Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

 

При вивченні питань теми необхідно взяти до уваги положення Податкового кодексу України глави 8 «Перевірки» (ст. 75-93) та з’ясувати сутність перевірки, її види та порядок проведення.

Контролюючі органи в сфері оподаткування України мають право проводити:

- камеральні перевірки,

- документальні перевірки (планові або позапланові; виїзні або невиїзні),

- фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу доходів і зборів виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Отже, камеральні перевірки – це перевірки, які проводяться фахівцями галузевих відділів оподаткування у приміщенні контролюючого органу, і зміст яких полягає у встановленні правильності обрахування сум податків і зборів, заповнення відповідних форм і перевірці їх взаємозв'язку (ст. 86 ПКУ).

Документальною (виїзною) перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом податків та зборів.

Крім того, предметом документальної перевірки є:

- дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи,

- дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі: податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, отриманих в установленому законодавством порядку документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Отже, документальні перевірки – це перевірки, які передбачають перегляд первинних документів, вияв правильності й достовірності організації і ведення бухгалтерського обліку, своєчасності та повноти сплати податків і зборів, а також правильності застосування чинних пільг. Така перевірка проводиться за місцем знаходження підприємства – платника податку. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Фактичною (без попередження платника податків)вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом доходів і зборів щодо:

- дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій,

- ведення касових операцій,

- наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів,

- дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Строки проведення виїзних перевірок (ст. 82 ПКУ). Тривалість документальних планових перевірок, визначених у статті 77 ПКУ, передбачається у плані-графіку:

- для великих платників податків - не повинна перевищувати 30 робочих днів,

- щодо суб’єктів малого підприємництва - 10 робочих днів,

- інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 ПКУ, можливе за рішенням керівника контролюючого органу:

- для великих платників податків - не більш як на 15 робочих днів,

- щодо суб’єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів,

- інших платників податків – не більш як на 10 робочих днів.

Тривалість документальних позапланових перевірок, визначених у статті 78 ПКУ (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин (заявлено до відшкодування більше 100 тис. грн.), визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 Кодексу),

- для великих платників податків - не повинна перевищувати 15 робочих днів,

- щодо суб’єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, і

- інших платників податків – 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 ПКУ, можливе за рішенням керівника контролюючого органу:

- для великих платників податків - не більш як на 10 робочих днів,

- щодо суб’єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні,

- інших платників податків – не більш як на 5 робочих днів.

Тривалість фактичних перевірок (без попередження платника податків), визначених статтею 80 ПКУ, не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу доходів і зборів не більш як на 5 діб.

Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені Податковим кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов’язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого Податковим кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов’язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені Податковим кодексом.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу.

При вивченні п’ятого питання необхідно враховувати, що оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), платникам податків додатково надано право оскаржувати незаконні рішення і дії податкових органів в адміністративному порядку, шляхом подання скарг до відповідного податкового органа, керуючись нормами Податкового кодексу України.

Багато положень податкового законодавства на практиці застосовуються контролюючими органами не на користь платників податків, що може завдати платнику значних фінансових втрат.

Підставою виникнення спору з податковими органами, як правило, є результат перевірки платника щодо правильності нарахування та сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Часто особи, які проводять перевірку, вчиняють ряд порушень вже при її ініціюванні та проведенні, недотримуючись вимог чинного законодавства України щодо процедури перевірки, перевищуючи свої повноваження. Випадки, коли висновки податківців за результатами перевірки не відповідають фактичному стану обліку на підприємстві, містять помилки у розрахунках (як логічного, так і арифметичного характеру) та неправильні висновки за результатом застосування та тлумачення законодавчих норм, нажаль, також не є рідкістю. Іноді територіальні фіскальні органи намагаються перебрати на себе функції, які очевидно їм не властиві. Зокрема, за результатами перевірки податківці визнають недійсними господарські договори. Такі рішення ухвалюються в обхід належної судової процедури із порушенням принципу презумпції правомірності правочинів та обов‘язку податкових органів діяти лише в межах, визначених чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Якщо платника не влаштовує результат оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному порядку, наступним кроком є оскарження податкового повідомлення рішення у судовому порядку.

Судове оскарження рішення, дій або бездіяльності податкових органів та їх посадових осіб може застосовуватися і без попереднього застосування досудової (адміністративної) процедури оскарження.

Важливим моментом в оскарженні рішення контролюючого органу в судовому порядку є те, що відповідно до норм податкового законодавства України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, грошове зобов'язання вважається неузгодженим, а донараховані податківцями суми податкових зобов'язань не підлягають стягненню з платника податків до дня набрання судовим рішенням законної сили.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке перевірки та, які є їх види і порядок проведення?

2. Який порядок проведення камеральної перевірки?

3. Який порядок проведення документальних планових перевірок?

4. Який порядок проведення документальних позапланових перевірок?

5. Які особливості проведення документальної невиїзної перевірки?

6. Який порядок проведення фактичної перевірки.

7. Які умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок?

8. Назвіть строки проведення виїзних перевірок.

9. Який порядок проведення експертизи під час здійснення податкового контролю?

10. Який порядок надання платниками документів для проведення виїзних перевірок?

11. Який порядок оформлення результатів перевірок?

Завдання до самостійної роботи

 

1. Вивчити та опрацювати відповідну літературу, законодавчі і нормативно-правові документи з питань теми.

2. Скласти структурно-логічні схеми з розглянутих питань.

Рекомендована література

2-4, 11, 12, 13, 14, 17, 21, 26-28.