Зародження театральних видовищ в Острозькій академії на зламі XVI -XVII ст.ст

В. В. Рибалка, аналізуючи теорії особистості у вітчизняній психології та педагогіці відзначає праці видатного українського психолога Г.С.Костюка: «Поглиблюючи діалектичну характеристику особистості, Г.С.Костюк указував, що їй як системі, що саморегулюється і самовдосконалюється, властива суперечлива єдність протилежних тенденцій і процесів, таких як інтеріоризація й екстеріоризація, диференціація й інтеграція, прагнення до спілкування та до самоти, відокремлення тощо»[65,229]. Основоположним засобом саморегуляції особистості, подолання і витіснення суперечливих негативних, нерідко досить важких і болісних, переживань переживаннями позитивними, на думку І.Я.Зязюна, можна вважати катарсис [29].Однією з умовою самореалізації особистості є внутрішня гармонія. А тому катарсис є стимулюючим чинником особистісної самореалізації.

В контексті цієї теми слід пригадати та дещо конкретизувати вище поданий матеріал. Відомо, що в Античність, власне в цій епосі вперше зустрічаємо поняття «катарсис» (Аристотель «Поетика»), відвідування театру, було складовою курсу лікування хворих. «Не тільки трагедія, але і драма, і навіть комедія за своїм учинковим змістом мають катартичну властивість – викликати в людини певну динаміку емоцій і за допомогою своєї естетичної форми привести їх до розрядки» (В. Роменець)[68,199]. На думку автора концепції механізму творчості В.Клименко, ознаками катарсису (очищення душі від підступних думок, почуттів та намірів) є гострий конфлікт настроїв та переконань. Завершується він «перемогою» стенічних почуттів та істинних думок і добрих намірів в людини[36, 444]. Так, актор, використовувуючи роль для дослідження того, «що ховається за нашою повсякденною маскою» (Є. Гротовський), здійснює очищення «від пригнічуючих амбівалентних почуттів» (В. Роменець).

Важливість для людини її самореалізації у сферi мистецтва пiдтверджує діяльність Острозького культурно-освітнього та мистецького осередку. Аналiз наукової лiтератури дає пiдстави стверджувати, що на зламі XVI -XVII ст. саме в ньому сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної думки на Україні. Відповідно дослiдженням Я.Стратій, перевага у влаштуванні земного життя для людини того часу надається не подвижницьким діянням ченця, а добрим справам, що здійснюються талановитою, діяльною, творчою особистістю, що продовжує вбачати сенс людського життя в активнiй самореалізації у земному житті[80, 93-94].

Головним осередком українського шкільного театру у другiй половинi XVIIIст дослiдники виділяють Київ, точніше Києво-Могилянська академію. Проте його зародження в Києвi визначають значно раніше. Зокрема, О.Кисіль засвiдчує: «від 30-х рр. XVII ст. є вже звістки про вистави в Києві в світожозаснованiй братством і реформованiй Петром Могилою Києво-Могилянськiй колегiї (пізніше академія). Ця школа, як відомо, зробилася в XVII i XVIII ст. осередком нашого старого театру»[35, 42]. Однак, І.Франко у своїй праці «Русько-український театр» припускає, що «основана коло р.1580 перша греко-руська академія в Острозі була коли не першим, то все -таки в тім часі головним розсадником релігійної драми». Далі стверджує: «Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика, а в своїм посланії до того князя, написанiм около 1598 року, не без причини нападав на «комедійське i машкарське набожество» латинське»[87, 299-300]. З цього можемо допустити можливість зародження театральних видовищ в Острозькій академії при сприянні самого князя Костянтина Острозького.

I.Франко, виділяючи собливості драматичних вистав в школі, відзначає важливість їх використання: відбувались вони переважно «при нагоді певних шкільних торжеств: майових рекреацій і екзаменiв, котрі бували публiчнi». Шкільнi діалоги екзаменів і мали вплив на шкільну драму, надавши їй дидактичного характеру. Головною частиною шкільного театру були спектаклі під час «вакацій» - різдвяних, великодніх чи весняних та урочистих випадків[87]. Вистави шкільного театру влаштовували здебільшого в шкільних приміщеннях – конгрегаційній залі, трапезні. Інколи школи мали свої театральні приміщення, як наприклад Варшавська, Львiвська, що знову ж таки свідчить про вагоме значення шкільного театру в даний історичний період.

Як сфера для самореалізації шкільний театр надавав можливість учню реалізовувати не лише режисерські та акторські уміння, але і драматурга, що в свою чергу передбачали знання основи сценічної гри, режисури, оформлення вистав. Виготовлення костюмів, декорацій, програм, що виконували функцію афіш та журнальних замiток, свідчать про можливість реалізації і в інших сферах, які об’єднував театр. Таким чином, шкільний театру, виконуючи дидактичну функцію, допомогав учням оволодівати знаннями, розвивати їх пам'ять та увагу, ораторському мистецтву та що не менш важливо створював сприятливий клімат для вибору цілей і шляхів реалізації своєї сутності, самовизначення і самопрезентації.

 

 

 

7.2. Т еатр «Катарсис» Національного університету «Острозька академія».

 

Започатковані традиції в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, а саме використання мистецтва для реалізації потенціалу студентів, використовується до нинішнього часу в Національному університеті «Острозька академія» (Д.Г). При підтримці нинішнього ректора Національного університету «Острозька академія» проф. І. Д. Пасічника в стінах Острозької академії понад десять років існує студентський театр «Катарсис».

За основу роботи з акторами-студентами на заняттях мистецтвом театру виділена система К.Станіславського. Крім того, для даної роботи ми виокремили одну із чотирьох основних напрямків психотерапії мистецтвом – драматерапію, основною формою якої є психодрама. Відповідно до досліджень драматерапії М. Гладкової, в своїй практичній роботі зі студентами ми керувалися постулатом: «застосовувати театр для потреб терапії конкретного клієнта», а саме для виконання одного із психотерапевтичнихо завдань, яке може бути вирішене за допомогою драматерапії: розвиток спонтанності і здібностей до імпровізації. Нагадаємо, що безумовне прийняття людиною себе, інших людей та усього світу такими, які вони є головним принципом гештальттерапії. В цьому контексті актуальними є і дослідження М. Холодної індивідуальних розбіжностей в способах переробки інформації про навколишнє, індивідуально-своєрідних способів вивчення реальності (когнітивних стилів). Тобто «у кожної людини під капелюхом свій театр»(Томас Карлейль).

В контексті вищесказаного актуальним є психотерапевтичний метод психодрами, так як включає принцип реалізації: індивіду дають можливість пізнати різні аспекти свого «Я», націлюючи стати на сцені тим, ким він є в дійсності. Актор (за Я.Морено) – агент імпровізації, який знаходить ресурс не поза собою, а в спонтанному «стані», для стимулювання якого автор психодрами Я.Морено пропонує «дію». Актори психодрами створюють образи, одночасно звільняючись від них. Таким чином, в психодрамі катарсис в першу чергу стосується актора, а не глядача як в традиційному театрі. Цей постулат є основою діяльності студентського театру «Катарсис» Національного університету «Острозька академія». Для вивільнення спонтанності та креативності, що стимулюють самопізнання – когнітивну основу самореалізації, заняття театром включають психодраматичні сеанси, структура яких побудована за принципом цього ж методу: розігрів (комплекс вправ для зняття психодраматичних зажимів), власне психодраматична дія (стимулювання спонтанності через імпровізацію за власним чи літературним сюжетом, що характерно драматерапії) та шерінг (обмін почуттями в групі). Зауважимо, що психодраматична дія включає роботу студентів над роллю, яка потребує підтримки режисера та терапевта в одній особі. Проте, слід відмітити, що під час ситуативного моделювання, драматична дія за участю психотерапевта чергується з імпровізацією студентів у зафіксованих ролях, що відбувається без втручання режисера. В свою чергу ця активність стимулює студентів самостійно вирішувати конфлікт зі своїм темпоритмом– енергією дії.

Матеріал, запропонований для драматичної дії, має на меті активізувати в першу чергу уяву студентів театру «Катарсис» відповідно до принципу «якби». «Якби» завжди починає творчість», а «запропоновані обставини» розвивають її [79]. Для посиленого трактування ролі, знаходження її «зерна», так і розуміння власних почуттів застосовується психодраматична техніка «Обміну ролями». Крім того, психодраматичні техніки, такі як «Монолог», «Дублювання», техніка «Самопрезентації», «Дзеркало» і, нарешті, техніка «Самореалізації», що використовуються в роботі зі студентами, дозволяють допомогти поглянути на себе очима іншого, що в свою чергу динамізує рефлексію та допомагає глибше пізнати особистості себе, що в свою чергу стимулює складові процесу самореалізації, а саме самоактуалізацію, самовизначення, самопрезентацію. Таким чином, психодрама пропонує широкий аспект допомоги, як в індивідуальній так і в груповій роботі. А тому, використовуючи психодраматичні прийоми на заняттях театром, ми тим самим стимулюємо самореалізацію особистості.

Слід зазначити, що поєднання драми і комедії в репертуарі театру «Катарсис» має на меті роботу з різноманітними емоційними реакціями та «зараженням» ними глядачів. «Не тільки трагедія, але і драма, і навіть комедія за своїм учинковим змістом мають катартичну властивість – викликати в людини певну динаміку емоцій і за допомогою своєї естетичної форми привести їх до розрядки» (В. Роменець)[68,199]. Важливим моментом є і те, що «героя» студенти обирають за бажанням, точніше за підказкою інтуїції, що виникає під час «читки» запропонованого твору. В. А. Роменець, досліджуючи психологію творчості, відзначає: «на основі почуттів добираються такі образи, які відповідали б психічному стану людини» [68, 136]. Своєрідною є і робота акторів над роллю, що нагадує когнітивну техніку «Мислення і емоції» (заповнення проміжку між двома когніціями А і С в структурі АВС).Відповідно А – активізуючий чинник, що обумовлює процес реагування студентів (С) та стимулює творчий процес в групі. В – уявне моделювання пробігу для нового погляду на окреслену автором проблему. Тобто А – проблема, В – катарсис, точніше осмислення певного явища(почуття) на основі розкриття його суті, що сприяє очищенню цього почуття або «афектів від їхньої первісної несвідомої, паталогічної форми»(В. А. Роменець) та С – інсайт.

Таким чином, студенти на заняттях театру крім ознайомлення з основами, функціями та вербальними й невербальними засобами вираження художнього образу у театральному мистецтві, мають можливість познайомитись з новими методами психотерапії зокрема, психодрамою, драматерапією та когнітивними технiками, котрi значно активізують позитивну динаміку процесу самореалiзацiї. В свою чергу отримані знання сприяють отриманню життєвих практичних вмінь та навиків студентами, що стимулює їхнє самопізнання та особистісний розвиток.

 

Питання для самоперевірки:

1. Що можна вважати основоположним засобом саморегуляції особистості, подолання і витіснення суперечливих негативних переживань переживаннями позитивними, відповідно дослідженням І.Я.Зязюна?
2. Що є ознаками катарсису (заВ.Клименко)?
3. Яке місто виділяють науковці головним осередком українського шкільного театру у другiй половинi XVIIIст?
4. Чи можемо стверджувати про зародження театральних видовищ в Острозькій академії при сприянні князя Костянтина Острозького? Якщо так, то чому?
5. Доведіть, що започатковані традиції в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, а саме використання мистецтва для реалізації потенціалу студентів, використовується до нинішнього часу в Національному університеті «Острозька академія».

Зміст практичних занять

Цикл І (10 год)

Мета: виявлення характеру творчої уяви, емоційної пам’яті, фантазії; виявлення і тренування здібності до образного мислення; виявлення сфери захоплень і інтересів, у яких проявляються особливості драматичного розвитку людини; створення ансамблю, розвиток вміння взаємодіяти в групі, визначення проблем учасників та ідентифікація їх зі спеціальними образами, вирізнення сценічного образу, обраного студентом, використання принципу «перевтілення від себе».

Перші п’ять занять є ознайомчими з науковою дисципліною, яка буде вивчатись з виявленням сфер захоплень, інтересів, акторських здібностей.

Розігрів. Включає ритуал вітання, який має проводитись в різних нетрадиційних формах. Кожен готує самостійно вітальний сюрприз, використовуючи вербальні і невербальні засоби вираження. Крім того пропонується опитувальник драматичного розвитку (Д.А1), вправи на виявлення характеру творчої уяви, фантазії та емоційної пам’яті (Д. А3), вправи на виявлення здібностей до образного мислення (Д. А4), вправи на взаємодію (Д. А5), ігри на створення ансамблю (Д. А3), вправи з розширення особистісної самосвідомості, техніки «Самопрезентації» (Д. А6).

Фаза психодраматургічної дії. Включає використання техніки «Створення плану театру життя» (Д. А16), «монолог» (Д. А16), вправи з розвитку вміння сприймати психоемоційні стани іншого (Д.А10), опитувальник Ассоджолі (Д. А2), техніки «Самопрезентації» (Д.А16). На заняттях учасникам пропонується обговорити п’єсу Алехандро Касона «Світанкова Фея» (Дж.Селінджер «Тупташка-невдашка», Дж.Патрік «Тиха обитель» та ін.), де присутні загальнолюдські проблеми та цінності. Обговорюються проблеми, на яких учасники хотіли б акцентувати при постановці. Відбувається розподіл та робота по сценічних образах, використовуючи музичне оформлення ролі.

Шерінг (постпсиходраматичне співпереживання) спрямований на активізацію обсягу думок між членами групи щодо відповідних переживань, які виникли під час основних дій, які мали місце у його власній історії життя. Учасники по черзі описують почуття, котрі з’явилися у них при роботі над роллю та ідентифікації з нею. Шерінг допомагає зрозуміти, що піднята проблема є не унікальною, а загальнолюдською. У зв’язку з цим ця частина стимулює глибоку єдність в групи.

Фаза обговорення. Учасники дізнаються наскільки ефективною була його робота для членів групи як індивідів і для виникнення групової емоційної єдності (рольовий та ідентичний зворотній зв'язок). Крім того акцентується увага на роль музичного оформлення ролі.

Завдання для самостійної роботи:

· Проаналізувати особливості свого драматичного розвитку;

· Пояснити для себе, в яких функціях драматерапевтичного процесу та мистецтва театру виступає, в яких успішний і як планує виконувати ці функції;

· Проаналізувати цитати філософів і психологів та деякі теоретичні положення курсу. (Д. Б)

 

Цикл ІІ (20 год)

Мета: розвиток спонтанності і креативності, активізація рольової діяльності, уяви, фантазії, розвиток впевненості в собі, вміння сприймати психоемоційний стан і розвиток рефлексії та емпатії, розширення особистісної самосвідомості, допомога у вирішенні проблем учасників, зокрема робота з страхами через рольову активність та рефлексію «від образу» за принципом «тут і тепер».

Розігрів. Крім оригінального привітання включає вправи на розвиток спостереження (Д.А11) уяви (Д.А12), фантазії (Д.А3), рефлексії (Д.А8), емпатії, розвиток психоемоційних станів (Д. А10), інших ігор на стимулювання впевненості в собі, творчості (Д. А.14, А15), імпровізаційні вправи та етюди (Д. А6).

Фаза психодраматургічної дії. Включає техніки психодрами, адаптовані до даного курсу (Д. А6), «обмін ролями», «проекція майбутнього», «спонтанних імпровізацій», «тимчасового затемнення на сцені», «дзеркало», «Пластика і пантоміма», «Виконання ролі». Фаза основної дії спрямована на роботу з страхами та іншими почуттями за літературним текстом («Світанкова Фея» Д. Б), розбитим на епізоди відповідно на практичних № 6-8 (епізод 1-5), №9 (епізод 6-8), №10-12 (епізод 9-16), №13-15 (епізод17 - 22). Включає як імпровізацію, обмін ролями в епізодах, музичне та світлове оформлення епізодів, так і роботу над мізансценами з літературним текстом в костюмах.

Шерінг. Психодраматургічна дія і переживання учасників обговорюються. Наприклад, які почуття виникли під час виконання власної ролі та під час обміну ролями. Відбувається у вигляді розповідей про ідентифікаційне переживання під час спостереження або виконання тієї чи іншої ролі. А також про співпереживання та співстраждання з сценічним образом за епізодами.

Фаза обговорення. Під час обговорення робиться акцент на конфлікт епізоду та теоретичні інтерпретації інших можливих варіантів його вирішення.

Завдання для самостійної роботи:

· Робота над текстом ролі;

· Музичне оформлення епізодів;

· Виготовлення костюмів;

· Поміркувати над цитатами та теоретичними положеннями курсу. (Д. Б2)

 

Цикл ІІІ (10 год)

Мета: особистісний розвиток особистості, самореалізація у сфері мистецтва, мотив самовдосконалення.

Розігрів. Крім привітання «в ролях» включає техніки «сомопрезентації», вправи на розвиток рефлексії (Д.А8), на взаємодію (Д.А5), вправи на розвиток самосвідомості (Д.А9)

Фаза психодраматургічної дії відбувається у вигляді генеральних репетицій цілісної постановки п’єси А.Касона «Світанкова Фея»(Дж.Селінджер «Тупташка-невдашка», Дж.Патрік «Тиха обитель») та власне самої постановки з її обговоренням з включенням глядача.

Шерінг. Ідентифікація з персонажами (героями) вистави та ролі музичного оформлення у даній постановці. При обговоренні результату постановки без глядача звертається увага на ключові надзавдання: позбутися учасниками власних проблем, які були піднесені під час занять, стимулювати самореалізацію учасників та саморозвиток, допомогти задуматись над змістом життя. На підсумковому занятті пропонується внести корективи у викладання даного курсу та висловити побажання кожному з учасників групи.

Фаза обговорення. На кожномузанятті обговорюється, що вдалося, а що ні та можливі варіанти глибинного донесення проблеми для глядача постановки. Включення глядача має на меті стимулювати критичну оцінку сцени, образу та постановки.

Завдання для самостійної роботи:

· Проаналізувати досвід отриманого досвіду, фіксувати ресурс, який вже є для подолання труднощів;

· Пошук нових ресурсів і відпрацювання навиків отриманих на заняттях;

· Творче оформлення власних роздумів щодо синтезу театру та психодрами;

· Дати власне визначення поняття «самореалізації особистості».

Література:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. – М.: Академический Проект, 2001. – 704 с.

2. Абульханова-Славская К. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 335 с.Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. – М.: Академический Проект, 2001. – 702 с.

3. Айхингер А, Холл В. Психодрама в детской гркпповой терапии. Пер. с нем. – М.: Тетрис, 2003. – 256 с.

4. Антична література/Миронова В.М.(кер. освт. кол.), Михайлова О.Г.,Мигела Г.П. та ін.: навч. Посіб.-К.: Либідь,2005.-488с.

5. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Пер. с древнегреч.; общ. ред. А. И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 828 с.

6. Баришева О. Теоретичні аспекти проблеми особистісного самовизначення старшокласників // Психологія: Зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – К., 2000 – Вип. 1(8). – С. 102-113.

7. Бекон Ф. Сочинение: В 2 т. – 2-е издание. – М.: Мысль, 1977. – Т. 1. – 567 с.

8. Бильгильдеева Т. Ю. Воспитание как создание условий для самореализации младшего школьника: Методические рекомендации в помощь учителю начальных классов, воспитателю группы продленного дня, классному руководителю, организатору работы с младшими школьниками. – Кострома: РЦ НИТ „Эврика-М”, 1998. – 23 с.

9. Богдан Т.В., Нечипоренко О.В. Можливості застосування психодраматичних прийомів в груповій роботі за методом активного соціально-психологічного навчання // Актуальні проблеми психології: збірник наукових праць / за ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Главник, 2007. – Т. Х. – Ч. 1 – С. 6-10.

10. Бондар М.Б. Етнопсихологічні особливості самоакктуалізації студентської молоді. – Кременець: ВЦКОТІ ім.. Тараса Шевченка, 2007 – 196 с.

11. Вірна Ж. П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога: Монографія. – Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2003. – 320 с.: Бібліогр. С. 299-319.

12. Вороний М. «Театр і драма»(збірка статей). –К.: «Мистецтво»,1989.-407с.

13. Выготский Л.С. Психология искусств // Л. С. Выготский. Собрания починений: в 6 т. [ Электронный ресурс]. – М.: Равновесие, 2006. – Т. 7

14. Гай Д. Античний світ.- Харків: Видавництво «Ранок»,2003.-64с.-(Давні цивілізації)

15. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории. – СПб: Наука, 2000. – 477 с.

16. Гегель Г. В. Ф. Философия религии. М.: Мысль, 1976. – 532 с.

17. Горфункель А. Х. Философия эпохи Возроджения: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1980. – 368 с.

18. ГрецовА., БедареваТ.,Психологические игры для старшеклассников и студентов/ил.Т.Бедаревой.- СПб.:Питер,2008.-19ос.:ил.-(Серия «Книги А.Грецова»)

19. Гриншпун И. Б. Идеи Джеба Леви Морено в контексте развития западноевропейской и североамериканской психологи ХХ столетия// Журнал практического психолога. – М.: Фолиум, 2006. – Вып. 2. – С. 3 - 28

20. Гротовский Е. От Бедного театра к Искусству-проводнику. – М.: Артист. Режиссер. Театр, 2003. – 351 с.

21. Давньогрецька трагедія.Есхіл.Софокл.Евріпід /Пер. З давньогрецької; Худож-іл. К.Ю.Акізов;Худож.-оформлювач Б.П.Бублик.-Харків: Фоліо, 2006.-479с.-(Б-ка світ.літ.)

22. Дергун С.П. Теоритичний огляд проблеми реалізації творчого потенціалу особистості// Актуальні проблеми психології. Том Х. Частина 1./ За ред. академіка С. Д. Максименка. – К.: Главник,2007. – С 84 - 89

23. Естетика:Підручник/Л.Т.Левчук,В.І.Панченко, О.І.Онiщенко, Д.Ю.Кучерюк;За заг.ред. Л.Т.Левчук.-2-ге вид.,допов.і переробл.-К.:Вища шк.,2005.-431с.:іл.

24. Заброцький М. М., Павелків Р. В. Педагогічна психологія (Теоретичні концепції та практикум): Навчальний посібник. – Рівне, 2003. – 297 с.

25. Заворотній О., Лопандя В. «Психофізична техніка та тренінг актора». Навч. Посібник для студентів спеціалізації «Театральне мистецтво». – Рівне: РДГУ, 2006 – 269 с.

26. Занюк С., Павлюк Т. Техніки психодрами в психокореційній роботі (методичні рекомендації). – Луцьк: ВДУ «Вежа», 1996. – 30 с.

27. Зарицька В. В. Формування здатності до самореалізації. Програма для старшокласника / Укл. В. В. Зарицька. – Запоріжжя: Час, 2004. – 24 с.

28. Злочевський П. О. Оформлення театральних і концертних вистав у школах та позашкільних установах: Методичні поради. – К.: Інформ.-вид. центр „Київ”, 1993. – 52 с.: іл.

29. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. – К.: МАУП, 2000. – 309 с.

30. История зарубежного театра. Театр Западной Европы от Античности до Просвещения: Учеб. пособие / Под. ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1981. – Т.1. – 336

31. Кант І.Критика чистого розуму.-К.:Юніверс,2000.-504с.

32. Кардіні Ф. Середньовіччя: Пер. З італ./ За ред..Дж.Казеллі.-Харків: Видавництво «Ранок», 2004.-48с.:іл..-(Дзеркало цивілізацій).

33. Карпенко З. С. Розвиток передумов особистісного самовизначення молодших школярів // Початкова школа. – К.: Радянська школа, 1989. – № 6. – С. 5-7.

34. Керкегор С. Несчастнейший. Сборник сочинений. – 2-е изд. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2005. – 367 с.

35. Кисіль О. Український театр.-К.: «Мистецтво»,1968 -260с.

36. Клименко В.В. Психологія творчості. Навчальний посібник – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 480 с.

37. Корчакова Н. В. Психологічні особливості особистісної самопрезентації в молодшому шкільному віці: Автореф. дис.... канд. псих. наук.: 19.00.07. – Івано-Франківськ, 2004. – 20 с.

38. КостюкГ.С.«Избранные психологические труды».-М.:Педагогика,1988.-304с.

39. Крісті Г. Робота Станіславського в оперному театрі. – М.: Освіта, 1966. – 180 с.

40. Культурологія:навч.посібник/ГриценкоТ.Б.,ГриценкоС.П.,КондратюкА.Ю.-К.:Центр навчальної літератури,2007.-392с. –Режим доступу: http://ifteatr.org.ua

41. Лейтс А. Психодрама в психиатрии: Воображаемая реальность психодрамы и ее дополнительный мир. // Психодрама и современная психотерапия. – К.: Академпресс, 2007. – С. 4-8.

42. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. – М.: МГУ, 1981. – 584 с.

43. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. – К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2000. – 471 с.

44. Лосев А. Ф. Эстетика возрождения. – М.: Искусство, 1982.– 632 с.

45. Майерс Д. Социальная психология. – Питер: ЗАО Издательство, 1999. – 688 с.

46. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы. – М.: Изд-во Эксмо, 2006. – 1008 с.: ил. – ­(Справочник практического психолога).

47. Маслоу А. Самоактуализация личности и образования. – К.: Донецк, 1994. – 49 с.

48. Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636) // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – Т. 1. – С. 13-23.

49. Морено Я.Л. Психодрама и групповая психотерапия // Журнал практического психолога. – М.: Фолиум, 2006. – Вып. 2. – С. 170-175.

50. Морено Я. Л.. Психодрама / пер. с англ.. Г. Пимочкиной, Е. Рачковой. – 2-ое узд., испр – М.: психотерапія, 2008. – 496 с.

51. Москалець В. П. Психологія релігії. Посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 240 с.

52. Нiколенко О. Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII - XVIII століть:Посібник для вчителя.-Харків:Видавництво «Ранок»,2008.-224с. Софронова Л.А.Поэтика славянского театра XVII-XVIIIвв.-Москва:Издательство «Наука»,1981-264с.

53. Оллпорт Г. У. Личность в психологии: Сборник / Пер. с англ. – М.: КСП, 1998. – 349 с.

54. Опанасюк І. В. Інтуіція як необхідна складова креативності// Актуальні проблеми психології. Том Х. Частина 1./ За ред. академіка С. Д. Максименка. – К.: Главник,2007. – С 199 - 205

55. Паві П. Словник театру. – Львів.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 640 с.

56. Пасічник І. Д. Психологія поетапного формування операційних структур систематизації. – 2-е вид., перероблене і доповнене. – Острог: Вид-во НаУОА, 2004. – 242 с. – Бібліогр.: С. 226-241.

57. Пеньковська Н. М. Рефлексія як новоутворення молодшого шкільного віку (теоретичний аспект проблеми) // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2002. – Вип. 23. – С. 13-16.

58. Петровский А. В. Психология. – М.: Высшая школа, 2001. – 500 с.

59. ПлатоноваН.І. Мистецтво. Енциклопедія / Наук.-поп.вид. для дітей.-К.:ТОВ «Перо», 2008.-144с.: іл..

60. Подоляк Л. Г., Юрченко В.І.. Психологія вищої школи: навчальний посібник для магістрів і аспірантів. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320с.

61. Подоляк Л. Основи вікової психології: Навч. посібник. – К., 2006. – 112 с. – (серія „Психол. інструментарій”).

62. Психологічна газета №5 (101), березень 2008. – 32 с.

63. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О. М. Степанов – К.: Академвидав, 2006 – 424 с.

64. Псі: науково-популярний журнал/ За ред. С.Сидоренко. – ТОВ «Псі-інфо», 2008 - №1

65. РибалкаВ.В. «Теорія особистості у вітчизняній психології та педагогіці:Навчальний посібник.-Одеса:Букаєв Вадим Вікторович,2009-575с.

66. Робимо разом (активні форми навчання): Пер. з польської мови І. Шостак, О. Завадської / Упор. проф. П. М. Кралюк. – Острог, 2006. – 64 с.

67. Роджерс К. К групповой психотерапии / Пер. с англ.. – М.: Гиль-Эстель, 1993. – 224 с.

68. Роменець В. А. Психологія творчості: навч. посібник. 3-тє видання. – К.: Либідь, 2004ю – 288 с.

69. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Спб: Питер, 1999. – 720с.

70. Савелюк Н.М. Дослідження смислових засад функціонування громадянської свідомості українського студентства методом асоціативного експерименту// Наукові записки. Серія «Психологія і педагогіка». Тематичний випуск: «Сучасні дослідження когнітивної психології». – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип.12. – С. 160-168

71. Сакс Дж. Голос Я. Л. Морено: Интервью с создателем психодрамы// Психодрама и современная психотерапія: Научно-теоретический и научно-методический журнал. – К., 2003. – № 1 (2). – С. 5-21.

72. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. – К.: Основи, 2001. – 854 с.

73. Сартр. Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм. – М.: Прогресс, 1953. – 587 с.

74. Сковорода Г. Розмова про істинне щастя. – Харків: Прапор, 2002. – 280 с.

75. Спиноза Б. Избранные произведения. В 2-х т. / Под ред. и с прим. В. В. Соколова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – Т. 1. – 604 с.

76. Софронова Л.А. Поэтикаславянского театра 17-18вв.-Москва: Издательство «Наука»,1981.-264с.

77. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів.-К.: «Мистецтво»,1978-Ч.2-173с.

78. Станиславский К. С. Беседы К. С. Станиславского / Запись К. Е. Антаровой. – М.: Сов. Россия, 1990. – 78 с.

79. Станиславский К.С. Работа актера над собой. – М.: Искусство, 1951. - 666 с.

80. Стратій Я.Значення Острозького культурно-освітнього осередку для розвитку української духовної культури і філософської думки на зламі XVI -XVII ст.//Острозька давнина:Дослідження і матеріали.-Львів,1995.-Т.1.-С.90-103

81. Стромов Ю. А. Путь актера к творческому перевоплощению: Учеб. пособие для театр. и культ.- просвет. учеб. заведений. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1980. – 80с

82. Таранов П.С. Мистецтво риторики: універсальний посібник для вміння говорити красиво та переконливо.- Сімферополь,2001.-576с.:іл..

83. Товстоногов Г.А. О профессии режиссера. - изд.2 - М., 1967, - с.245 Гротовский Е. От Бедного театра к Искусству-проводнику. – М.: Артист. Режиссер. Театр, 2003. – 351 с.

84. Токарєва Л. Деякі аспекти соціалізації обдарованого молодшого школяра // Наукові записки. Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України: В 4 т. / За ред. академіка С. Д. Максименка – К.: Главник, 2005. – Т. IV. – Вип. 26 – C. 149-157.

85. Туриніна О.Л. Психологія творчості: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2007 – 160с

86. Франкл В. Человек в поисках смысла / Пер. с англ. и нем.. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

87. Франко І. Літературно- критичні праці(1893-1895).-К.: «Наукова думка»,1981 –т.29 -664с.

88. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / Авторы очерка о Фрейде Бассин Ф. В. и Ярошевский М.Г. – М.: Наука, 1989. – 456 с.

89. Фромм Э. Человек для себя / Пер. с англ.. – Мн: Коллегиум, 1992. – 253 с.

90. Хижняк З. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії. – К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2003. – 184 с.

91. Холодная М.А. Когнитивные стили в прирорде индивидуального ума. 2-ое изд. – Спб.: Питер, 2004. – 314 с.

92. Хорни К. Самоанализ. Психология женщины. Новые пути в психоанализе. – СПб.: Питер, 2002. – 480 с. Роджерс К. К групповой психотерапии / Пер. с англ.. – М.: Гиль-Эстель, 1993. – 224 с

93. Цалай-Якименко О. Музичне мистецтво давнього Острога. Острозька слов’яно-греко-латинська академія // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – Т. 1. – С. 13-23.

94. Чернова А. …Все краски мира, кроме желтой.-Москва: «Искусство»,1987.-224с.

95. Чечель Н.П.Стилістичні принципи української видовищної драматичної культури доби козаччини та вертепне дійство //Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, 2004. - № 40. –Режим доступу: http://www.filosof.com.ua

96. Шавердян Г.М. Основы психотерапии. – СПб.: Питер, 2007.- 208 с.: ил.

97. Шангина Е.Ф. Тренинг актерских и режиссерских способностей (методические рекомендации для театральных коллективов). – Барнаул, 1990.-56с.

98. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб: Летний сад, 2000. – 416 с.

99. Юркевич П. Вибране / Пер. з рос. В. П. Недашківського. – К.: Абрис, 1993. – 416 с.

100. Ялом И. Лечение от любви и другие психотерапевтические проблемы/ пер. с англ. А.Б. Фенько – М.: независимая фирма «Класс» - 2007. – 288с.

101. Beck A. Cognitive Therapaphy and Emotional Disorders.- N. Y, 1979.

102. Ellis A. overview of the clinical theory of rational-emotive therapy. In: Nelson-Jones R. Six Key Approaches To Counselling & Theraphy, 2000.

103. Dąbrowski. Psychoterapia przez rozwój. – Warszawa, 1979. –187 s.

104. Goltdstein K. Human nature in the light of psychopathology. – New York: Schocken, 1940. – 220 p.

105. Pankowska K. Drama – zabawa i myslenie. – Warszawa, 1990. – 139s.

106. Rybotycka L. Gry dramatyczne. Teatr młodzieży. – Warszawa, 1976. – 190 s.

107. Way B. Drama w wychowaniu dzieci i młodzieży. – Warszawa, 1990. – 246 s.

 

 

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А.

Опитувальники, вправи, ігри та техніки для практичних занять