2).Економічна думка Давньої Індії ІV-ІІІ ст. до н.е. (осьовий час)узагальнена у трактаті “Артхашастра”, автором якого є Каутілья – радник царя. Сама назва цього твору розкриває його зміст. Вона походить від слів “артха” (користь, вигода, прибуток) і “шастра” (наука, науковий твір, вчення). У творі особливо підкреслюється роль керівника держави у розробці і реалізації “правильної” економічної політики.
Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету – “збільшувати доходи і зменшувати витрати”. Рабство визнається природним явищем для нагромадження багатства та досягнення суспільної користі. Розділити долю нижчого стану суспільства (рабів) тимчасово чи на все життя повинні, згідно з трактатом, і ті, хто не сплачує борги та належні податки за одержану в користування землю. Автор трактату заявляє, що державне багатство складається з результатів праці населення, тому винагорода за неї має збігатися із загальнодержавними потребами – будівництвом, охороною іригаційних споруд, пільговим землекористуванням, освоєнням джерел руди, будівництвом шляхів, боротьбою з купцями-лихварями. В “Артхашастрі” знаходить своє відображення і проблема “вартості речей”: величина вартості визначається кількістю “днів роботи”,а винагорода має знаходитись у строгій відповідності до результатів праці. У зв’язку з цим слід відрізняти ринкову ціну від вартості, тому що “конкуруючий продавець збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості”. Але, щоб обґрунтувати регламентоване присвоєння прибутку купцями, торгівцями, автор виходить з того, що оскільки ціна товару на ринку складається не тільки з витрат на виробництво, а й з торговельних витрат, то насамперед слід встановити частку прибутку торгівця від ціни товару в розмірі 5 % ціни на місцеві товари і 10 % – на привізні..
1).Центральною постаттю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій (551-478 рр. до н.е. – осьовий час). Конфуцій підтримує розподіл суспільства на стани, але при цьому закликає до морального удосконалення, до осягнення природних правил про повагу до старших і про синівську шанобливість і дружбу між братами. Відповідно до вчення Конфуція “у народу буде достаток”, якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Порядок, достаток залежать від багатьох факторів, але особливу увагу серед них Конфуцій приділяє “мистецтву керувати народом”. Особливої уваги заслуговує думка Конфуція про здатність освіченого правителя справедливо розподіляти створене в суспільстві багатство. Вчення Конфуція спрямоване на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів.
Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Мен Цзи (372-289 рр.). Переконання Мен Цзи виправдовували соціальну нерівність “небесною волею”. Але разом з тим він був проти рабовласницького гніту, закликав до общинного землекористування, виступав на захист общини та економічних інтересів селян. Таким чином, протиріччя, що були започатковані у вченні Конфуція, знайшли подальший розвиток у поглядах Мен Цзи.
Критиками конфуціанства були Мо Цзи і його прихильники (моїсти). Вони проповідували природну рівність людей, заперечували становість і привілеї знаті. Моїсти обґрунтували необхідність підтримки розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення,всезагальну участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.
У ІV-ІІІ ст. до н.е. (осьовий час) у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату “Гуань Цзи”.
У ньому праця проголошується джерелом багатства, а як багатство розглядається не золото і перли, а матеріальні блага (товари). У трактаті відстоюється думка про необхідність стабільного розвитку економіки. Для регулювання економіки автори пропонують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсюдити податки на товари, що виробляються з їх використанням. Турботу щодо поліпшення добробуту автори трактату покладали на державу,яка повинна активно втручатись в економічні справи.
