Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу економічного життя стародавніх єгиптян – землеробство.
Єгиптяни збудували просту і надійну басейнову систему іригації. Будівництво та експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали зусиль всіх номів (так в Єгипті називали перші держави), що вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом захоплювала владу. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов’язані з режимом зрошення, – все це могло здійснюватися за жорсткого дотримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державою.
Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зерна у країні. Але культура землеробства в Єгипті була досить простою і зводилася у Верхньому Єгипті до примітивних заходів запобігання солончакам, а в Нижньому Єгипті зерно висівали прямо в мул і відразу ж виганяли на засіяне поле домашню худобу.
Єгиптяни займались тваринництвом та птахівництвом, знали і бджільництво, яке найімовірніше саме вони і вигадали, тримали коней. Вже в І тис. до н.е. єгиптяни почали постачати коней на ринок Передньої Азії.
Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа.
Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватись ремесла. Виникли нові методи обробки золота. Єгиптяни значно удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси фаянс, який користувався значним попитом на міжнародному ринку. Єгиптяни вперше розробили технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу.
Щодо розвитку торгівлі, то в період Стародавнього царства відбувалась примітивна обмінна торгівля. Протягом всього періоду існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною.
Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість, можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (ХІ-ІV ст. до н.е.).
Також в епоху Нового царства товарообмін залишався незначним. Наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в І тис. стали розвиватись товарно-грошові відносини. Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.
Найважливіша риса єгипетського суспільства – прагнення стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному та політичному житті.
7.Економічна думка Стародавнього Сходу (Єгтпет, Месопотамія)
1). Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу найдавнішою вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму синові” (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). У ньому мова йде про правила мистецтва державного управління та господарювання. Ще одна з найдавніших пам’яток економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е. “Речення Іпусера” надає критичну оцінку стихійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому в країні почалась громадянська війна.
2). У ХVІІІ сторіччі до н.е. для Вавилонського царства, що було розташоване у межиріччі Тигру і Євфрату, виникла реальна загроза руйнування його цілісності і незалежності. Швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватися різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно – послабленням ефективності діяльності державних структур, особливо армії. За умов, коли люди встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до прибутків від ринкової торгівлі, Хаммурапі виявив мудрість і визнав за підлеглими право самим турбуватись про своє життя. У його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин та заходи, які сприяли розширенню торговельних угод. Закріплені в “Кодексі Хаммурапі” правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов’язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могли бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралось смертю. Крадіжка майна в особи, що близька до царя, каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.
Хаммурапі почав стягувати податки не продукцією, а сріблом.
Новий закон також давав можливість царським воїнам та іншим громадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому,хто віддавав або продавав за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім’ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були впорядковані таким чином, що межа грошової позики не перебільшувала 20 %, а натуральної позики – 35 % від первинної суми. Хаммурапі декілька разів скасовував всі накопичені в країні борги.
