Дiяльностi шкільного театру, як сфери для особистісної самореалiзацiї, виділеної епохи

О.Кисіль, дослiджуючи український театр, XVII-XVIII ст.ст видiляє цей період як зародження старого театру, що характеризується пануванням шкільної драми. Першочергово вона виконувала дидактичну функцію в освiтньому середовищi того часу а згодом стала своєрiдним орієнтиром для розвитку українського театру вцiлому. Шкільний театр, яий був найрозповсюдженішим видом театрального культури XVII -першої половини XVIII ст., сконцентрував в своїй діяльності особливості, характерні культурi того часу в цілому. Відповідно дослiдженням поетики цього виду мистецтва А.Софронової шкільний театр, будучи частиною шкільної програми, не виходив за її межі, проте був тим «полем», на якому відбувались основні процеси культурного життя [76].

Особливості Бароко знайшли своє відображення і в шкільному театрі на Україні, який був своєрідним «провідником» елементів Західно-Європейського бароко. Наприкiнцi XVI -на поч. XVIIст він розвивався у виглядi найпростiших його виявів – декламації (вiршованих панегіриків у формi привiтань, надгробних промов, написiв тощо). Так, словесний театр християнського храму, зазначає Н. Чечель, збагачується словесним театром філософсько-релігійного диспуту й панегіричного вірша, які поважно слухають і спостерігають вельможні городяни і козацька старшина [95].

Першi згадки про театр на Україні («свідоцтва про iснування драматичних представлень») відповідно дослiдженням I.Франка фiксуються в посланнi до стариці Домнікії 1606 р. відомого афонського ченця й письменника Івана Вишенського, де «вiн виразно посвiдчує,що «новi руськi філософи не вміють читати церковних книг, нi псалтарi, нi часословця, тільки комедії строють і грають»[87,300]. Одним із перших центрів шкільного театру, за дослiдженнями Н.Чечель, в першій половині XVII ст. стає Луцьк[95]. Та все ж головним осередком українського шкільного театру XVIIст. науковці найчастіше виділяють Львів, а у другiй половинi XVIIIст - Київ, точніше Києво-Могилянська академію. Проте зародження шкiльного театру в Києвi дослiдники визначають значно раніше. Зокрема, О.Кисіль засвiдчує: «від 30-х рр. XVII ст. є вже звістки про вистави в Києві в світожозаснованiй братством і реформованiй Петром Могилою Києво-Могилянськiй колегiї (пізніше академія). Ця школа, як відомо, зробилася в XVII i XVIII ст. осередком нашого старого театру. Бiльшiсть п’єс кiнця XVIIст. і першої половини XVIIIст. було написано й виставлено в її стінах, але, крім того майже всі iншi п’єси того ж i навiть трохи пізнішого часу (19ст.) в бiльшiй чи меншiй мiрi одбили на собі вплив київської шкільної драми»[35,42]. Після заборони шкільних вистав у Києві при київському митрополиті Арсенії Могилянському (80-х рр. ректор академії Самуїл Миславський заборонив шкільнi вистави) – драматичні форми жили ще до кінця XVIIIст. серед мандрівних дяків.

Щодо початків шкільної драми в Україні велику роль відіграли братські школи в Острозі та Львові ще наприкінці XVI ст.. І.Франко у своїй праці «Русько-український театр» припускає, що «основана коло р.1580 перша греко-руська академія в Острозі була коли не першим, то все -таки в тім часі головним розсадником релігійної драми». Далі стверджує: «Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика, а в своїм посланії до того князя, написанiм около 1598 року, не без причини нападав на «комедійське i машкарське набожество» латинське»[87,299-300]. З цього можемо допустити можливість зародження театральних видовищ у формі шкільної драм при сприянні князя Костянтина Острозького.

Спираючись на дослiдження О.Кисіля, І.Франка, А.Софронової, Н.Чечель та ін. можемо видiлити певнi особливості шкільного театру. Український театр повторяв організацію театру польських шкіл, спирався на теоретичний і практичний досвід польських викладачів і драматургів. Загальними були теми і сюжети п’єс містеріального циклу; різдвяні та пасхальні п’єси, їх інтермедії свідчили про вплив польського народного релігійного театру. Так, І.Франко зазначає,що початки драматичних вистав в Захiднiй Європi та й Польщi «в школах були дуже давньою i улюбленою розривкою». Ще в середньовiчних школах читання «класичних авторiв» належало до головних «способiв образования»[87,302] Крім того, зазначимо, що у італійських гуманістів теж було у звичаї проводити за прикладом древніх філософські бесіди на відкритому повітрі. Особливу винахідливість проявив щодо таких бесід професор римського університету Помпоніо Лєто (1427 - 1497), котрий не тільки читав та коментував зі своїми учнями комедії Плавта, але, для того щоб «душею та тілом» увійти у світ вивчених творів, запропонував читати їх в особах. [30].О І.Франко виділяє ще одну собливiсть драматичних вистав в школі: відбувались вони переважно «при нагоді певних шкільних торжеств: майових рекреацій і екзаменiв, котрі бували публiчнi». Головною частиною шкільного театру були спектаклі під час «вакацій» - різдвяних, великодніх чи весняних – або для якогось урочистого випадку. Шкільнi діалоги екзаменів, відповідно дослiдженням О І.Франка, мали вплив на шкільну драму, надавши їй дидактичного характеру. Вiд первiсних церковних мiстерiй та вертепної драми шкільну драму відрізняє використання останньою алегоризму, абстракцій[11]. Вистави шкільного театру влаштовували здебільшого в шкільних приміщеннях – конгрегаційна зала, трапезна. Інколи школи мали свої театральні приміщення, як наприклад Варшавська, Львiвська,що свідчить про вагоме значення шкільного театру. Слід відмітити,що урочисті прилюдні вистави мали дуже помпезний вигляд з балетами, ілюмінаціями, фейерверками та ін. Використовувались різноманітні сценічні ефекти, трюки. Вищесказане є доказом відображення характерних рис бароко на шкільному театрі.

Як сфера для самореалізації театр надавав можливість як викладачу (який мав класи риторики і поетики) так і учню представляти власну драму, тобто реалізовувати не лише режисерські та акторські уміння, але і драматурга. Кожна важлива подія суспільного життя вимагало швидкої вiдповiдi на сцені. Шкільні драматурги, які повинні були знати основи сценічної гри, режисури, оформлення вистав отримували знання в основному із «Поетики» Аристотеля та трактату Ф.Ланга «Про мистецтво сценiчної гри», в якому вiдображено певнi правила для акторiв. Крім того, виготовлення костюмів,декорацій, програм, що виконували функцію афіш та журнальних замiток, свідчать про можливість реалізації і в цьому ракурсі.Так, синтетична природа театру, яка перекликалась з барочним принципом синтезу мистецтв, створювала сприятливий клімат для вибору цілей і шляхів реалізації своєї сутності, самовизначення і само презентації як учня так і вчителя. Крім того, театр готував учня і до суспільного життя. Виконуючи дидактичну функцію, цей вид театральної творчості допомогав учням оволодівати знаннями, розвивати їх пам'ять та увагу, ораторському мистецтву.

Започатковані традиції в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, а саме використання мистецтва для реалізації потенціалу студентів, використовується до нинішнього часу в Національному університеті «Острозька академія»,що може слугувати добрим прикладом для інших вузів збереження традицій та створення додаткової сфери для особистісної самореалізації.

Таким чином, особливості, характерні культурi того часу в цілому сконцентрував в своїй дiяльностi бароковий за своєю природою шкільний театр. Побудова сюжету постановок, прийняття поетикою цього театру принципу контрасту, алегоричність, присутність принципу синтезу мистецтв - все це віддзеркалювало мистецтво бароко вцілому та вирізнило головну особливість шкільного театру - напружену антиномічність, поєднання риторичності та розваги. З однієї сторони шкільний театр був соціокультурним феноменом, а з іншої - популяризував освіту на Україні, був допоміжною частиною загальної дидактичної програми, засобом виховання, педагогічним прийомом поетики і риторики, додатковою сферою особистісної самореалізації. Актуальність питань пов’язаних із самореалізацією особистості в її творчій діяльності активізовує застосування надбань шкільного театру у сучасному вузi. Потреба в навчанні, успіхах, спілкуванні, адаптації, подолання кризи ідентичності не завжди задовольняється в навчально-професійній діяльності, що в свою чергу спричиняє спад мотивації до провідної діяльності та створює значні труднощі і для особистісного розвитку студента. Використання прийомів даного виду театральної культури не лише сприятимуть засвоєнню студентами знань та умінь, які стосуються безпосередньо обраної ними спеціальності а і надасть практичний досвід для самовдосконалення.

Питання для самоперевірки:

1. З якими працями відповідно дослiдженням О.Онiщенко пов'язаний вихід у площину осмислення феномену театру?

2. Як називалась театральна творчість згідно класичної термінології?

3. Що стало результатом прiорiтетностi театру в епоху Бароко?

4. В чому особливість мистецтва як художньотворчоїдіяльності в XVII - XVIII ст.ст.?