Формування феодалізму в королівстві Франків

Північна Галлія, де у 486 р. виникла Франкська держава, є класичним прикладом еволюції феодального способу виробництва. У V-VІІ ст. тут правила династія Меровінгів, з кінця VІІ ст. до середини ІХ ст. –Каролінгів. Про державу франків періоду правління Меровінгів в основному можна довідатися із судебника “Салічна правда” (кінець V ст.)

Високого рівня розвитку у Франкській державі досягло сільське господарство. Замість перелогу, двоколки перейшли на триполку, змінився набір сільськогосподарських культур. Впроваджено пшеницю, овочі, виноградарство. Зросла врожайність. Також набули розвитку тваринництво, птахівництво, бджільництво. У V-VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади у сусідську – марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини, яка базувалася на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франків не знали. Але поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася, продавалася, обмінювалася, заповідалася, дарувалася без дозволу громади (марки).

Основи феодального ладу у франкському суспільстві склалися у VІІ-ІХ ст.

Велика земельна власність розвивалась інтенсивніше, великі землевласники стали захоплювати селянські наділи, утворювалися основні класи феодального суспільства. У поземельних відносинах відбувся переворот: змінилася форма земельної власності. Алодіальна власність поступалася феодальній.

Значну роль у цьому відігравала бенефіціальна реформа Карла Мартелла (714-751 рр.). У зв’язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування – бенефіції – даються не навічно, а на термін служби або довічно і потім можуть бути передані іншій людині. Протягом ІХ-Х ст. бенефіцій перетворювався з довічного у спадкове володіння і набув рис феоду (лену). Феод (лен) – спадкове умовне утримання, пов’язане з обов’язковим перебуванням на військовій службі. Ця реформа зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, закріпила феодальну земельну власність і збільшила селянську залежність, створила поземельні зв’язки між тим, хто дарує, і бенефіціарієм, сприяючи встановленню васальних відносин. Одним із важливих засобів феодалізації стала передача землі упрекарій. Прекарій – умовне земельне тримання, яке великий власник передавав у тимчасове користування безземельній або малоземельній людині, за що та мала виконувати панщину або сплачувати оброк.

Втрата землі часто призводила до втрати особистої свободи. А особливі королівські грамоти передавали на місцевому рівні судові,поліцейські, податкові, адміністративні функції від державотворця сеньйорам.

У VІІІ – на початку ІХ ст. основою господарської організації франкського суспільства стала феодальна вотчина – сеньйорія. Як свідчить “Капітулярій про вілли”Карла Великого (кінець VІІІ ст.), земля у вотчині поділялася на дві частини: панську, або домен (становила, наприклад, 25-30 % площі), яка включала панські орні землі, і землю, яка перебувала у користуванні залежних селян і складалася з наділів. Селяни виконували регулярну панщину 2-3 рази на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт та користувалися неподільними общинними лісами і пасовиськами.

Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони – особисто вільні, але перебували в поземельній залежності; раби – серви – поземельно і особисто залежні; літи, які займали проміжне становище, перебували під патронатом якого-небудь феодала і тримали наділ у спадковому користуванні. Поступово ця різниця стерлася, селяни перетворилися в єдину масу залежних, які сплачували оброк і виконували панщину.

Каролінзька імперія розпалася у 843 р. Розпад великої держави свідчить про завершення процесу феодалізації франкського суспільства. Феодальна роздробленість – вагома ознака феодальної системи,що сформувалася. Таким чином, феодалізація – це перетворення алоду в утримання; зникнення вільних общинників і поява залежних і кріпосних утримувачів; утворення феодальної власності і виникнення панівного класу феодалів, землевласників-воїнів.