У Індії мусульмани здобували вищу освіту в медресе і монастирських учбових закладах (даргаб)

У Китаї в період «золотого століття» (III-X вік) з'явилися учбові заклади університетського типа. У них випускники отримували вчену міру фахівця з п'яти класичних трактатів Конфуція: «Книга змін», «Книга етикету», «Весна і осінь», «Книга поезії», «Книга історії».

У Європі впродовж XII-XV століть починають з'являтися університети. Проте в кожній країні цей процес проходив по-різному. Як правило, система церковних шкіл виступала як витік зародження більшості універси­тетів.

В кінці XI — початку XII століття ряд кафедральних і монастирських шкіл Європи перетворюються на крупні учбові центри, які потім почали називатися університетами. Наприклад, саме так виник Паризький університет (1200 рік), який виріс з об'єднання богословської школи Сорбонни з медичною і юридичною школами. Так само виникли університети в Неаполі (1224 рік), Оксфорді (1206 рік), Кембріджі (1231 рік), Лісабоні (1290 рік).

Основи і права університету підтверджувалися привілеями. Привілеї були особливими документами, які закріплювали університетську автономію (власний суд, управління, право на присудження вчених мір, на вивільнення студентів від військової служби). Мережа університетів в Європі поширилась досить швидко. Якщо в XIII столітті налічувалося 19 університетів, то до XIV століття їх число зросло до 44.

Із самого початку церква прагнула утримати університетську освіту під своїм впливом. І у наш час Ватикан є офіційним покровите­лем ряду університетів. Не дивлячись на дані обставини, по своїй організіції, програмі і методам навчання університети раннього середньовіччя вже були альтернативою світської освіти церковному. Університети протиставили схоластиці діяльне інтелектуальне і духовне життя. Саме завдяки ним духовний світ Європи став набагато багатший.

Історія перших університетів тісно пов'язана з творчістю мислителів, які надали новий поштовх до розвитку культури, науки і освіти, — Р. Бекона, Я. Гуса, А. Данте, Дж. Уїнклі, Н. Коперника, Ф. Петрарки.

Перші університети були вельми мобільні, оскільки їх істотною рисою був, певною мірою, наднаціональний і демократичний характер. В разі загрози епідемії або війни університет міг перебратися в інше місто або навіть країну. А міжнародні студенти і викладачі об'єднувалися в національних земляцтва (нації, колегії). Наприклад, в Паризькому університеті налічувалися 4 земляцтва: французьке, пікардійське, англійське і німецьке, а в університеті Болонському — 17.

У другій половині XIII століття в університетах з'явилися факультети, або коледжі. Факультети присуджували вчені ступені — спочатку бакалавра (після 3-7 років успішного навчання під керівництвом професора), а потім — магістра, доктора або ліценціата. Земляцтва і факультети визначали життя перших університетів і разом вибирали офіційного главу університету—ректора. Ректор мав тимчасові повноваження як правило, що тривали один рік. Фактична влада в університеті належала факультетам і землятствам.

Проте такий стан речей змінився до кінця XV століття. Факультети і земляцтва втратили минулий вплив, і головні посадові особи університету почали призначатися властями.

Найперші університети мали всього декілька факультетів, проте їх спеціалізація постійно заглиблювалася. Наприклад, Паризький університет славився викладанням теології і філософії, Оксфордський — канонічного права, Орлеанський — цивільного права, університети Італії — римського права, університети Іспанії — математики і природних наук.

Впродовж століть, аж до кінця XX століття, мережа вищих учбових закладів швидко розширюється, представляючи сьогодні широкий і всілякий спектр спеціалізацій.

Ідея університету розкривається в самій назві Universitas, що в перекладі з латинського означає сукупність.