьким центром «Па-норах», Московською Гельсінкської групою, Фондом захисту гласності (ФЗГ) і Центром розвитку демократії та прав людини, а також на конферен-ції «Мова ворожнечі в російських ЗМІ» (Москва, листопад 2002 р.) була відзначена поширеність цього явища, існуючого в прихованих

формах навіть у тих регіонах, які вважаються «толерантними і спокій ними». Мовні засоби, що сприяють порушенню національної, релігійної та іншої нетерпимості до етнічних і релігійних меншин використовуються не тільки маргінальними націонал-радикальними виданнями, а й великими засобами масової інформації. Одним з найбільш поширених прикладів «мови ворожнечі» у ЗМІ є огульне звинувачення в аморальності і кримінальності певних груп народів Кавказу, Середньої і Південно-Східної Азіі.

У більшості випадків застосування в засобах масової інформації негативної дискримінаційної лексики або створення відповідних смислових контекстів не приводить до порушення закону, що виключає можливість судового розгляду. Кримінально караною є пропаганда національної ворожнечі, але покарання не поширюється на засоби масової інформації, в яких публікуються неприпустимі висловлювання, які роз'єднують росіян за ознаками етнічної чи конфесійної приналежності, які породжують в окремих груп громадян почуття образи, невпевненості, пригніченості, страху.