Право як соціальний інститут

Усі теорії виходять з того, що право є соціальним явищем, без якого не може існувати цивілізоване суспі­льство; одним із елементів соціальної системи, що впли­ває на всі її складові; продуктом свідомої діяльності лю­дей, спрямованим на охорону особистості, соціальних груп і класів; у нормативній формі є відображенням по­треби загальнолюдської справедливості, інтересів су­спільства.

Право — формальний соціальний інститут, система встановлених, санкціонованих державою правил поведінки, загальнообов'язко­вих для населення і державних установ, захищена державою від порушень і спрямована на регулювання та охорону суспільних від­носин і соціальних цінностей.

 

Соціальний інститут характеризують зовнішня фор­ма вияву і внутрішній зміст. Зовні він є сукупністю уста­нов, фінансових і матеріальних засобів, кадрових ресур­сів. Внутрішня його сутність виявляється як сукупність стандартизованих зразків поведінки осіб, відповідаль­них за здійснення певних функцій. Праву властиві всі загальні ознаки соціальних інститутів: функції, ієрар­хія, нормативний аспект і культурно-ідеологічні симво­ли. Право як соціальний інститут є найважливішим фактором соціального порядку, покликаним забезпечу­вати соціальну стабільність, охорону індивідів і сус­пільства від проявів деструктивної й антисоціальної по­ведінки, бути гарантом передбачуваності суспільних відносин. Його норми регулюють усі найважливіші гра­ні громадського життя, роботу державних установ і ор­ганізацій. Як нормативний чинник право впливає на формування структури суспільства, визначає межі ді­яльності індивідів і держави, є частиною соціального контролю. Воно тісно пов'язане з політичним життям суспільства, є ефективним інструментом політики. Крім того, право є складовою ціннісної системи суспільства.

 

Як соціальний інститут право виконує у суспільстві такі функції:

1) інтегративна функція права. Виявляється вона у забезпеченні правом об'єднуючого порядку в суспільс­тві. За допомогою правових норм і санкцій забезпечу­ється домінування у суспільстві інтегративних тенден­цій над руйнівними;

2) регулятивна функція права. Право є універсаль­ним соціальним регулятором суспільного життя. Воно окреслює права та обов'язки індивідів, організацій і груп, злагоджений розвиток соціального організму, закріплює існуючі соціальні відносини, сприяє їх удос­коналюванню;

3) охоронна функція права. Вона спрямована на за­хист індивідів, груп і організацій від порушень їхніх

прав, обмеження інтересів. Реалізується ця функція че­рез заборони на протиправні дії і вчинки, відновлення порушеного права, компенсацію заподіяних збитків, реабілітацію несправедливо звинувачених;

4) комунікативна функція права. Як і інші соціальні інститути, право є елементом єдиного інформаційного простору суспільства. Всі правові документи є носіями важливої інформації, яка фіксує зміст прав і обов'язків громадян. Особливістю правової інформації є її наказо­вий характер;

5) соціалізуюча функція права. Реалізується шля­хом соціальної інтеграції підростаючого покоління че­рез засвоєння ним соціальних цінностей і норм, які орі­єнтують на підтримання соціального порядку.

 

Право є досить усталеним утворенням, водночас воно, як і будь-яка інституція, еволюціонує. Темп його розвит­ку в різних суспільствах не однаковий, на підставі чого розрізняють його стагнацію, рівномірну еволюцію, різ­кі зміни. Сфера права більшості суспільств розвиваєть­ся еволюційно. Різкі зміни передбачають кардинальну реформу правової системи, вони стосуються переважно публічного права.

 

Право має досить складну внутрішню побудову, яку утворюють:

а) права людини — найзагальніші правові норми, що гарантують їй гідне життя. Стосуються вони всіх людей незалежно від майнового, соціального стану з моменту народження, тому їх ще називають природними. Нате­пер їх нараховується більше п'ятдесяти, з розвитком суспільства цей перелік розширюється. Раніше права людини існували як ідеї, уявлення. Тепер більшість із них закріплена в міжнародно-правових документах, на­ціональному законодавстві багатьох країн;

6) принципи права — основні ідеї, засади, що вира­жають сутність права, є основою правотворчої діяльнос­ті держави, організацій, громадян (наприклад, принцип демократизму, принцип рівності всіх перед законом і су­дом, принцип соціальної справедливості, принцип гума­нізму та ін.);

в) норми, прийняті на референдумі (регулюють най­принциповіші питання життя країни, щодо яких по­винна бути безпосередньо виражена воля народу);

г) норми, видані державою (розробляють і прийма­ють їх державні органи: закони, підзаконні нормативні акти (укази президентів, постанови урядів та ін.));

ґ) корпоративні норми — розроблені в організаціях (корпораціях) правила поведінки, які поширюються на їхні колективи, стосуються різних аспектів їх діяль­ності;

д) договірні норми (формулюються громадянами, ор­ганізаціями для врегулювання неврегульованих зако­нодавством питань).

 

Соціальна дія права реалізується через різноманітні форми, стадії та засоби правового впливу. Соціологія розрізняє юридичну, психологічну, етичну та інформа­ційну форми соціальної дії права.

Сутність юридичної форми соціальної дії права поля­гає у врегулюванні суспільних відносин наданням прав і накладанням обов'язків на суб'єктів. Вона є найбільш вивченою формою соціальної дії права.

Психологічна форма соціальної дії права виявляєть­ся у взаємодії інтересів учасників правового спілкуван­ня, а також у ставленні особистості до чинних правових норм (прийнятті, виконанні, ігноруванні, порушенні норм, формальному ставленні до них). Результатом пси­хологічного впливу права є формування його образу як узагальненої, емоційно забарвленої форми правової ре­альності у вигляді комплексу уявлень про закони, пра­вові установи.

Етична форма соціальної дії права реалізується через моральний потенціал норми, її справедливість, що створює передумови для успішної соціальної дії права.

Інформаційна форма соціальної дії права здійсню­ється через надання правової інформації, яку містять юридичні норми, що справляє величезний вплив на формування психологічної установки щодо права, на визнання правової системи, правових норм.

 

Для ефективної дії права необхідні такі умови:

— правова норма, її якісний зміст, відповідність ре­аліям та умовам життєдіяльності суспільства;

— діяльність правових органів та їх службових осіб;

— високий рівень правової культури населення;

— ефективні санкції за невиконання правової норми;

— кадрові, матеріальні, організаційні ресурси для застосування правової норми.

 

Однак на практиці право не завжди діє ефективно, що зумовлено як об'єктивними (економічні, територіальні особливості регіонів, слабка організація справи, недостатня поінформованість), так і суб'єктивними (де­формація ціннісних орієнтацій, особливості моральної атмосфери в суспільстві, правовий нігілізм) чинниками.