Економічні ідеї Давнього Рима в працях Катона, Варрона, Колумелли

Трактат «Землеробство», написаний Марком Порцієм Катоном Старшим (234 — 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос­подарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найповнішим і зовсім не породжує заздрощів». Зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тіль­ки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і як­найбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому вироб­ництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати мен­ше обладнання.' Не надаючи великого значення засобам виробницт­ва, Катон, проте, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створю­вати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати «урок», тобто певний обсяг конкретної роботи. Система «уроків» уможливлює господареві контроль за станом справ у маєт­ку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він «буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі». Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід.

Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники еко­номічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відобра­ження зростання товарності рабовласницьких господарств та їх пе­ретворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевлас­ники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить ко­ристь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розгля­дає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оскільки основна цінність гос­подарства — земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. «Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі ма­єтки вже тільки через це є дохідними», — писав він. Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринковоїорієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількос­ті, а з іншого — часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропо­нував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді ви­сокою.

На погляди Варрона щодо використання в господарстві праці ра­бів безперечно вплинуло повстання Спартака. Хоч він і досі вважає рабів тільки «знаряддями, що говорять», та все ж радить рабовлас­никові не купувати багато рабів тієї самої національності, щоб вони не змовились між собою, і застосовувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів матеріально та морально. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідні­ше користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових міс­цевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому влас­никові значних збитків.

Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про сільське гос­подарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського госпо­дарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням ро­дючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик зе­млі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.

Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці ра­бів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціаліза­цію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значен­ня Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зро­станню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особис­то управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колу­мелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигід­нішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проб­лем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільсь­кого господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства.