Перші учбові заклади, що виучували грамоті, отримали різні назви

Наприклад, «будинками табличок» називалися школи грамоти в древній Месопотамії, а в період розквіту Вавилонської держави вони переросли в «будинки знань”.

У Давньому Єгипті школи виникли як родинний інститут, а надалі вони почали з'являтися при храмах, палацах царів і вельмож.

У Древній Індії з'явилися спочатку родинні школи і лісові школи (довкола гуру-відлюдника збиралися його вірні учні; навчання проходило на свіжому повітрі). У буддійську епоху виникли школи вед, навчання в яких носило світський і кастовий характер. В період відродження індуїзму в Індії (II-VI століття) при храмах організовуються два типи шкіл — початкова (толь) і учбовий заклад більш високого рівня (аграхар).

У Китаї перші школи з'явилися в 3-м тисячолітті до н.е. і називалися «сян» і «сюй».

У Римській імперії оформилися тривіальні школи, зміст освіти в якихя яких представляв тривіум — граматика, риторика, діалектика, і граматичні школи — учбові заклади вищого рівня, де виучували чотирьом предметам — арифметиці, геометрії, астрономії, музиці, або квадривіуму. Трівіум і квадривіум складали програму семи вільних мистецтв. У IV столітті з'явилися риторичні школи, які головним чином готували ораторів і юристів для Римської імперії.

Вже на початку I століття християнська церква почала організовувати власні школи катехуменів. Згодом на їх основі були створені школи катехізису, що надалі трансформувалися в кафедральні і єпископальні школи.

У епоху становлення триступінчатої системи освіти у Візантії з'явилися граматичні школи (церковні і світські, приватні і державні). Граматичні школи змістовно збагачували програму семи вільних мистецтв.

У ісламському світі склалися два рівні освіти. Початковий рівень освіти надавали релігійні школи при мечетях, що відкриваються для дітей ремісників, торговців, спроможних селян (китаб). Другий рівень освіти отримували в просвітницьких кухлях при мечетях (фикхах і каламах). Тут вивчали шаріат (мусульманське право) і теологію, а також арабську філософію, риторику, логіку, математику, астрономію, медицину. Крім того існували чотири типи шкіл початкової і підвищеної початкової освіти: школи Корану, персидські школи, школи перської мови і Корану, араб­скі школи для дорослих.

В період середньовіччя (XIII-XIV вік) з системи учнівства в Європі заро­дились цехові і гільдійські школи, а також школи рахунку для дітей торговців і ремісників, в яких навчання велося на рідній мові. В цей же час по­явились міські школи для хлопчиків і дівчаток, де викладання велося як на рідному, так і латинському мовах, і навчання мало прикладний характер (крім латині вивчали арифметику, елементи діловодства, географію, техні­ку, природні науки). В процесі диференціації міських шкіл виділилися латинські школи, які давали освіту підвищеного типа і служили як би сполучною ланкою між початковою і вищою освітою. Наприклад, у Франції такі школи отримали назву колегій. З середини XV століття коле­гії організовувалися при університетах. З часом вони переросли в сучасні коледжі або загальноосвітні учбові установи.

Розвиток західноєвропейської школи в період з XV до першої третини XVII століття тісно пов'язаний з переходом феодального суспільства до індустріального. Даний перехід зробив певний вплив на формування шкіл трьох основних ти­пів, відповідно орієнтованих на елементарну, спільну підвищену і вищу освіту.

У католицьких і протестантських країнах зростало число міських шкіл початкового навчання, які фундирувалися властями і релігійними общинами. Наприклад, малі школи у Франції, кутові школи в Германії. Проте римско-католічна церква відставала від протестантської в процесі організації елементарного навчання. Тому у всіх католицьких центрах відкривалися недільні шко­лі для нижчих верств населення і початкові учбові заклади для знаті. А так­ож створювалися благочестиві школи для бідних.

Впродовж XV-XVII століть місце вчителя-священика в початковій школі поступово займає професійний педагог, який отримав спеціальну освіту і підготовку. У зв'язку з цим змінюється соціальне положення вчителя. Раніше він жив на підношення від общини і прихожан. З кінця XVI століття праця вчителя оплачувалася общиною. Одночасно намітилися поліпшення в органи­зации освітнього процесу: у класах з'являються підручники і шкільні дошки.

До учбових закладів загальної освіти XV-XVII вв. відносили:

• міські (латинські) школи, гімназії (у Германії в Страсбурзі, Гольдельбергі і інших містах);

• граматичні і публічні школи (у Англії у Вінчестері, Ітоні, Лон­доні);

• коледжи (у Франції при Сорбонні і університеті Наваррському, в Бордо, Вандоміе, Меце, Шатійоні, Парижі, Тулузі);

• школи іеронімитів (релігійна община братів спільного життя);

• дворянські (палацові) школи (у Германії і Італії), школи ієзуїтів (у Відні, Римі, Парижі).

У період з XVII по XVIII століття у зв'язку із збільшеним впливом світської освіти основною формою навчання стала школа класичного типу.

В першу чергу класична школа орієнтувалася на вивчення древніх мов і літератури:

• у Германії — міська (латинська) школа (надалі — реальне училище) і гімназія;

• у Англії — граматична і публічна (пансіонати для дітей еліти суспільства) школа;

• у Франції — коледж і ліцей;

• у США — граматична школа і академія.

В процесі розвитку шкільної освіти кожен тип збагачувався і удосконалювався в педагогічному плані, а також набував національних меж і особливостей.

У XIX столітті в Західній Європі і США були закладені законодавчі основи школи. Таким чином клас промислової буржуазії, домінуючий в суспільстві, прагнув зміцнити свої позиції в перспективі майбутнього. У ведучих промислових країнах здійснювалося становлення національної системи шкільної освіти і розширення участі держави в педагогічному процесі (його управлінні, у взаєминах приватної і суспільної школи, в рішенні питання про відділення школи від церкви). В результаті створювалися державні бюро, ради, департаменти, комітети, міністерства освіти. Всі учбові заклади підлягали державному контролю. Протягом XIX століття здійснилася диференціація на школи класичного зразка і сучасні.

Таким чином, були організовані:

• неокласична гімназія, реальне училище і школа змішаного типа в Германії;

• муніципальні коледжі і ліцеї у Франції;

• академії і додаткові учбові заклади (high school) в США.

В результаті історичних шкільних реформ в XX столітті були укріплені основи обов'язкового безкоштовного початкового навчання і платної (за винятком США і Франції: у США діє державна система безкоштовного обучания до 16-18 років, у Франції навчання в середній школі стало часткове безкоштовним з початку 1940-х років) державної середньої освіти; зберігся привілей спроможних шарів суспільства на повноцінну і якісну освіту; була розширена програма початкового навчання; з'явилися проміжні типи шкіл, єднальні початкову і середню освіту; була розширена програма природничонаукової середньої освіти.

У США у наш час реалізуються два принципи організації шкіл: 8 років навчання (початкова освіта) + 4 року (середня освіта) і 6 років (початкове) + 3 року (молодша середня школа) + 3 року (старша середня школа, а також приватні школи і елітні академії).

У Англії існують два типи загальноосвітньої школи — початкова (з 6 до 11 років) і середня (з 11 до 17 років). Діти до 14 років вчаться безкоштовно.

До середніх учбових закладів відносяться: граматична і публічна (эліт­на) школи для підготовки в університети, сучасна школа для середнього класу британського суспільства, центральна школа з ухилом в професійно-технічну підготовку.

У Франції склалися дві структури початкової освіти: безкоштовного навчання з 6 до 14 років, з практичним ухилом, і платного навчання з 6 до 11 років, з продовженням освіти в середній школі. Середні учбові заклади — ли­цей, коледж, приватна школа (з 7-річним курсом навчання), відкривають дорогу в університети і вищі технічні учбові заклади.

В Україні діють дві системи шкіл — державна (безкоштовна) і приватна школи.

До кінця XX століття склалася наступна шкільна система:

• початкова освіта, що починається з 6 або 7 років (4 або 3-річне навчання на вибір батьків);

• базова середня школа (5-9 класів);

• повна середня школа (10-11 класів).

Як основні освітні системи функціонують масо­ві загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, школи-лабораторії, школи-інтернати (для обдарованих дітей або дітей з відхиленнями в розвитку).

Існують наступні критерії оцінки результативності школи як соціально-освітнього інституту:

• відповідність цілей і результатів, міра освоєння випускниками школи освітнього державного стандарту як базової норми;

• рівень і якість шкільної освіти і виховання; кількість меда­лістів і відмінників;

• відсівши з школи унаслідок неуспішності, систематичного порушення правил поведінки або за станом здоров'я;

• соціальний статус школи серед населення і педагогічної громадськості;

• відсоток випускників, що вчинили у вузи;

• кількість випускників, що стали відомими людьми в рамках регіону або країни.